У тому, що Харків «пішов» на рекорд, не було сумнівів від самого початку: весь чималий майданчик навколо пам’ятника Тарасу Шевченку в одно­йменному парку заполонила дітвора з мольбертами. Малювали під навісами від сонця і скрізь, де знайшовся потрібний художникам ракурс. Два хлопці, наприклад, втекли від натовпу в тінь старих дубів та кленів і творили просто на траві, мов два урбані­стичних Робінзони. Причину «відлюдництва» один із них, Олексій Лучніков, пояснив бажанням правильно підібрати тон. Мовляв, сонце відсвічується на полотні, тому кольорова гама стає неприродною. Знання професійних тонкощів сповна видала наявність певного досвіду — хлопець уже вчиться у Харківському художньому училищі. Подібна дорослість на арт–пленері «Шевченко. Молодий погляд» прирівнювалася до статусу «ветерана», оскільки більшості його учасників на вигляд не більше десяти–дванадцяти років. Приїхали і зовсім юні таланти. Мурату Байрашеву, скажімо, всього 6 років.

Кожний в Україні готується до Євро по–своєму — одні піднімають ціни на квартири, інші «латають» асфальт, «Мистецький арсенал» ударив Arsenale по бездоріжжю, а Віктор Пінчук підтягнув «важку артилерію» у вигляді всесвітньо відомого британського скульптора індійського походження Аніша Капура. У п’ятницю в PinchukArtCentre («ПінчукАртЦенрі») відкрилися три виставки: другий, третій і четвертий поверх займають 30 робіт коронованого найпрестижнішими преміями і нагородами Капура, в кімнатці на п’ятому поверсі, де зазвичай, експонують свої роботи всі українські художники, — віртуозна виставка «Ковдра, город, башта, хрест, доля» не менш шедеврального, ніж Капур, харків’янина Павла Макова, і весь п’ятий поверх відданий під оновлену експозицію з фондів PinchukArtCentre «Колекційна платформа 3: вічність сьогодення» — тут європейці знайдуть звичних їхнім очам Кунса, Херста, Кателлана, Гурскі.

Офіційною точкою відліку Євробачення –2012 стала церемонія відкриття в EuroClub, що пройшла 19 травня неподалік від головної локації дійства — палацу «Кристалл Хол». Спілкуючись із журналістами та вітаючи фанатів, представники 42 країн–конкурсантів пройшлися червоною килимовою доріжкою. Щоправда, урочистість моменту зіпсувала затримка з організацією самої червоної доріжки: у заявлений час (о 19–й годині) килим ще навіть не постелили, тож початок церемонії відтермінували аж на годину. І коли нарешті конкурсанти розпочали свою ходу, це нагадувало швидкісний пробіг: нова делегація витісняла попередню, співаки та їхній почт змішалися в одну «міжнародну кашу», а ведучі не встигали оголошувати новоприбулих. Червоним килимом продефілювала і конкурсантка від України Гайтана, яка одразу ж виділилася своїм аксесуаром — гарним віночком. Як відомо, до Баку співачка привезла цілу колекцію дизайнерських вінків, якими доповнює своє вбрання на прес–конференціях, репетиціях та виступах.

Бетонна восьмиповерхівка, нудна, по–радянському сіра, схожа на стару висотку в спальному районі Києва, якби не глухі стіни з маленькими вікнами–бійницями. Цій «сліпій» будівлі пасує місце «прописки» — вулиця Кутузова.

35 років тому її звели для зберігання архівів КПРС. На той час це було найсучасніше в Україні фондосховище. З–поміж усіх історичних документів радянська влада найбільш шанобливо ставилася саме до партархівів. Прогрес рвонув уперед, а це фондосховище і сьогодні вважається найсучаснішим в Україні (конкуруючи хіба що з архівним сховищем Наукової бібліотеки ім.Вернадського, зведеної «під завісу» існування СРСР). Ми просто інших не збудували. Саме тут орендує один поверх уся українська літературна класика, люди–пам’ятники — і Сковорода, і Шевченко, і Франко, і Леся. Їхні рукописи, бібліотеки, приватні листи, прижиттєві видання з авторськими правками на полях, — вся велика спадщина, якою закликає пишатися шкільний підручник, є всього–на–всього скромним орендарем сьомого поверху та «келії» читальної зали з потріпаними, певно, ще давньорадянськими стільцями.