У Європі традиційно 8 травня вважається Днем пам’яті всіх загиблих під час Другої світової війни. У 2005 році в резолюції, приуроченій до 60–ї річниці закінчення Другої світової, Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам–членам ООН, неурядовим організаціям, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку віддавати данину пам’яті жертвам Другої світової впродовж одного або двох днів (8 і 9 травня). У цей день у церквах різних конфесій служать панахиди, а нащадки мають привід згадати своїх родичів, по життю яких прокотилася війна. Цього року за ініціативи Спілки української молоді в Україні вперше відзначать День пам’яті та єднання під девізом «Шануй, а не святкуй».

Цьогорічне святкування Дня Перемоги пройде без військового параду. Ветерани та учасники Великої Вітчизняної зберуться о 10 ранку на майдані Незалежності. В програмі — урочиста святкова хода Хрещатиком, привітання Президента та святковий концерт. Організацією всіх урочистостей займалася київська мерія. У Музеї Великої Вітчизняної війни біля меморіалу Батьківщини–матері цього дня традиційно — День відкритих дверей. Перші особи держави покладуть квіти до могили Невідомого солдата та пам’ятника тричі Герою Радянського Союзу Івану Кожедубу в парку Вічної Слави.

«Усе життя я, мов той загнаний вовк — по периметру червоні прапорці, а позаду — кладовище нездійсненних задумів, — каже про свої нереалізовані плани й ненаписані книжки письменник Анатолій Дімаров. — Багато про що хотів написати, але знав: те не пройде і це теж. Цензор уже сидів у мені».

Для зустрічі з Анатолієм Дімаровим ми мали одразу два приводи: 90–річчя, яке письменник відсвяткує 17 травня, та День Перемоги, адже Анатолій Андрійович, який особисто пережив жах війни, відомий своїми правдивими спогадами про той час, а також художніми творами. «Про війну більше не пишу, — каже письменник. — Не хочеться про неї згадувати, це така страшна річ... Не так ми мучилися від тих куль, як від того, що жили в окопах — на морозі, в грязі. Лягаєш в грязюку, накриваєшся плащ–наметом, а в тебе це багно холодне в’їдається. Побут страшний на війні. Раділи, коли поранять, госпіталь — це таке свято було!». Про війну, радянський «мир» і залежну незалежну Україну ми розмовляємо в затишній квартирі письменника.