Ні роботи, ні перспектив

06.04.2016
Ні роботи, ні перспектив

Знайти роботу в Україні — як зірвати джек-пот.

Про те, які тенденції спостерігаються нині на вітчизняному ринку праці, які чинники визначають його стан і проблеми, «УМ» розмовляє з начальником відділу робочих місць, профорієнтації та підготовки кадрів НДІ праці та зайнятості населення Мінсоцполітики і НАН України Іриною Терюхановою.

 

— Ірино Миколаївно, які причини українського безробіття сьогодні?

— Загалом варто говорити про цілий комплекс причин. Економічна криза і спад виробництва спричинюють масове вивільнення працівників. Причому йдеться про підприємства та організації всіх форм власності. За дев’ять місяців 2015 року, наприклад, питома вага вивільнених з економічних причин становила в України майже 40% від загальної кількості безробітних у віці 15-70 років (за методологією МОП). Лише у січні-лютому 2016 року роботодавці проінформували державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення 83 тис. працівників, що на 24 тис. осіб більше, ніж у відповідному періоді 2015 року.

Ще одна причина збільшення безробіття — велика кількість внутрішньопереміщених осіб працездатного віку із Луганської, Донецької областей та АР Крим. Ідеться про майже 1,5 млн. осіб. Багатьох iз них треба не просто працевлаштувати, а й навчити або перевчити. Адже не секрет, що більшість жінок із шахтарських регіонів ніколи не працювала.

Не можна не сказати і про такі проблеми, як недостатня ефективність державних програм iз питань створення робочих місць, невідповідність ринку праці та ринку освітніх послуг, відсутність інвестицій у галузі економіки, низька мотивація до праці багатьох українців та завищені вимоги до умов праці, рівня заробітної плати (що особливо стосується молоді); низький рівень пропонованої заробітної плати тощо (наприклад, питома вага витрат на робочу силу у собівартості продукції, робіт, послуг в Україні становить близько 6%, тоді як у країнах Євросоюзу — 40 і більше відсотків).

— Ви сказали про 40% вивільнення з економічних причин. А як щодо 60% — там причини не економічні?

— Інші 60% — це звільнені за власним бажанням, не працевлаштовані випускники навчальних закладів різних типів, звільнені у зв’язку із закінченням строку контракту або договору.

Ідеться також про чисто суб’єктивні причини, які змушують людей писати заяву на звільнення, і таких причин може бути безліч: відсутність дитячого садочка для дитини або часті хвороби батьків тощо.

— Яке у нас сьогодні навантаження на одне робоче місце?

— Якщо говорити про зареєстрований ринок праці, то, за даними Державної служби зайнятості, на кінець грудня 2015 року на одну вакансію претендувало в середньому 19 осіб. А найбільше навантаження — 83 особи — на одне вільне робоче місце у сільському, лісовому та рибному господарстві. Тобто йдеться про значний дефіцит робочих місць, який з роками не зменшується.

— Чи є сьогодні на ринку праці вакансії, де пропозиція перевищує попит? Тобто чи існує дефіцит якихось кадрів?

— Вони є, однак їхня кількість украй обмежена. Наприклад, на початок 2015 року йшлося (за даними Держслужби зайнятості) про, наприклад, провідників пасажирських вагонів у парках відстою, водіїв тролейбуса й трамвая, машиністів дорожньо-будівельних машин, лікарів усіх спеціальностей, зараз про перевищення кількості вакансій над чисельністю безробітних можна говорити лише стосовно лікарів. Хоча українські ВНЗ випускають їх достатню кількість, через низьку зарплату лікарі, особливо сімейні, не хочуть працювати за спеціальністю.

— Свого часу Президент Ющенко говорив про мільйон нових робочих місць щороку. Сьогодні маємо третину цього показника. Що заважає ефективно вирішувати цю проблему?

— Перш за все брак інвестицій. Нині ніхто вам не скаже точно, скільки коштує створення того чи іншого робочого місця. Ніхто не переймається питанням, у яких галузях потрібно й вигідно створювати робочі місця, скільки на це потрібно грошей. Відтак ніхто відповідні кошти не передбачає і не залучає. Існуючі державні програми створення нових робочих місць переважно мають декларативний характер. (Зокрема, маю на увазі Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року, затверджену постановою від 15 жовтня 2012 р. № 1008). Сьогодні іноземні організації, фонди виділяють гроші на створення робочих місць для переселенців. Однак, знову ж таки, гамузом. Враховують не потреби економіки, а просто розподіляють отримані кошти. Звичайно, в умовах війни й суспільної нестабільності важко знайти інвесторів.

