П’ятий шанс

05.04.2012
П’ятий шанс

Страшне колишнє життя — вже в минулому, тому Анна попросила не показувати її обличчя і не називати прізвища. (Фото автора.)

Таку історію життя, як в Анни К., міг вигадати лише письменник. Адже стільки випробувань змогла б пережити лише героїня якоїсь драми, а не реальна людина. Тендітна і життєрадісна жінка зовсім не виглядає на свої роки і вже точно ніколи не скажеш, що вона пережила чотири коми, 10 років ув’язнення та 15 років залежності від наркотиків. Подолати все їй допоміг Бог, а вона зараз допомагає іншим почути Його слово. Вона радісно відкриває двері соціального центру, де тепер працює, і гостинно запрошує увійти.

 

«Ломка» — це ніби все тіло запхали в м’ясорубку»

«Тільки давайте не будемо називати моє справжнє ім’я, — одразу просить пані Анна. — Вже були неприємні випадки. Люди вміють робити дуже боляче, навіть не навмисно. А я не хочу завдавати дітям ще більше неприємностей».

«Я росла в порядній сім’ї, але виховувалася без батька. З мамою ми ніколи не були хорошими подругами, — починає свою розповідь пані Анна. — Мама завжди сильно карала мене і била. Вона була впевнена, що слід робити лише так, як вона каже. Мабуть, це і стало одним iз поштовхів до того, що ще підлітком я пішла з дому. Опинилася на вулиці й одразу потоваришувала з однолітками, які вже тоді були добре відомі у кримінальних колах».

Уся «романтика» вуличного життя стала для Анни буднями. А потім вона завагітніла. Їй було лише п’ятнадцять років! У віці, коли її однолітки вперше закохуються, Анна вже стала мамою. «Що я знала про материнство? Чи про дітей і їх виховання? — згадує співрозмовниця. — Мою доньку виховували бабця і мама. Я ж була зайнята новими закоханостями та пошуком наркотиків. Адже в 17 років я вже «втягнулася» у залежність. Починала з опіуму та таблеток. Потім перейшла на «ширку». Я вже не була «при домі», частіше у притонах. Мені хотілося ейфорії. Мабуть, нікому не треба пояснювати, що наркотики вимагають багато грошей і їх звідкісь треба було брати. Так я почала красти: обдурювала людей, грабувала в трамваях, тролейбусах, виїжджала в інші міста. І у 18 років опинилася у в’язниці. Це був 1985 рік».

То було перше ув’язнення. За ґратами дівчина провела три роки. Було дуже важко. Наркотики дістати нізвідки. Та що там наркотики, навіть знеболюючого під час «ломки» не було! «Я навіть не знаю, як пояснити, що таке «ломка». Це коли всі кістки в твоєму тілі ламаються кожна окремо і всі разом. Ніби все тіло запхали у м’ясорубку і прокручують. Це неможливо описати словами. Були випадки, коли жінки накладали на себе руки, бо не могли витримати біль. У той час ні про що не думаєш, лише б це все припинилося. Я різала вени», — розповідаючи це, жінка показує свої руки, вкриті шрамами. Від зап’ястку і аж до ліктя залишились сліди від глибоких порізів.

«Всією сім’єю ми кололися, крали, варили наркоту і продавали»

Вийшовши на волю, жінка знову повернулася до наркотиків. Правда, робила спроби жити нормальним життям. У колонії закінчила школу, потім курси секретарів–машиністок. Її навіть узяли секретарем у міліцію. Але на роботі довго не затрималась, адже її особову справу перевірили і «попросили піти». «Вісім років я була на волі, — пригадує пані Анна. — Навіть намагалася будувати сім’ю. Але коли цим починає займатися наркоман, то лише завдає болю оточуючим, особливо дітям. У 1994 році я народила сина. Звичайно, мій спосіб життя не міг не вплинути на дитину. Хлопчик народився семимісячним і дуже слабеньким. Це чудо Боже, що він узагалі залишився живим, адже лікарі в один голосос твердили, що це неможливо».

Тим часом страждання продовжувалися. Від передозування Анна кілька разів впадала в кому. «Я вживала опіум, і моя щоденна доза була дуже велика, — з гіркотою пригадує жінка. — Я сама варила, у мене був дуже популярний у Львові притон. Приїжджали навіть з інших міст. Найгірше, що мої рідні також до цього прилучилися. З часом почали колотися мама і 18–річний брат. У нас було «сімейне угруповання»: ми кололися, крали, варили наркоту і продавали. Я навіть уявити собі не можу, що переживали бабця і діти, бачачи все це».

