Навіть для жанру «відкритої» літератури ця книжка видається занадто радикальною, оскільки її авторка, німецька письменниця з румунським корінням, лауреатка Нобелівської премії 2009 року, розповідає про досвід поневірянь у радянських концтаборах, про який навіть уцілілі учасники все своє життя воліли мовчати.

Останнього фестивального дня я взяв квиток на фільми Льва Кулешова «Прорив» та «Сорок сердець». Це в рамках великої фестивальної ретроспективи The Red Dream Factory («Фабрика червоної мрії») — фільми німецько–російської кіностудії «Межраб­помфильм» та її німецької філії Prometheus. Існувала кіностудія впродовж 1920–х та на початку 1930–х і перестала існувати зі ствер­дженням тоталітарних режимів у Німеччині і СРСР. Себто допоки лишались хоча б деякі фрагменти лібералізму у ставленні до кіно й ідеологій, які в ньому циркулювали.

Учора громадськості повідомили, що відповідні державні інституції подали заявку до штаб–квартири ЮНЕСКО з пропозицією внести ці дві номінації до списку Всесвітньої культурної спадщини. На спеціально скликаному брифінгу радник Президента Ганна Герман доповіла, що заявку було подано ще в січні. «Сьогодні Міністерство культури, адміністрація Президента вийшли з дуже конкретним проектом, який патронуватиме держава, Президент України, — зі збереження церков, пам’яток архітектури», — цитує Ганну Герман офіційний інтернет–портал АП. І хоч комплекс iз 16 карпатських дерев’яних храмів було запропоновано до реєстру ЮНЕСКО в сув’язі з Польщею (вісім українських сакральних пам’яток — на її території), головним культурним лобістом та захисником гинучої спадщини назвали таки Віктора Януковича.

А поки візантійський Херсонес та унікальні церкви, зведені у XVI—XVIII ст. без жодного цвяха, торують бюрократичний шлях до золотого списку ЮНЕСКО, держава не докладає надмір зусиль, щоб зберегти ці перлини в гідному їх значенню стані.