Рецепт одужання: казка натщесерце

26.10.2011
Рецепт одужання: казка натщесерце

Катерина Єгорушкіна — письменниця і дитячий психолог.

«Якби я не дізналася про існування казкотерапії — мені довелося би винайти щось подібне», — каже молода київська письменниця і психолог Катерина Єгорушкіна. Свої вміння вона поєднала у незвичайний фах — арт–терапевт. Почавши з поезії й видавши у 2006 році збірку віршів на грант Президента, дівчина прийшла до казок та власного курсу «лікування мистецтвом». Про незвичайну методику Катерина розповіла «УМ».

«Слово — це магія»

— Катю, як відбувся твій перехід від поезії до казок?

— Писати вірші я почала десь із дев’яти років, а через кілька років спробувала написати свій перший роман. Та чернетка загубилась... Моє повернення до прози відбулося тоді, коли мені виповнилося вже двадцять. Це були казки — початок нового етапу моєї творчості. Узагалі, поезія та казка — це найкращі форми існування та самовираження для таких фантазерок, як я.

— У чому сенс казкотерапії?

— Мета такої терапії — гармонійний розвиток дитини. За допомогою своєї казки я залишаю щось прекрасне в душах дітлахів. Я намагаюся не лякати малюків своїми казками (хоча конфліктні ситуації в них присутні). Мої казки завжди сповнені позитивних образів.

Також я використовую елементи ізотерапії — це коли дитина малює за сюжетом казки, а я зображення за певними схемами аналізую, з’ясовую психологічний стан дитини. А ще — використовую елементи танцювально–рухової терапії за сюжетом казки.

— На чий досвід ти спиралася, створюючи проект казкотерапії?

— Ще навчаючись на філолога в «Могилянці», я записувалася на всі можливі сертифікатні програми із психології. І вже тоді ставила собі питання: як я можу поєднати мою любов до слова, письменництва із психологією? І здається, якби я не дізналася про існування казкотерапії, мені довелося би винайти щось подібне.

Коли я дізналася про казкотерапію, то почала шукати інформацію в інтернеті, купувала книжки (по деякi навіть їздила до Москви), дізнавалася про конференції. Відтоді минуло вже трохи часу, і тепер арт–терапія, як і казкотерапія, — досить популярні в Україні.

А світовий досвід у цій царині великий. Щороку проходить міжнародна науково–практична конференція з арт–терапії, існує Арт–терапевтична асоціація. Багато фахівців використовують у своїй практиці ці методи.

Щодо моїх учителів у цій царині — складно назвати когось одного. Хоча найбільше надихає мене Кларіса Пінкола Естес — і як науковець, і як поет.

— Розкажи детальніше про новий напрям твого проекту, який презентували нещодавно, — «Музична казкотерапія для малят».

— Це була моя давня мрія, і тому я її творила без якихось особливих впливів. Річ у тім, що я дуже люблю музику, хоча професійно цим не займалася. Мені дуже хотілося «заразити» всіх цією любов’ю, а особливо дітей. Для мене важливо, щоб у дітей розвинувся гарний музичний смак, щоб музика стала тим рятівним колом, яке здатне зцілити душу в моменти болісних переживань або поглибити відчуття, збагатити внутрішній світ, витворити неповторний досвід.

Я вважаю, що музика, як і слово, — це магія. Моя мета, мрія — допомогти відчути це іншим. А якщо мрія є, то на життєвому шляху дивовижним чином трапляються люди, які допомагають її втілити. Так, разом із музикантом і музичним терапевтом Стефаном Недерицею ми творимо цей проект.

Швидка казкотерапевтична допомога

— Як швидко можна побачити результати від занять?

— Переважно результат проглядається вже після першого заняття. Як у групах дорослих, так і дітей. Серед дітей це, в першу чергу, поліпшення настрою, бажання творити та проявляти себе.

Були в мене випадки і «швидкої казкотерапевтичної допомоги» — коли після одноразової розповіді казки, створеної мною для цієї сім’ї, були очевидними позитивні зміни (хоча спостерігала я за сім’єю більше тижня, перш ніж проблема проявилася). Тож я порадила батькам повторювати дітям цю історію, створювати різні її варіації за приблизною схемою, яку я їм запропонувала. Щоб ситуація, описана в казці, глибоко увійшла в підсвідомість дівчаток і спричинила глибокі терапевтичні процеси.

Також зверталися до мене батьки з проханням мотивувати дитину до навчання, допомогти зменшити ревнощі між дітьми, зменшити страх невдачі, активувати творчий процес, «розговорити» дитину, зменшити надто сильну прив’язаність до мами тощо.

Звичайно, курси занять — це краще, ніж одне заняття. Адже тоді я можу спостерігати за дитиною, її характером, підібрати чи створити казку саме під її особисті потреби. Та в будь–якому разі навіть одне заняття може щось змінити.

— Чи проводиш індивідуальні заняття?

— Переважно з групою. Адже моє основне покликання — письменник. Тож багато часу потребує творення книг, часто доводиться їздити на презентації, різні цікаві заходи, виступати перед дітьми... На індивідуальні консультації та набуття досвіду в цьому напрямi просто не вистачає часу. Я сподіваюся, коли матиму власних діток, заповнити цю лакуну.

«На дорослих це теж діє»

— А на дорослих ця методика діє?

— Так. Але не на всіх. Це не панацея. Адже кожен психотерапевт знає, що залежно від характеру та індивідуальних особливостей клієнта йому потрібні свої методи й підходи.

Казкотерапія добре підходить творчим людям, тим, які пам’ятають своє дитинство та вірять у силу слова. Для того, щоб якийсь метод був для людини ефективним, вона повинна мати певний переддосвід, котрий допоможе їй сприйняти інформацію.

Узагалі, у моїй практиці було немало випадків, коли казкотерапія впливала на людей абсолютно неочікувано, дуже позитивно, навіть змінювала життя. І це надихає.

— Коли відбудуться найближчі презентації?

— Плануємо створити справжнє музично–казкове дій­ство 8 листопада у київському клубі «Культ Ра» — зі Стефаном Недерицею, композитором і музикантом Дмитром Красноуховим, художницею Марисею Рудською. Вхід буде вільний.

ДОСЬЄ «УМ»

Катерина Єгорушкіна — письменниця, поетка, що займається практичною психологією й арт–терапією.

Народилася 30 жовтня 1984 р. в Броварах Київської обл.

За освітою — філолог, психолог; аспірантка Києво–Могилянської академії.

Авторка проекту «Майстерня казки «Синій птах», серії «Музична казкотерапія для малят».

Видала поетичну збірку «Пульсація миті» — на грант Президента України (2006), також — кілька збірок казок («Музична подорож Золотого Каштанчика», «Країна Сніговія», «Будиночок з води»).

Лауреатка та дипломантка кількох літературних конкурсів («Гранослов», «Кришталеве перо» та ін.).

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>