Спроба номер «5»

16.08.2013
Спроба номер «5»

Судячи з обраного курсу — «інформаційне реаліті–шоу», в ефірі «5 каналу» буде ще більше прямоефірних студійних програм. (з сайта facebook.com.)

Скоро «5 каналу» виповниться 10 років. Спроектований журналістами–нонконформістами, які не знаходили собі місця в підцензурних прокучмівських ЗМІ, та збудований на гроші опозиційного бізнесмена–політика, цей канал займає унікальну нішу на вітчизняному телеринку. Він був опозиційним, провладним, потім знов опозиційним, а останні роки балансує на межі разом зi своїм власником Петром Порошенком. Поки жодні хитання, провали та менеджерські помилки не спромоглися зруйнувати інстинктивної довіри тих, хто був на Майдані, до п’ятірки в кружечку.

Про крейсер «Аврора», CNN і зміну кольорів

Свій легендарний постріл «5 канал» зробив на другому році життя, ставши рупором протестів проти фальсифікації президентських ­виборів 2004 року. Малобюджетний, переслідуваний владою канал мав замале покриття, щоби всерйоз протистояти державній медійно–пропагандистській потузі. Він навіть у найкращі свої часи був, радше, десятим, аніж п’ятим у рейтинговій таблиці.Та прихильники Віктора Ющенка, для яких п’ятірка стала одним із символів свободи, знаходили спосіб подивитись програми революційного каналу: ходили до сусідів, пересилали одне одному відео в інтернеті або ж збирались у центрі міста біля автомобілів із великими екранами. На спроби влади закрити канал його співробітники відповіли голодуванням, а глядачі — маніфестацією. Своєю зворушливою простотою та прямолінійністю ефір каналу нагадував гімн революції — «Разом нас багато» групи «Ґринджоли». Це було саме те, чого потребувала в ті дні щонайменше половина країни.

Після перевороту 1917 року «Аврора», перш ніж стати на вічному пітерському приколі, плавала три десятиліття й трохи воювала. Ось і Петро Порошенко та його незмінна, ще з Чернівців привезена топ–мене­джерська команда десять років намагались конвертувати майданний спалах популярності в рейтинг і політичний вплив. Можливо, їм не давала спокою історія CNN — маловідомого кабельного телеканалу, який завдяки чесному і професійному висвітленню війни в Іраку завоював місце серед провідних медій світу. «5–й» мав стати «Першим інформаційним» і зайняти на той час вільну нішу новинного телеканалу.

Однак в Україні занадто багато вирішують гроші. Змагатись з олігархічними телегрупами, в які щороку напомповують десятки й сотні мільйонів доларів, виявилось нелегко. Канал не раз перезапускали, розуміючи, що обраний у 2005–му формат не виправдовує сподівань. Експериментували з інформаційно–розважальними шоу та телемарафонами, намагались додавати документальний кінопоказ і розмовні програми для різної аудиторії.

Чергова спроба запланована на вересень, а обіцяна нова фішка — «інформаційне реаліті–шоу». На свій десятий день народження канал не лише перефарбує логотип iз синього на червоний, а й запропонує глядачам низку нових проектів та облич.

Канал чесних і нових

Українському телебаченню притаманна величезна плинність кадрів. Не встигли глядачі призвичаїтись до ведучого чи журналіста в ефірі одного каналу, як він уже вигулькує на іншому. «5 канал», що постав як згуртована наміром змінити країну команда однодумців, мав би міцніше триматися за своїх зірок, які акумулюють і уособлюють довіру аудиторії. Натомість він примудрився розгубити всіх, хто починав проект.

Співтворці концепції каналу були серед перших, хто пішов: Андрій Шевченко став політиком, Євген Глібовицький зайнявся стратегічними комунікаціями, Романові Скрипіну і Єгорові Соболєву вказали на двері через їхню незгоду з вимогами власника. Щезло з ефіру «5–го» легендарне «мене називають Микола Вересень» і «кохайтеся!» Данила Яневського. Наталія Мосейчук і Лідія Таран перейшли на «1+1», який був ідеологічним антиподом «5–го» під час революції. Кадрового удару «5–му» завдав також «Інтер», переманивши спершу ведучу провідного політичного ток–шоу «РесПубліка» Анну Безулик, а потім і співведучого програми «Час. Підсумки» Сергія Дорофєєва, білоруського експата, що має славу одного з найкращих інтерв’юерів Пострадянщини.

Серед нових облич «5–го» переважають вигнанці з кабельного каналу ТВі: Мустафа Найєм, Сергій Андрушко, Віталій Гайдукевич, Андрій Сайчук та Юлія Банкова, а також екс–керівник Інституту масової інформація Вікторія Сюмар. З одного боку, вибір зрозумілий — найкращі з вільних кадрів на ринку, знані й шановані журналісти. Принциповість їхня не викликає сумнівів, а популярність серед користувачів інтернету дає шанс омолодити аудиторію каналу. Серед глядачів «5–го» переважають пенсіонери — разом з УТ–1 це один із «най­старіших» телеканалів країни. З іншого, ризикований, адже революціонери з ТВі не миритимуться з втручанням у редакційну політику, яке часом дозволяє собі Петро Порошенко. І вже точно не займатимуться передвиборчим піаром, який, імовірно, незабаром знадобиться власнику.

