Гурт Mad Heads видав на-гора новий кліп на пісню «Не по пути». Це третя пісня зі свіженького альбому «Контакт», яку хлопці вирішили екранізувати (дві попередні — «Отрута» і «Не чекай»). Музиканти змогли собі зробити відео, достойне Голлівуду: мотогонки нічним містом, фатальне кохання, брудні танці, а також курс молодого бійця для рокерів-початківців. Якби це було ігрове відео, воно коштувало б шалених грошей, але хлопці зробили все в анімаційному вигляді. І вражень вдосталь, і не дуже дорого, і зроблено якісно. Працювали над кліпом «Не по пути» двоє талановитих дівчат, давніх прихильниць гурту — Оля й Віра Іщук (до речі, саме вони створювали дизайн двох останніх альбомів). Проте з анімацією дівчата мали справу вперше, тому робота над кліпом тривала більше року. Хоча хронометраж кліпу всього три хвилини, складається він із 4500 кадрів, які треба намалювати так, щоб і комар носа не підточив. А ще ж паралельно Оля й Віра освоювали нові комп'ютерні технології. Проте старалися вони недаремно, результат перевершив усі сподівання, і рок-н-рольна енергетика Мad Heads набула нового, оригінального, мультяшного вигляду.
1. Не надо ждать верный повод, чтобы уйти,
Ты не найдёшь нужных слов, чтобы остаться.
Я отпущу, только больше не зови,
Я не могу, я не в силах улыбаться.
Приспів:
Ветер встретит ночь
И не сможет нас найти,
Не хочу твоих снов,
Нам с тобой не по пути.
2. Я всё отдам, даже то, чего не взял,
Я всё прощу, даже то, чего не знаю.
И убегу, всё давно тебе сказал,
Но ты не плачь, я без слёз тебя теряю.
Приспів.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
