«Я ще візьму за руки долю...»

15.03.2016
«Я ще візьму за руки долю...»

Жанна Храмова.

Я ще візьму за руки Долю

І — очі в очі — усміхнусь:

— Спасибі, що такого болю

Мені завдала, не комусь.

 

Ці рядки вимовила жінка, що потерпала від нестерпного болю, який не могли вгамувати найсильніші знеболюючі. Вже несила було записати, продиктувала чоловікові, щоб набрав на комп’ютері... Жінка, якій цього березня виповнилося б 75 років.

Тримаю в руках книгу віршів. Натрапляю на такі, що рвуть серце. Перечитую по декілька разів, намагаючись вникнути у драматургію, осягнути філософську глибину, відчути особливості мови автора, адже переконуюсь: композитор і поет дуже близькі між собою, і у віршах знаходжу те, що не може не хвилювати, заворожувати, проникати глибоко в душу: щирість і радість, щедрість і світлість і водночас тугу, біль і сум. Часом навіть навертаються сльози: адже це не просто написано, а пережито — кожну літеру, кожний рядок. Висловлено стисло, насичено і при всій глибині — легко для сприйняття.

Вірші українською, вірші російською... Пригадую літературні вечори, на яких пощастило побувати. Красива жінка читає власні поезії. Чудовим проникливим голосом. Неймовірні враження, хвилюючі спогади. Майже десять років тому (була я ще студенткою консерваторії), коли довго шукала вірш, щоб написати на нього музику (таким було завдання), раптом пригадалося:

 

Люлі, люлі, внучку!

Підклади-но ручку

Під тугеньку щічку,

Заколишем нічку...

 

І на цю напрочуд мелодійну, мрійливу «Бабусину колискову» ніби сама собою лягла музика. Згодом вона прозвучала у концертному залі, і слухачі щедро аплодували пісенному висновку:

Осипайтесь, мрії,

Внукові на вії:

Проросте й крізь терня

Невмируще зерня.

 

...Тримаю в руках книгу віршів. У передньому слові — сумна звістка: «Львів’янка Жанна Храмова, вірші якої мало відомі читачам (вона не квапилася їх публікувати), пішла з життя 12 грудня 2014 року...» Короткі про неї відомості: багато років викладала в українській школі літературу — російську, згодом — світову. Серед її вихованців — відомі діячі мистецтва: актори Остап Ступка, Тарас Жирко, художній керівник «Піккардійської терції» Володимир Якимець, літератори, перекладачі... Була автором перекладів поезій Ліни Костенко, Василя Стуса на російську, Цвєтаєвої, Бродського, Чичибабіна — на українську. Вірші були камертоном душі, на схилі життя — передчуттям невідворотного; в останні дні — пронизливими рядками усвідомленого прощання через терни позамежного, невгамовного болю.

«Сонатина для осені» — так названо книгу Жанни Храмової з позначкою «Посмертне послання» і адресою — «Вам, які залишилися»*. Книгу, сповнену кохання і доброти, мудрого материнства і високої Музики, книгу, в якій у безкомпромісній битві зійшлися віковічні супротивники — Любов і Смерть. Презентація відбулася на Форумі видавців у Львові торік у вересні.

...Бог наділяє людину талантом. Часом вона навіть не усвідомлює, наскільки є талановита. Бог допомагає реалізувати себе. І ти це робиш,

робиш свідомо, прагнучи дарувати свою творчість людям. І охоплює щира радість, коли бачиш: перед тобою творчість, яка просто заворожує своєю щирістю, чистотою, неймовірною красою. А ще — величезною мужністю перед невблаганністю Долі. І здатністю сказати їй — очі в очі:

 

— Спасибі, що такого болю

Мені завдала, не комусь.

 

А завершити так:

 

І, опинившись в хижій пастці,

Спасибі знов скажу тобі,

Що не дала мені упасти

У чорній, у німій журбі.

 

Що не відводиш сиві очі,

Що душу спалюєш мені,

Що Феніксом — бо ти так хочеш —

Відроджусь у твоїм вогні.

 

І відродилася. У віршах, загартованих вогнем Долі, подарованих нам — які залишилися.

 

* Книгу можна придбати у видавництві журналу «Радуга» (вул. Б. Хмельницького, 51А, Київ 01030, тел. (044) 503-00-45, (044) 239-73-95, e-mail: rdga@yandex.ru).

Анна ШКОЛЬНІКОВА, композитор
Львів