Тетяна Монтян. (Фото з сайту obshegitie.org.ua.)
Після того як Житловий кодекс відклали в дальню шухляду до осені, відомий адвокат Тетяна Монтян припинила своє 42–денне голодування. Говорить, не очікувала, що її протест викличе стільки уваги журналістів і громадськості, а тим більше — що все це закінчиться хоч маленькою, та перемогою. Із нею ми поспілкувалися в одному із кафе на Печерську. Дорогою до нього люди впізнавали Тетяну Монтян і озиралися. Одна жінка, що йшла назустріч, підслухавши розмову, сказала: «Так приємно вас слухати!». Пані Тетяна каже, що так у неї відбувається постійно. Про об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), квартирних мафіозі, Житловий кодекс та голодування — в інтерв’ю «УМ».
— Ви розпочинали голодування проти Житлового кодексу, мотивуючи це бажанням привернути увагу широких мас до цього документа. Тепер ви голодувати припинили. Чи справдилися ваші прогнози стосовно реакції людей?
— Реакція суспільства була кращою, ніж я сподівалася. Я думала, що це буде моїм Дао, моїм шляхом самотнього самурая. Але зацікавилися журналісти — мало не щодня брали інтерв’ю. Люди цікавилися, як там «поживає» моє голодування, що взагалі таке цей Житловий кодекс.
Мені телефонувало багато депутатів: «Тань, ти що, здуріла? Та що ж там таке? — Ну візьміть i почитайте!». Я «розкидала» посадовцям і депутатам свої пояснення, чому приймати кодекс не можна. Як не дивно, це було ефективно. Депутати запитували: що робити? Я відповідала, що існує притомний законопроект №8474, спрямований на дійсно потрібні суспільству зміни. У ньому йдеться про спрощення алгоритмів прийняття колективних рішень, зокрема у випадку створення ОСББ. За великим рахунком, багатоквартирний будинок — це аналог акціонерного товариства. Керувати ним можна тільки знаючи, скільки акцій належить кожному окремому власнику. У даному випадку, акціями будуть площі помешкань, які різняться між собою, та частини прибудинкової території. Тільки знаючи кількість акцій, можна буде набрати більше 50 відсотків для прийняття рішення.
Саме це й пропонує згаданий мною законопроект №8474. Він теж має чимало недоліків, але для першого читання в парламенті цілком придатний.
— А в чому найбільша шкода Житлового кодексу?
— У кожного нормативного акта є предмет регулювання, а для кодексів їх зазвичай буває кілька. У Житловий кодекс його автори «запхали» ті предмети регулювання, які вже давно врегульовано іншими нормативними актами. Вони переписали своїми словами окремі положення Цивільного кодексу, Закону про ОСББ, Закону про житлово–комунальні послуги, Закону про соціальне житло, Закону про примусове відчуження майна з метою суспільної необхідності й кількох інших нормативних актів. Усе це об’єднали під однією обкладинкою і назвали Житловим кодексом. Кому потрібен такий документ?
Візьмемо суддів. Чим вони мусять керуватися в тому чи іншому випадку — автентичною нормою із вказаних мною законів чи тим переписаним маразмом, який потрапив до Кодексу? Автори не подбали про те, щоб узгодити його з уже наявними нормами.
— Як ви оцінюєте результати своєї акції?
— Результатом я повністю задоволена: Житловий кодекс відклали до осені, а голова профільного комітету Володимир Рибак запевнив, що його не вноситимуть у сесійну залу, поки громадськість проти нього. Натомість перше читання пройшов законопроект №8474. А оскільки його положення є несумісними з Житловим кодексом, і депутатам доведеться обрати щось одне, то я думаю, що Кодекс поховають великою совковою лопатою.
