Вона досконало знала математику й навіть давала приватні уроки. А ще — захоплювалася літературою. І малювала — до останнього подиху свого довгого й складного життя. У 1997 році Тетяна Яблонська отримала Державну премію ім. Шевченка за живописну серію робіт, створених упродовж 1993—1997 років. Свіжа фарба, останні мазки, щоправда, за мольбертом — дочка Тетяни Яблонської — Гаяне Атаян. За народженням нової картини видатна художниця спостерігає з портрета. Своїй донці вона поставила  умову — будеш або художником, або двірником. Старші сестри Гаяне теж малювали. Ольгу в сім’ї називали найталановитішою. Вона почала малювати ще змалечку. Найстарша — Олена — захопилася пензлем трохи пізніше. Улюблені роботи дочок мати повісила в майстерні. А ще на стінах — твори її учнів та відомих художників. Картини відбирала за енергетикою. Адже сама була вулканом емоцій. Яблонська любила малювати своїх дітей. Ольга позувала для картини «Льон». За неї художниця отримала третю державну премію.

Неймовірно, але черкаські краєзнавці, котрі вели розкопки у кургані біля села Нетеребка Корсунь–Шевченківського району, таки досягли результату. І це при тому, що курган чорні археологи вже давно «просвердлили» буровими установками з усіх боків і на різну глибину. За словами завідуючої відділом археології Черкаського краєзнавчого музею Лариси Сиволап, курган грабували двічі: перший раз у глибокій древності, швидше за все, відразу після поховання, другий — приблизно два роки тому.

В унсовців сьогодні — «професійне» свято: рівно 20 років тому була створена Українська народна самооборона. Цих хлопців у традиційних камуфляжах із червоно–чорними шевронами добре знають завдяки активній націонал–патріотичній позиції — чого варте те, що у сприйнятті багатьох росіян УНА–УНСО залишається головною організацією українського націоналістичного табору (як варіант — навіть «УПА–УНСО»!). За участь в абхазькій війні 90–х років проти Росії унсовців відзначили найвищою державною нагородою Грузії. А за книжкою спогадів сотника УНСО Устима «Як козаки Кавказ воювали» курсанти Національного університету оборони тепер вивчають принципи ведення вуличних боїв. Члени організації охороняли іноземних журналістів у зоні чеченського конфлікту. У різні роки надавали допомогу білоруській опозиції (семеро хлопців відсиділи за участь у «Чорнобильському шляху» в Мінську 1996 року). Унсовці завжди боронили українську церкву, брали активну участь в акції «Україна без Кучми», поході на Київ сумських студентів та Помаранчевій революції. А за «справу 9 березня» 16 унсовців опинилися в тюрмі надовго (згодом рішенням ПАРЄ їх визнають політв’язнями, а Президент Ющенко відзначить орденом «За мужність» ІІІ ступеня).

Члени цього братства кажуть, що колишніх унсовців не буває: їх, мовляв, об’єднує міцний невидимий зв’язок, і лише смерть може його розірвати. За символічним трагічним збігом, саме сьогодні, в день 20–річчя створення УНСО, минає 40 днів від смерті одного з перших унсовців, голови виконкому організації Руслана Зайченка. «Унсовець — це місіонер, — любив казати Руслан. — Лише той має право ним називатись, хто щодня, щохвилини бореться за справедливість. Несе народу нашу Правду... Ми — організація командирів, воїнів. Той, хто відчуває відповідальність за своїх побратимів, не залишить у біді свій народ. Пройдений нами шлях у цій державі не проходив ніхто...»

Тож із нагоди 20–ї річниці цього патріотичного ордену «УМ» вирішила пригадати найяскравіші бойові епізоди шляху, проторованого УНСО.