На Шпилі Бандери

У серпні цього року до Грузії вирушила експедиція львівського Гірського клубу «Екстрем». Українські альпіністи взялися покорити чергові безіменні кавказькі шпилі в рамках громадської програми «Герої України на вершинах світу». Минулого року саме у Грузії, з погодження грузинської влади та Федерації альпінізму Грузії, безіменний шпиль було названо шпилем Степана Бандери. Цього року 11 вересня здійснено першосходження на одну з вершин, яку названо шпилем патріарха Української греко–католицької церкви Андрея Шептицького (висота 4380м). За день перед тим на вершині Степана Бандери (названої минулого року) встановлено кований хрест авторства заслуженого діяча мистецтв України Олега Боньковського. Під час експедиції у базовому таборі «Метео», що під вершиною Казбеку, українські альпіністи зустрілися з президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі, який розповів читачам «УМ» про своє бачення національних інтересів та враження від сьогодення своєї країни.

— Пане президенте, нещодавно прем’єр–міністр Росії Дмитро Медведєв публічно заявив, що вважає вас військовим злочинцем. Що б ви відповіли на це?

— А що може ще сказати колишній працівник спецслужб? Погляньте, вони ж зініціювали конфлікт в Абхазії та Південній Осетії, а потім називають злочинцями тих, хто боронить державну цілісність. Де ж тут логіка? Коли немає аргументів, залишається одне — звинувачувати когось у власних провинах. Тому всі ці випади щодо мене — у стилі військової більшовицької пропаганди.

— У ваших виступах, зокрема перед тбіліськими студентами, ви заявляєте, що Росія за будь–яку ціну намагається вас усунути з політичної арени. Свого часу їй це не вдалося через розв’язування війни, то тепер вона намагається здійснити цей намір через діючого прем’єра Грузії Бідзіні Іванішвілі, якому Путін буцім пообіцяв збільшити активи в бізнесі на 2 мільярди доларів...

— Російська влада майже не змінила методів політичного впливу з часів холодної війни. Вона за своєю суттю постійно в пошуках зовнішнього ворога. Але не це навіть головне. Важливо, що вона спритно знаходить людей несамостійних, потім ними маніпулює і нарешті робить їх заручниками власного бізнесу та власних амбіцій. Скажу з власного досвіду: бізнесмени вкрай рідко стають продуктивними політиками. Вони можуть бути на других ролях чи «в епізодах», але не більше. Мета ж російської влади — правове, політичне та моральне знищення мене як такого президента Грузії, який ніколи не йшов на її колоніальні вимоги. Хоча я завжди був готовий до діалогу з Путіним, але про що може домовитися ягня з вовком?

— Утім, кажуть, що і ви людина несамостійна. Мовляв, США робили на вас чималі ставки.

— Політика — це не казино. Тут усе тече, все змінюється. І завдання політика вміло використовувати оцю плинність на користь національних інтересів. Я не заперечую, що Захід нам допомагав. Але як і в який спосіб? Ми тепер бачимо результати таких спільних дій: політичної волі Грузії та цієї допомоги iз Заходу. По Тбілісі можна вільно ходити, не боячись бути пограбованим, як це було при Шеварднадзе. У нас один із найнижчих у Європі показників злочинності проти особи, один із найнижчих показників корупції, водночас за сприятливістю розвитку бізнесу Грузія посідає одне з перших місць у світі. Так що моя так звана несамостійність проявилася у самостійності Грузії (сміється)...

— В Україні тривають дискусії щодо двомовності. Як ви оцінюєте ситуацію у Грузії стосовно російської мови? Про себе можу сказати, що помiтив, що молодь, віком до тридцяти, погано розуміє російську.

— Ми маємо все розглядати в контексті майбутнього Грузії. Якщо колись російська мова стане мовою загального спілкування для всіх європейських народів, китайців, корейців, індійців, то мимоволі грузини будуть змушені вчити її. Але наразі це мова, так би мовити, локального значення. Якщо не помиляюся, 70 відсотків наших абітурієнтів цього року зробили свій вибір — вибираючи іноземну мову для здачі на державних іспитах, віддали перевагу англійській.