Варто сказати також і про те, що держава недостатньо стимулює роботодавців до створення робочих місць. Що ми маємо в цій царині? Ну, наприклад, постановою уряду від 15.04.2013 р. N 347 «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення», яка набула чинності 30 травня 2013 року, затверджено механізм компенсації роботодавцю виплат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Компенсація виплачується щомісяця протягом одного року з дня працевлаштування особи за умови збереження його зайнятості впродовж двох років. Так само стимулюються й малі підприємці, якщо вони створюють робочі місця у пріоритетних галузях економіки. Результативність цього нововведення така: станом на початок 2016 року на нові робочі місця з компенсацією роботодавцю витрат єдиного внеску працевлаштовано 14 тис. безробітних та 9,3 тис. осіб, яких працевлаштовано на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності. Це, звичайно, краще, ніж нічого, але з огляду на кількість безробітних явно недостатньо.

— У нас постійно збільшується кількість офіційно безробітних громадян, однак люди якось виживають. Виходить, за рахунок тіньової зайнятості?

— Виходить, що так, бо на одні тільки соціальні виплати сім’ю не прогодуєш. За останніми даними, кількість зайнятих у неформальному секторі економіки становила 4,4 млн. або 26,5% від загальної кількості зайнятого населення. Тобто більш ніж кожен четвертий українець працює в тіні. Найбільше — у сільському, лісовому та рибному господарствах (майже 40%), в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів, на будівництві.

Сьогодні ми маємо безліч факторів, які стимулюють тіньову зайнятість. Назву лише деякі: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки; недосконалість та нестабільність податкового законодавства; зарегульованість підприємницької діяльності; високий рівень корупції. І звичайно ж — відсутність державної стратегії й програми з детінізації економіки України. Не можна боротися з тінню декларативно. Треба ліквідувати фактори, які її спричинюють.

Узагалі в Україні склалася парадоксальна ситуація: тіньова зайнятість значною мірою вирішує проблему працевлаштування, зменшуючи напругу на ринку праці. Проте така зайнятість є нестабільною, нерегулярною і тому ризикованою для людини; вона дуже часто не гарантує одержання трудових доходів. Зайняті в тіньовому секторі позбавлені будь-якого соціального захисту з боку держави, багатьох соціальних прав, передбачених Конституцією України і Кодексом законів про працю: пенсійного забезпечення, права на допомогу з тимчасової втрати працездатності, на оплачувану відпустку, на допомогу з безробіття, на охорону праці тощо. Робота в тіньовому секторі не зараховується до трудового стажу. Тінь забезпечує виживання дуже високою ціною.

Я вже не кажу про те, що тіньова продукція зазвичай низької якості, що тінь — це часто кримінал, це відсутність надходжень до держбюджету. Словом, негатив як для людини в кінцевому підсумку, так і для суспільства.

— Чи можна в Україні через самозайнятість вирішити проблему безробіття?

— Що таке самозайнятість? Це коли людина сама створює для себе робоче місце. Для цього вона повинна мати хоч якісь кошти. Наприклад, використати свої заощадження, взяти кредит або скористатися одноразовою виплатою для безробітних. Але в умовах України йдеться, зазвичай, про дуже невеликі кошти. Останніми роками Державна служба зайнятості старається активно залучати безробітних до розвитку підприємницької діяльності. Так, протягом 2015 року 38,7 тис. безробітних отримали індивідуальні та групові консультації з питань організації та провадження підприємницької діяльності; 15,4 тис. безробітних започаткували власну справу за рахунок отримання одноразової допомоги з безробіття — у торгівлі, автосервісі, сільському господарстві. Але, погодьтеся, такі цифри для України — мізерні.

