Найцiннiший спадок

23.02.2012

Зречення материнської мо­ви і перехід на чужу, навіть не виїжджаючи в інші краї, — симптом духовного каліцтва.

Язик є у телят, котів, папуг, свиней, птахів, вовків і ще лютіших звірів. А мова є лише в українців.

Той, хто на своїй рідній землі зрікся рідної мови, в житті нічого серйозного не досягне. Він став посередністю.

3 російської на українську переходять в Україні розумні і сильні люди. З української на російську — блазні та хронічні невдахи.

Людина, яка на своїй батьківщині безпричинно говорить чужою мовою, цим самим демонструє обмеженість і дурість. Людина, яка на своїй батьківщині переходить на чужу мову з тими, хто її і без цього розуміє, розписується у своїй нікчемності.

«Національною мовою не говорять окупанти, раби і дурні», — якось казав Президент. Когось пропущено в цьому переліку? Якщо це про Україну — згадано, либонь, усіх...

Колись їх називали «лімітниками». Чи плювацьким словом «ліміта» з наголосом–притиском на останньому складі. У роки «розвиненого соціалізму» наприкiнцi існування СРСР це означало, що людина потрапила до Києва з провінції відповідно до квот набору іногородньої робочої сили, встановлених партійними органами.

Але до Києва переселялися з села також талановиті письменники, здібні вчені, популярні співаки, успішні спортсмени. Бо недарма кажуть, що видатні особистості народжуються в провінції, а помирають у столицях. Появу цих особи­стостей неможливо квотувати, поняття всіляких лімітів і квот на них не поширюється. «Лімітники» — будь–хто, але не вони...

Талант утвердиться будь–де, не зраджуючи себе й ні під кого не підлаштовуючись. Але ж талант, справжня особистість — рідкість. А посередностей, що мавпують під інших, перекидаючись з рідної мови на «общєпонятний язик», — скільки завгодно на київських вулицях.

Вони — «ліміта». Тобто прошарок друго– чи третьосортного люду, який постійно принижується і втискує себе в ліміти упослідженого соціуму. Їхня недолуга «общєпонятность» є ні чим іншим, як способом маскування й приховування пролімітованої неповноцінності.

Мова Вєрки Сердючки...

Народний артист України Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка, говорить цією мовою, пародіюючи «общєпонятность» цих духовних по­кручів, їхню провінційність, банальність, глупство. Він, Вєрка Сердючка, сміється з них, поза сценою лишаючись Андрієм Данилком. А вони день у день, 24 години на добу, лишаються Вєрками Сердючками...

Мова — найцінніший спадок від нації та матері. Відмовитися від мови — зректися нації і зрадити рід.

Чингіз Айтматов увічнив себе, заявивши світу: «Якщо моя мова помре завтра, я готовий померти вже сьогодні». Огляньтеся, скільки довкола мерців–самогубців! Чи свідомих убивць свого народу...

Українець переходить на російську — ознака того, що перетворюється на хохла.

Якщо слово — зброя, то відмова від рідної мови — це ніж у спину своїй нації.

Українець шанує українську мову; малорос говорить тією мовою, за яку більше платять; хохол відмовляється від української навіть тоді, коли за це не тільки не платять, а й мають його за дурня.

Рідна мова не забувається. Якщо з кимось таке трапилось чи якійсь нещасній людині вона стала поперек горла, цьому є очевидний діагноз: деградація.

Віталій ШЕВЧЕНКО,
голова Центру громадських iнiцiатив «Інформацiйне суспiльство»
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>