— А що б ви порадили у такому разі українцям?

— Це не просто ваш вибір сьогодні, це вибір вашого майбутнього. Але я знаю, що хтось намагається в Україні через мовне питання посіяти розбрат серед народу, розколоти його. Переконати тих, хто розмовляє російською, що вони — росіяни. Такий шлях безглуздий. Але ми і ви добре знаємо, хто за тим усім стоїть.

— В Україні не тільки мовне питання є інструментом впливу на політичну ситуацію. Певні політики часто напрочуд вдало використовують церковний клір для своїх інтересів. Як на мене, тільки з цієї причини ще рано говорити про соборність українських церков. А як ви бачите позицію церкви у Грузії?

— Скажу коротко: в Грузії церква завжди була на сторожі свого народу, його традиції та культури. Церква і народ тут єдині. А щодо її участі в політичному житті, то я особисто не відчуваю, щоб грузинську церкву міг хтось на замовлення піддати впливам чи якимсь маніпуляціям.

— І, мабуть, найважливіше питання. Чому Грузії вдалося?

— Найважливіше те, що команда, яку я сформував, була рішуче реформістськи налаштована. Була політична воля і було єдине спільне бачення командою того, куди ми йдемо і куди прийдемо. У складі команди були освічені економісти, інтелектуали. Молоді люди, які чудово розуміли всі виклики постмодерну. Звісно, були помилки, адже ми реформували всі галузі економіки. Але на загал у нас все вийшло, і ми сьогодні бачимо Грузію європейською середземноморською країною.

— А чому Україні не вдалося?

— Звісно, Україна мала шанс. Має його й досі. Потрібен лише час, щоб ті люди, які наливають нове вино у старі бурдюки та латають стару одежу новими латками, зійшли з політичної арени. Я маю надію, що Україна стане повноправним членом європейської спільноти доволі швидко, можливо, навіть швидше, ніж ви самі сподіваєтеся. Адже Європа без України, без українського потенціалу ніколи не зможе стати самодостатньою. Те ж саме я хотів би сказати і про Росію. Взагалі я оптиміст.

— Я уважний спостерігач за подіями у Грузії. Однак останнім часом ви критично висловлюєтеся , що економіка та соціальне благополуччя Грузії сьогодні під загрозою дій теперішнього уряду.

— Показники економіки внаслідок непрофесійних та політично вмотивованих дій виконавчої влади стрімко падають. Це створює ситуацію, яка справді загрожує національним інтересам. Усе це дуже серйозно. Окрім цього, посилився тиск iз боку приборканого мною криміналітету. Ті злочинці себе тепер вважають політичними в’язнями і навіть провадять зборища, як це було в Палаці спорту в травні.

— Є думка, що очолювана вами партія «Єдиний національний рух» зазнала поразки на виборах тільки з причини ментальності самих грузинів. Вони буцім хочуть жити за старими радянськими правилами і водночас у європейському благополуччі та порядку. Наскільки така думка справедлива?

— Вона справедлива лише частково. Великі кошти, великі людські та політтехнологічні ресурси були задіяні перед виборами, і саме це стало основою того, що ми втратили більшість. Ось і все.

— Мене особисто дивує обізнаність грузинської молоді щодо справ у політиці, у знанні історії України. Те ж саме з боку України: молоде покоління має неабиякий пієтет щодо Грузії...

— Що ви маєте на увазі?

— Насамперед те, що Грузія для України стала живим позитивним прикладом, орієнтиром того, як можна за кілька років змінити обличчя країни.

— Тоді мені залишається подякувати. Але ми і без того були і будемо братніми народами зі спільною схожою історією і навіть менталітетом. Українці такі ж життєрадісні, тямущі, творчі, як і грузини.