За якісними показниками розвитку малого підприємництва Україна сьогодні значно відстає від інших країн, зокрема за розмірами його внеску в забезпечення зайнятості населення та формування ВВП. Якщо в нас, наприклад, за останніми даними, на малих та середніх підприємствах працювало 4,2 млн. осіб (21,1% від економічно активного населення працездатного віку), то в країнах ЄС цей показник становить понад 50%, у Японії — близько 80%. Загалом у країнах ЄС малі та середні підприємства створюють 50-70% ВВП, тоді як в Україні такий показник майже в чотири рази нижчий.

— Які чинники, на вашу думку, перешкоджають розвиткові малого бізнесу?

— Наш інститут із цього приводу проводив минулого року анкетування. Його результати засвідчили, що переважна більшість регіонів оцінюють сучасний стан розвитку малого бізнесу як «задовільний». Ну а головними перешкодами для активізації малого бізнесу називалися низька купівельна спроможність населення; продовження воєнних дій в країні; відсутність механізму державної підтримки вітчизняного малого бізнесу; низька конкурентоспроможність продукції (надання послуг); бюрократичні перепони на шляху відкриття та супроводження бізнесу. Тобто знову ж таки: відсутність коштів на якісне ведення справи і відсутність ефективної підтримки держави.

Щодо останнього зазначу: чинний на сьогодні Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» №4618-VI від 22.03.2012 р. та «Концепція загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014—2024 роки», схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 641-р. від 28.08.2013 р. мають, на жаль, декларативний зміст і на практиці не діють. Малий бізнес сьогодні дуже потребує, зокрема, удосконалення фінансово-кредитної політики, запровадження державних програм мікрокредитування — особливо для малих підприємців, які працюють на селі. А ще потрібні такі корисні речі, як семінари, бізнес-форуми: наших людей треба вчити ведення малого бізнесу.

Нині йдеться про те, що виробництво та переробка сільгосппродукції, сфера послуг, виробництво будівельних матеріалів, розвиток ІТ-технологій можуть стати прiоритетними напрямами розвитку малого бізнесу.

І хоча самозайнятість, як свідчить зарубіжний досвід, не ліквідовує безробіття як таке, однак частково зняти напругу на ринку праці завдяки їй цілком можливо.

— Чи маємо ми передумови для зменшення кількості безробітних?

— У найближчій перспективі — ні. Згідно з даними Прогнозу економічного та соціального розвитку України на 2016 рік та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2017—2019 роки, в Україні у 2016 році прогнозується рівень безробіття за методологією МОП на рівні більш як 10%. Зараз маємо 9% (в абсолютних цифрах — це 1,6 млн. станом за 9 місяців 2015 року). Тобто очікуємо деяке його зростання.

Однак зауважу: з проблемою безробіття стикаються всі країни. У 28 країнах Європейського Союзу за 9 місяців 2015 року рівень безробіття серед усього населення становив у середньому 9,3%. Найбільший рівень безробіття спостерігався у Греції (24,8%), Іспанії (21,8%), у Хорватії, на Кіпрі (більш як 15%). Найменше — у Німеччині та Чехії (менш як 5%). Інша рiч, що в нашій країні безробіття пов’язане з глибинними економічними проблемами, відсутністю кардинальних реформ, корупцією, війною, вкрай низьким рівнем життя. Тобто у нас «хвороба зайнятості» протікає більш складно. Будемо сподіватися, тимчасово.

РОБОЧІ МІСЦЯ: ДЕ І СКІЛЬКИ

За даними НДІ праці й зайнятості населення:

— У 2014 році було створено 358,5 тисячi робочих місць, що на 172,4 тис. менше, ніж у 2013-му. (За даними методики моніторингу створення нових робочих місць).

— Нові робочі місця з’являються здебільшого у великих промислових центрах — Києві, Харківській та Дніпропетровській областях. Що ж до галузей економіки, то потрібно говорити про харчову, легку промисловість, машинобудування та будівництво.

— На початок 2016 року на зареєстрованому ринку праці третина вакансій, що пропонувалися через Державну службу зайнятості, мали заробітну плату менш як 1,5 тис. грн.; у чверті вакансій була заробітна плата від 1,5 тис. до 2 тис. грн. І лише у 4% вакансій запропонована заробітна плата перевищувала 5 тис. гривень.

— У перспективі найбільш інтенсивно робочі місця можуть створюватися у галузі ІТ-технологій, сільському господарстві (особливо переробка продукції сільського господарства та зелений туризм) і у малому бізнесі.