Хто, питається, більше завдав нам, українцям, смертей і руйнувань, наруги над духовністю і культурою — нацистська Німеччина, будучи нашим ситуативним ворогом упродовж трьох років окупації, чи наш споконвічний визискувач — російський імперіалізм за трьохсотлітню епоху експансії? І чи, бува, «братья-славянє» не перевершують солдатів вермахту, як ото знищують мирних жителів, інфраструктуру?
Імпонує мені задерикуватість публікації Наталії Лебідь «Агов, мільярдери!» («УМ» від 24.12.2014). Звісно, одне діло — декларувати свої наміри, як приборкати агресора, і зовсім інше — пожертвувати для цього свої кревні. Хоча про кревні, то таки питання. Те, що В. Пінчук влаштовує ланч для акул бізнесу, Р. Ахметов — гуманітарну допомогу, — в морі крапля. Чи, може, діяльність їхніх фондів не втіха для легковірних? Хоч як би там, а введення воєнного стану диктує інші правила: треба розкошелитися! То чи не в цьому причина зволікань? Чим гендлюємо, панове?
Гадаємо, проте, що розкуркулення володарів замків та затягування пасків малоімущих економіки не оздоровить. Та й досвід Піночета для нас неприйнятний, хіба що цінний як пересторога. А ось націоналізація підприємств противника — цілком правомірна. Якби ж не президентський бізнесовий шлейф у Росії. Нам у жодному разі не варто розхитувати й так крихку національну єдність. Бо якщо оглянутися на помилки минулого, стає зрозуміло, чому досі ниють рани від ланцюгів рабства. Хіба не схопили облизня у братерстві православія чи не збочилися на класові манівці?
Спробуємо ще раз уточнити обстановку. Ми воюємо з Російською Федерацією чи залагоджуємо локальний воєнний конфлікт на своїх теренах? Судячи з того, з якою розгубленістю реагували попервах наші Збройні сили, починаєш сумніватися: чи була в нас бодай якась воєнна доктрина? Ще тоді, коли вздовж нашого кордону скупчилася до зубів озброєна армада «ополченців», щось не пригадую, щоб уряд України звертався з офіційною нотою протесту до уряду РФ. Де було б чітко попереджено про застосування сили в разі перетину наших священних рубежів. Словом, ворога треба було нищити ще на марші, а не чекати, поки він перегрупується в бойові порядки.
Не обов’язково бути замполітом, аби збагнути очевидне: перемогти противника можна лише наступаючи. Щоправда, й без оголошення війни, але неодмінно після ефективної артпідготовки. Не зі стрілецькою зброєю проти бронетанкових військ. Згубна тактика пасивного супротиву тріщить по швах.
Безперечно, дипломатія — діло достойне. Та чи на часі? Як можна порозумітися з хижаком, який намертво запустив пазурі в невинну жертву? Хоча нічого дивного. Кожен вірний своїй сутності. Совєцький опричник, одержимий спецопераціями, як сказали б одесити, «дєлаєт нєрви» світові. Наш Президент у своєму амплуа — дипломат. Ось тільки чи вчасно станеться трансформація його мислення до стратегічного? Бо скільки можна церемонитися з озвірілим агресором, котрий ще й прикидається невинною овечкою: «наших войск там нєт — ето ополчєнци». Тоді які проблеми?
Не забуваймо, що Україна, згідно з Конституцією, — парламентсько-президентська держава, отже, треба гуртом думати й рішуче діяти, аби її врятувати. І кожне сказане нами слово — вже не глас волаючого в пустелі. Роздмухаємо ж козацьке вогнище тривоги. Оповістимо: «Пугу! Пугу!». І станемо на захист Вітчизни. Хто як може — праведністю, благодійністю, зброєю. Не дамо забродам топтатися по нашій землі. Не гоже нам, нащадкам лицарів запорозьких, підтанцьовувати під їхню балалайку.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
