Райський куточок і пекельний план

07.03.2014
Райський куточок і пекельний план

Сьогодні Крим ще сприймається як райський куточок. Але з кожним днем і навіть iз кожною годиною людей, які його асоціюють iз раєм, усе меншає. Відбулося те, що важко уявити: у мирний час одна держава захоплює державні будівлі іншої, блокує військові частини і встановлює на чужих автошляхах блокпости! Пекельний план зрозумілий кожному — відторгнення Криму від України та його приєднання до Росії.
Якими будуть наслідки? На жаль, сумними для обох сторін. Головне ж те, що найбільше постраждають кримчани. На них насувається катастрофа, про яку багато хто з тих, хто вітає російські війська як «визволителів» (від чого тільки?!), не підозрює. Спробуємо розібратися.

 

Добре відомо, що випадковості в державотворенні майже неможливі. Невипадковим є й те, що вже 60 років Крим перебуває у складі України. Не було випадковістю й те, що 5 лютого 1954 року було прийнято постанову Верховної Ради РСФСР, в якій дослівно сказано наступне: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські та культурні зв’язки, Президія Верховної Ради РРФСР постановляє: передати Кримську область зі складу РРФСР до складу Української РСР. Цю постанову винести на затвердження Верховної Ради СРСР». Два тижні по тому — 19 лютого 1954 р. — Крим, відповідно до постанови ВР СРСР, було передано до складу України.

Підстав для такого рішення було вдосталь, але найголовніша — економічна, адже розорений війною та ще й знелюднений депортацією кримських татар Крим на початку 50–х років минулого століття являв собою сумну картину. Спроба підняти його економіку мешканцями центральних областей Росії виявилася невдалою, через неспроможність їх господарювати у незвичних умовах.

Отже, належність Криму до України зумовлена багатьма чинниками, і не лише згаданими у постанові Президії Верховної Ради РСФСР. Розглянемо деякі з цих чинників, а саме — географічні та економічні, з позицій сьогоднішнього дня.

Географічний чинник насамперед полягає у зв’язку Криму з рештою країни суходолом. Перекопський перешийок — це та пуповина, яка з’єднує Крим з рештою території України та якою у Крим багато чого подається. Другий шлях — через Чонгарський півострів. Нехай там і є смужка води, але під насипами автошляху та залізниці. Власне, є навіть третій шлях — від Генічеська на Арабатську стрілку, яка частково належить Херсонській області, а частково Криму (нехай iз майже 80 км дороги три чверті — ґрунтова, але сяк–так, це все–таки сухопутний шлях).

Що ж до географічної близькості до Росії, то між нею і Кримом розташована Керченська протока. Нині тут існує поромна переправа, але вантажо– та пасажиропотік невеликі. Інколи рух перекривається через шторм чи льодовий покрив.

Важливо також зазначити, що Крим сполучається з рештою України не лише автошляхами та двома залізницями. Окрім них, існує з’єднання лініями електропередач і Північнокримським каналом.

Стосовно електроенергії, то її виробництво на півострові становить близько 1 млрд. кВт/год, що значно менше 1% сумарного виробництва в Україні і значно менше від потреб Криму. Понад 80% електроенергії надходить сюди з материкової України, а саме з Запорізької та Каховської електростанцій.

Щодо прісної води, то з усього обсягу її використання у Криму (близько 1,6 млрд. м3), близько 1,0 млрд. кубометрів надходить Північнокримським каналом із Дніпра. Йдеться не лише про воду для зрошення полів степового Криму, а й загалом про водопостачання міст — Сімферополя, Керчі, Севастополя та решти.

Тепер уявімо собі, що буде, якщо Крим, грюкнувши дверима, відійде до Росії.

За електроенергію доведеться платити за світовими цінами. Це у кращому випадку. У гіршому — настане пітьма, адже українську електроенергію залюбки купує і Білорусь, і Угорщина. Росія тут допомогти ніяк не в змозі — ЛЕП через Керченську протоку немає.

Постачання води також можливе лише з України. Мільярд кубічних метрів ні літаками, ні пароплавами з Росії не доставиш. Це нереально навіть товстелезним трубопроводом і навіть якби було звідки. Тож за воду доведеться платити — причому, як–то кажуть, по повній програмі, адже альтернативи дніпровській воді на півострові немає.

До цього можна додати й те, що розірвані господарські зв’язки дуже складно швидко відновити. А зупинка якогось промислового підприємства навіть на місяць загрожує тим, що воно вже не відродиться. Власне, і бюджетоутворюючих підприємств у Криму не так багато, фахівці кажуть, що менше десятка (називають «Кримський Титан» iз виручкою за підсумками 2012 року в 3,6 млрд. гривень та Кримський содовий завод (1,5 млрд. грн. за той же рік), Інкерманський завод марочних вин і вино–коньячний «Бахчисарай»).

Насамкінець — про відпочивальників, які є основою кримської економіки, дають роботу сотням тисяч людей. Масштаб заробітків Криму від відпочивальників — близько 500 млн. легальних гривень щороку. У разі загострення конфлікту про гостей з решти України доведеться забути. А також — про туристів з Європи. Значно їх поменшає і з Росії — насамперед через побоювання проблем. У цьому разі важливою є ментальність росіян, які сприймають Україну як невеличку територію, а Крим просто як точку. Окрім того, більша частина росіян потрапляє на півострів залізницею та автошляхами. Як було сказано, всі ці шляхи проходять через основну частину України. Тож Україна має повне право мати у розкладі відповідні поїзди чи ні. Що ж до мосту через Керченську протоку, то його збудувати реально. Утім довго. Фахівці стверджують, що такий грандіозний новобуд зводитиметься трохи менше, ніж за десятиліття. Навіть російські джерела вказують, що обійдеться міст у понад 3 млрд. доларів. Не варто покладатися і на понтонний міст, адже протокою щодня проходять десятки суден. Більшість із них російські, тож для їх пропуску понтонний міст доведеться щодня кілька разів розводити.

Не один рік потрібно і на спорудження через протоку газопроводу. Інакше подати безкоштовний газ, який обіцяє Володимир Жириновський, немає змоги.

Вартим уваги є й той факт, що далеко не всі у Криму симпатизують Росії. Згідно з даними соцопитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Кучеріва та КМІС усередині лютого, менше половини мешканців автономії (41%) виступали за приєднання Криму до РФ. А як переконувати переважну решту кримчан, оті 59 відсотків, у числі яких близько 300 тисяч — кримські татари?! Якою буде поведінка цих людей? Вочевидь не дуже дружелюбною. Кримські татари добре пам’ятають, як їхніх батьків та дідів росіяни виселяли з півострова у 1944–му — за одну ніч iз маленьким вузликом у руці, під дулом автоматів саджали в теплушки і везли в Середню Азію та Сибір. Страх такого повторення неодмінно зумовить боротьбу. Може запалати весь Крим.

Чи не завелика ціна пекельного плану?

ВАРТО ЗНАТИ

Крим забезпечує себе на 34%

За словами депутата ВР Криму Леоніда Пілунського, автономія є фінансово самодостатньою лише на 34%, інші її витрати дотуються з Держ­бюджету України, пише видання INSIDER. «Досвід останніх років показав, що податки, які автономія перераховує в казну, нікчемно малі. Навіть якщо всі ці гроші будуть спрямовані у місцевий бюджет, Крим зможе себе забезпечити максимум на 50%», — переконаний пан Пілунський.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук
  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>