Математики, якi нагнули кремль. Як французькі вчені витягли Леоніда Плюща з каральної психлікарні
Минулого тижня у Львові та Києві показали французький документальний фiльм «Математики, якi нагнули Кремль» режисера Матьє Шварца. >>
2006-го в Німеччині з’явилася книжка, що струсонула тамтий книжковий ринок. Після двох пізніших перевидань вона досі є лідером продажів. Авжеж — аналітична студія про одного з ключових торговельних партнерів ФРН — Росію, її правителя і суспільний устрій, демократуру Путіна. Торік дійшла черга й українського читача: книжку багатолітнього керівника московського бюро журналу Focus Бориса Райтшустера «Путінократія. Людина влади та її система» видано в Харкові. Хоч потрібна вона була українцям ще позавчора. Можливо, якби її переклали не з останнього виправленого і доповненого минулорічного німецького видання, а з першого, ми б у 2014-му не втратили тисячі людських життів і чималий шматок території: «У виданні 2006 року я попереджав про те, що для системи Путіна животворними й необхідними є кризи та конфлікти. На жаль, події в Грузії та в Україні, зокрема в Криму, є наочним підтвердженням цього».
Заголовки розділів — «Дивовижне входження Путіна в Кремль», «Демократія а-ля КДБ. Кращий учень Андропова», «Гра без правил», «Фарс замість виборів», «Вигаданий світ на екрані телевізора» — ніби символічний пунктир перетворення єльцинської псевдодемократії на режим «агресивної, націоналістичної та авторитарної політики» однієї людини й пітерсько-гебістського клану. «Путінократія» — не життєпис непримітного офіцера, котрий із непоказного працівника резидентури КГБ у Лошвіці (район Дрездена), перетворився на всемогутнього царя Росії. Це опис іноземцем щоденної російської імперської дійсності — подібно до Астольфа де Кюстіна, Моріса Палеолоґа чи Сиґізмунда Герберштайна. Традиційно правда викликає ненависть у росіян, які зі шкіри пнуться у показуху й окозамилювання: «Той, хто в Росії не мовчить, а відверто критикує, та ще й робить публікації, повинен бути готовим до ворожого ставлення й ненависті. Після виходу першого видання я почув, що цією книжкою я підписав собі смертний вирок».
Для законослухняних німців книга — як репортаж із божевільні: корупція, продаж посад на всіх щаблях влади, подвійні стандарти в судах, зрощення правоохоронних органів з організованою злочинністю й проникнення мацаків російської мафії до Європи, оббирання інвесторів, цензура, шовінізм, ксенофобія, расизм, гомофобія... Несподіванкою чи й відкриттям для тамтого читача є інформація про глибину впливу Росії на німецький істеблішмент. Як-от: у травні 2005-го відомий німецький росієзнавець О.Рар — добре знаний лобіст Путіна — збрехав британським експертам: «Канцлер ФРН повністю підтримує процес проти «ЮКОСу», він переконаний, що необхідно карати людей, які роками не сплачували податки... Шредер же не робив ніяких подібних заяв».
«У липні 2005 року 50 відомих співаків, акторів, художників, спортсменів та зірок шоу-бізнесу публікують у газеті «Известия» відкритий лист, у якому підтримують вирок, винесений Ходорковському». Цинізм криється не у присилуванні «лідерів думки» до негідних вчинків, а у глибині їхнього опускання: «Кампанія у ЗМІ на підтримку Ходорковського підриває повагу до закону і норм, звичаїв та моралі... пропаганда в Росії стає чимдалі більш настирливою і набирає вигляду тоталітарної, подібної до радянської моделі». І все це на тлі слів Путіна про розгул демократії в Росії й недосяжність Заходу до її стандартів. Б.Райтшустер пише: «В Україні чи Росії фальсифікація виборів і використання державного насилля проти політичних викликів зазвичай відбуваються під певним прикриттям. Головне — зберегти свою кліку при владі і при цьому переконати народ і зовнішній світ у тому, що політичний процес, бодай у грубій формі, але відображає сподівання населення».
Багато хто на Заході вірить Путіну. Передовсім ті, кому вигідно. Та не всі. Голова Європейської поліцейської профспілки Герман Лутц зауважує: «Кримінальна аморальність поширюється, як бацила, загрожуючи підірвати наші цінності. Політично Захід виграв «холодну війну», але що стосується мафії й демократії, то я не впевнений, хто переміг». Збіґнєв Бжезінський менш політкоректний: «Росія — це взагалі зайва країна. Росія — переможена держава. Ми знищили Совєтський Союз, знищимо й Росію».
«Путінократія» — це аналіз відкритих джерел інформації за жорсткими вимогами німецької журналістики: кожна теза має посилання на джерело (хоча декілька епізодів і потребують уточнення: знижка «Сургутнефтью» ціни для Ю.Тимошенко; причетність колишнього заступника голови Державної пенітенціарної служби С.Зінченка до передання в Росію ядерної зброї тощо). У книжці немає художньо-літературних відхилень, що унеможливило розвиток таких цікавих для українського читача тем, як робота діда Путіна кухарем на дачі Сталіна, шлях становлення Путіна як людини й кагебіста, його робота у першій половині 90-х у Пітері та зв’язок із А.Собчаком, докторська дисертація з економіки, захищена в Гірничому інституті тощо. Натомість вона блискучо відбиває процес і механізм захоплення Путіним влади, символічно сконцентрований в його тості на святкуванні «дня чекіста» 18 грудня 1999 р.: «Дозвольте доповісти! Відряджений вами в Уряд співробітник ФСБ успішно виконав завдання!»
Минулого тижня у Львові та Києві показали французький документальний фiльм «Математики, якi нагнули Кремль» режисера Матьє Шварца. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка з аншлагом пройшла прем’єра вистави за п’єсою Альфонса Доде (переклад з французької Ірини Вєдіної) «Арлезіанка». >>
У цьому театральному сезоні Бомарше в Києві по-справжньому пощастило. >>
Книжку Олександра Бороня «Ані титли... Нові студії над Шевченковою біографією і творчістю» (К.: Критика, 2024) позиціоновано як наукову. >>
Минуло два роки після трагічних подій 6 червня 2023-го, коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС. >>
До столиці Валлонії — Намюр у Бельгії — на запрошення громадської організації «Пшеничне Зерно» ASBL Grain de ble завітала зі своєю співучою родиною Руслана Лоцман, заслужена артистка України, кандидат педагогічних наук. >>