Протиборством донецького «Шахтаря» і «Динамо» українські вболівальники нині захоплюються не менше, ніж колись протистоянням киян і московського «Спартака». (УНІАН.)
Уже давненько точиться дискусія про об’єднаний чемпіонат Росії та України з футболу. Жевріє з нашого боку. А ось ініціатори цієї шкідливої провокації активно діють у цьому напрямі: в Москві вже намалювали Об’єднану футбольну лігу СНД (голова В. Газзаєв), визначили гіпотетичних учасників турніру, щедре фінансування, навіть календар ігор.
А у нас активізувалися лише ультрас–фани клубу «Динамо» (Київ). А дарма. Поки точаться мляві дискусії про об’єднання, можна ненароком приспати свою пильність і отямитися вже після того, як вскочимо в халепу. Бо коли грім вже загуркоче, то хреститися буде пізно.
А тема варта того, щоб дискусія вийшла за межі фан–клубу «Динамо».
Отож я, уболівальник із 65–річним стажем, відчув потребу висловитися з приводу «злиття братніх футболів». Я тут не буду торкатися власне спортивних наслідків, однозначно згубних для українського футболу.
Ця зворушлива жага північного сусіда до об’єднання — одна зі спроб будь–яким робом (умовляннями, погрозами, шантажем, різними об’єднавчими акціями) затягнути Україну в Євразійський союз, в цупкі обійми Москви, щоб Україна розчинилася в імперському «руском мірє». Тягнуть налигачем ну хоч у яке–небудь стійло, аби лиш під наглядом Москви. Не вдалося (поки що) об’єднання в Митному союзі — вирішили спробувати у футболі.
Насторожує суперечливість поглядів на цю проблему футбольних керманичів України і їхній кволий спротив чи підозріла позиція вичікування людей, для яких інтереси нації десь у далекому ауті.
Деякі футбольні функціонери вже запопадливо погоджуються: «Лишь бы в УЕФА дали согласие!».
Що, завидки беруть? Хочеться за свої послуги сувенір–футболку з імперського плеча або нагороди з Кремля, які нещодавно отримали Колесніченко і Ківалов?А треба тим, хто ностальгує за «імперією зла», хто допомагає, за Т. Шевченком, «москалям господарювати» в нашому футболі, — червону картку!
Звичайно, для втілення цієї провокаційної ідеї дійсно потрібна ще згода міжнародних керівних футбольних органів, але ж ми знаємо можливості «Газпрому» на чолі з головою правління Олексієм Міллером «переконувати» газом і нафтою, тим більше що «Газпром» є офіційним спонсором УЄФА.
На жаль, усе відбувається начебто з мовчазної згоди суспільства. Скажете: суспільство зараз хвилюють більш значні життєві проблеми. Але ж людей треба навчити бачити глибше: велика дорога до демонтажу незалежності може починатися з маленького кроку — демонтажу національної першості з футболу. Інакше «Газпром» не викидав би на цю справу мільярди доларів.
Мовчать чомусь урядовці, діячі культури. Ну нехай, вони, мабуть, не вболівальники, не відрізняють у спорті інсайду від офсайду, а в політиці — начебто невинну організацію «об’єднаного чемпіонату» від кроку до втрати державного суверенітету. А де фанати українських клубів? Он яку бурю здійняли на захист Павличенків, а захистити український футбол — слабо? Чи ностальгія за емоціями «Динамо» — «Спартак» 1970–х років сильніша за український патріотизм? Але ж ця ностальгія притаманна лише старшому поколінню!
Тож дуже обнадійливо і доречно виглядало гасло фанів на трибунах стадіону «Динамо»: «Захистимо український футбол від загарбників!». Хоча цього й замало. Бо те, що спортивна галузь тепер відокремлена від відомства українофоба Табачника, ще не гарантує проукраїнських рішень у часи неукраїнської влади.
Наша влада, догоджаючи Москві, з усіх сил пнеться до якогось братання: «совмєстного» святкування 200–річчя великого Кобзаря, «совмєстного» відзначення 1025–річчя Хрещення України–Русі, «совмєстного» написання історії тощо. А це дійшли до «совмєстного» чемпіонату з футболу. Але ми хочемо мати свою історію, свою культуру, свою мову, свою державу, як і заповідав наш Пророк: «У своїй хаті має бути своя правда, і сила, і воля». А я додам — і свій футбол.
Неспроможність захистити свій політично–історичний, мовно–культурний, інформаційний, а тепер і спортивний простір — це шлях до втрати незалежності. Негоже нашому футболу йти в прийми. Нам є чим пишатися: український футбол дав трьох володарів «Золотого м’яча», завоював три кубки Європи і Суперкубок.
Так, сьогодні є проблеми в українському чемпіонаті, але чиновникам від спорту треба не шукати порятунку за кремлівськими мурами, а відновлювати дитячі футбольні школи, будувати футбольні поля і майданчики, виховувати в дітях патріотизм і відбивати бажання чиновників і бізнесменів від спорту забивати голи у власні ворота.
А щоб задовольнити об’єднавчу сверблячку, я раджу панам Міллеру та Газзаєву створити з наших українофобів команду або навіть кілька команд (цього добра у нас вистачає: від колесніченків і симоненків до табачників і бузин, а ще не забути Н. Вітренко!) і тішитися з ними об’єднаним турніром з футболу.
А ми, українці, як люди великодушні, толерантні, культурні, ввічливі маємо красненько подякувати спортивно–політичним кремлівським данайцям за запрошення об’єднатися, а ще попросити залишити нас нарешті у спокої. Хоча б у футболі, який, за Міллером, у разі об’єднання обіцяє «золоті дивіденди».
«Бойтесь данайцев, дары приносящих»...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