Цікаво, що майже всі нові зірки «5–го» водночас належать до команди «Громадського телебачення» (hromadske.tv) — інтернет–телеканалу, який обіцяє здивувати публіку у вересні принципово новим підходом до інформаційно–політичного мовлення. Уникнути конфлікту інтересів буде нелегко.

Політичні нюанси

Ще одне нове обличчя «5–го» — Кирило Лукеренко — в новому сезоні займатиметься програмою «Час: Підсумки тижня». Дотепер тижневик був де–факто авторською програмою Тетяни Даниленко, однієї з останніх ветеранів дореволюційного «5–го». Програма була своєрідним острівцем свободи в українському телепросторі, дозволяючи собі порушувати вельми незручні для влади теми, без істерик викриваючи корупцію та зловживання можновладців. Команді «Підсумків» можна дорікнути хіба що надмірною політизацією змальовуваної картини тижня, однак це виправдано, адже ядро аудиторії «5–го» — люди, що цікавляться передусім саме політичними новинами.

Наприкінці травня в черговому випуску програми був анонсований репортаж із Сухолуччя — мисливських угідь Віктора Януковича. Однак в ефір сюжет так і не вийшов. Глядачі побачили роботу Азада Сафарова та Тетяни Чорновол лише за місяць, іще раз пересвідчившись у тому, яка саме Людина є найвищою цінністю Української держави.

Знехтувавши рекомендацією не ставити викривальний сюжет в ефір, команда «Підсумків», за інформацією джерел на каналі, викликала незадоволення керівництва та самого Петра Олексійовича. Екс–міністр, хоч і сватається до опозиції, намагається не наступати владі на болючі мозолі. Відтепер тижневиком займатиметься більш поміркований Лукеренко, а Тетяні Даниленко запропоновано місце співведучої прямоефірної програми.

Задля справедливості слід визнати, що така ситуація сьогодні можлива лише на «5–му»: керівництво жодного іншого телеканалу не дало б випустити в ефір матеріал, який загрожує добробутові власника. Генеральний продюсер «5–го» («на громадських засадах», як він сам уточнює у відповідь на звинувачення в сумісництві) — член фракції «Батьківщини» й голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Юрій Стець, — уміє знайти баланс між політичними інтересами та цінностями бренду.

Шанси і ризики

Якщо головні з цих цінностей — чесність і свободу — вдасться зберег­ти, «5–й» має шанс розширити свою аудиторію. Й не лише за рахунок розчарованих змінами на ТВі, що прийдуть услід за новими ведучими. Згідно з моніторингом теленовин, який проводить спеціалізований інтернет–портал «Телекритика», «5 канал» традиційно демонструє найкращі показники — плететься у хвості за кількістю замовчувань важливих тем і подій. Він також серед найсумлінніших за рівнем дотримання професійних стандартів. Українське телебачення деполітизовується, й із кожним новим сезоном кількість джерел неупере­дженої інформації зменшується. «5–й» залишається одним із дуже небагатьох форпостів новин, не розведених жовтизною та розвагами.

Падати популярності «5–го» далі нікуди — його частка аудиторії, що в минулому рідко перевищувала два відсотки, нині не дотягує до одного. Головною проблемою, що гальмує розвиток «5–го», завжди була малобюджетність: канал намагався бути інформаційним і водночас заощаджувати на виробництві новин, що виливалось у доволі вбогу картинку, таке собі «радіо на телеекрані». Цей формат був органічним для напівпідпільного «телебачення Майдану», однак не міг конкурувати з видовищними, гламурними й дорогими новинами «1+1», «Інтера» чи «України».

Судячи з обраного курсу — «інформаційне реаліті–шоу», а отже, ще більше прямоефірних студійних програм, — обіцяні зміни будуть косметичними й не зачеплять головної проблеми. «5–й» залишиться каналом економ–класу. А за таких обставин вилізти з «підвалу» рейтингової таблиці нереально. Зате, якщо Порошенка врешті–решт змусять розлучитись із улюбленим медіа–активом (як це вже сталося з медіа–групою KPMedia, яка перейшла у власність UMH Group, а далі — Сергія Курченка), ця втрата не буде надто болісною.

А з огляду на намір Петра Олексі­йовича брати участь у виборах київського мера, а згодом, можливо, й Президента, тиск на нього лише посилюватиметься. Операція з захоплення ТВі засвідчила, що знищити вільний ЗМІ несказанно просто: невеличка колотнеча навколо власності, посилена соцмережами хвиля піару й антипіару, а далі зникнення кадрів вирішує все. Спроби чи то купити, чи то відбити канал у шоколадного короля влада робить регулярно, адже для біло–блакитних п’ятірка в кружечку — також символ, пов’язаний із болісними спогадами. Тож, можливо, генеральний бій каналу чесних новин iще попереду.

Отар ДОВЖЕНКО
(спецiально для «України молодої»)
  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>