Потім знову жінка опинилася в ув’язненні на п’ять років за крадіжку. Коли вона вийшла на волю, то дома чекали двоє дітей. Мама і бабця померли. Без наркотиків жінка протрималася 10 місяців — більше не змогла. «Я одразу забула про те, як мені було погано, — пригадує Анна. — Своїми силами відмовитися від наркозалежності неможливо. Звільнити від неї може тільки Бог. Я дійшла до межі, просто втомилася вливати в себе наркотик, я чітко розуміла, що помру. Це був 2007 рік, і моя доза була просто неймовірною — 15 кубів домашньої «ширки»! Я важила 38 кілограмів, докололася до повної деградації. Тоді я пішла в лікарню «здаватися».

Проте ситуація була нелегка — лікарі не хотіли братися. Величезну дозу треба було зменшувати. Навіть м’язів для того, щоб вколоти, не було — Анна довела себе до повного виснаження. «Я впала в ще одну кому. Вона тривала шість днів. Моя донька сиділа біля мене і молилася, а лікарі лише радили готуватися до похорону»...

У кімнаті з яскравим світлом

Шість днів по ту сторону життя стали вирішальними у долі пані Анни. «Я не люблю говорити на цю тему, — зізнається жінка, відповідаючи на запитання. — Хтось бачить світло в кінці тунелю чи щось таке. У мене тунелів не було. Мене наче везли на каталці старими коридорами такої радянської лікарні. Тепер я розумію, що віз мене мій ангел–охоронець, але тоді про це не здогадувалася. Збоку по коридору — важкі залізні ґрати. А за ними — люди. Серед них я побачила свого знайомого, який на той час уже був мертвим. Я його питаю: «Що ти тут робиш?» і чую: «Чекаю на плитку, щоб «ширку» зварити». Потім я опинилася у кімнаті з таким яскравим світлом, що досі не знаю, як його описати словами. В той момент я прокинулась». Анна відкрила очі 19 грудня, коли всі шанують святого Миколая. Це стало найдорожчим подарунком і для Анни, і для її доньки.

За час коми на тілі жінки утворилися пролежні, які хірурги вирізали. «На п’ятах, копчику, на всіх місцях, на яких я лежала, — розповідає Анна К. — Я вся порізана. Мене заново вчили ходити і говорити. Крім того, мені поставили діагноз — туберкульоз обох легенів». Панні Анну донька забрала додому. «І я вперше звернулася до Бога, щиро попросила його про допомогу. Звернулася до віруючих, і вони допомогли мені знайти християнський реабілітаційний центр. Саме там я вилікувалась, Бог мене врятував. Я наче потрапила в інший світ, про який раніше не хотіла навіть знати. Вже на другій молитві Бог звільнив мене від тютюнової залежності, я перестала лаятися і почула Слово Боже».

«Всім я завдячую лише Богу»

Із цього моменту почалося інше життя, вільне від згубної залежності. «Я знайшла контакт зі своїми дітьми, які знайшли в собі сили мене пробачити. Повернувшись до Львова, я почала служити в церкві, допомагати таким, як я сама, — каже пані Анна. — Але тоді я дізналася ще про два діагнози. Крім туберкульозу, в мене знайшли гепатит С та СНІД четвертої стадії. Тоді я звинувачувала Бога і дуже злилася, але згодом зрозуміла — це все логічні наслідки мого попереднього життя. Я пройшла відповідне лікування, адже повинна нести відповідальність не лише за себе, а й за тих людей, з якими я спілкуюся і які мене оточують. І вирiшила приймати АРТ–ліки все життя».

Тепер допомога людям — служіння і робота для тендітної життєрадісної жінки. Вона прийшла у чоботах на підборах, незважаючи на те, що м’язів на п’ятках майже не залишилось. «Я просила Бога, щоб він повернув мені радість руху, — з усмішкою розповідає жінка. — Я обіцяла Йому, що буду танцювати і ходити на підборах. Так і сталося».

Ще Бог подарував пані Анні зустріч, що стала вирішальною у її житті. «З моїм теперішнім чоловіком я познайомилася під стінами в’язниці, — усміхається співрозмовниця. — Я відвідувала підопічного, якого морально підтримувала, а він — свою співмешканку. Так ми познайомились. Одружилися­. Я йому дуже вдячна за те, що він є і що показав мені краще життя. Він також колишній наркоман. У нього більше віри, ніж у мене. Коли чоловіка запитують: «Як ти з нею живеш? У неї ж СНІД!» (а він — не позитивний), коханий завжди відповідає: «Ми з нею помремо від старості, адже наші життя і долі в руках Божих». Усе, що тепер маю — мій новий шлях, моє зцілення та щастя, — всім я завдячую лише Богу»...