У країні є люди, які розуміють, що Кодекс — це лише можливість для комунальних мафіозі, які, до речі, належать до різних політичних угруповань, грабувати чималий ресурс. Насправді ж усе, що потрібно — це дати самим громадянам механізм ухвалення колективних рішень. Наприклад, у моєму будинку тариф становить 2 гривні за квадратний метр, але будинок у нас дуже доглянутий, а навколо нього сади цвiтуть. Коли люди з сусідніх будинків дізнаються, що ми платимо так мало, але в нас порядок і процвітання, вони не можуть повірити. А склалося у нас так тому, що ми, попри всі перепони законодавства, зуміли–таки створити ОСББ. Добре, що знаходяться державні діячі, які розуміють, що треба спростити алгоритм, і тоді кількість упорядкованих будинків суттєво збільшиться.
— А взагалі, владі вигідні ОСББ?
— Представники центральної влади, які не належать до комунальної мафії, агітують за ОСББ. Вони розуміють, що якщо цього не зробити, буде комунальний колапс. Однак на місцях чинять шалений спротив. Комунальні мафіозі домовляються з монополістами — постачальниками послуг, аби перешкоджати створенню ОСББ та їхній діяльності. Ці люди захопили ресурс i не хочуть випускати його з рук.
— Наскільки самі громадяни готові створювати ОСББ?
— Є суттєвий відсоток людей, які до цього готові й спроможні це зробити. Однак їм треба спрощений алгоритм. Є й маргінали, які на таке не здатні в принципі, але кожен житловий будинок — індивідуальність. Ситуація може змінюватися: навіть у цілком маргінальному будинку може з’явитися людина, яка буде каталізатором і допоможе іншим ефективно керувати своїм майном.
— Який час ви відходили від голодування? Наскільки важко організму прийняти такий удар? 42 дні — це чимало.
— Я й зараз продовжую відходити, десятий день. Їм ріденький супчик, перші кілька днів пила тільки соки. Нічого жахливого немає. Важко вимкнути шлунок. Коли ще апетит не втрачено — важко. Коли вимкнувся шлунок, організм переходить на власні жирові запаси. Коли закінчаться жирові запаси, можна продовжувати голодувати, але це вже шкідливо для здоров’я. Тому що організм почне споживати власні білки, поки вони не закінчаться, а це 70—80 днів. А 42 дні навіть для худенької людини — це «дитячий лемент на галявині».
У мене є ідейний натхненник Влад Нікітенко, який проїжджає під час голодування по сто і більше кілометрів на велосипеді. Його «голодні рейди» тривають по два місяці, i вiн прекрасно почувається. Зручно: не треба возити купу їжі і грошей.
— Ваше протестне голодування багато хто співставляє з Луценковим...
— Луценко не голодував.
— ...І ви в цьому ви переконуєте громадськість. Звідки така впевненість?
— Дуже просто: у розпал «голодування» він заявив, що з’їв паску, крашанки, випив кави з цукром. Його жінка казала, що він сидить на апельсиновій дієті. А ще він вживав суміш для голодуючих.
Пояснюю тим, хто не знає. Голодування — це вимкнення шлунку. Коли шлунок вимикається, у нього нічого не має потрапляти. Інакше він, по–перше, не вимкнеться, а по–друге, запускається знову, коли щось з’їсти після вимкнення. Крім того, якщо з’їсти під час голодування твердої їжі — паску чи крашанку, потрапиш до реанімації зі смертельним фіналом. І якщо Луценко сказав, що щось їв, значить, не голодував, у нього була ощадлива дієта.
— Закидають, що ваші нападки на нього — це абсолютно особисте. У вас є причини для того, щоб його ненавидіти?
— Я його зневажаю. Тому що він зрадник і брехло. У 2001 році він здав «унсовців» по справі 9 березня. Є відеозапис в архіві Голосіївського суду.
— А нещодавно від вас «вийшла» ще одна новина: мовляв, батько Ландіка повзав на колінах перед Януковичем, прохаючи його помилувати сина. Звідки вам це відомо?
— Так про Ландiка сказали люди, які «в темі». І причому Янукович дуже сильно «осєрчал» на те, що його ослухалися, і замість того, щоб віддатися до рук рідного правосуддя, Ромцьо втік. Я знайома з багатьма політиками. Не знаю, з яких спонукань вони це роблять, але час від часу зливають мені різну цікаву інформацію. Особливо щодо їхніх ворогів. Якщо це тільки на користь суспільству, чому б ні?
— Ви були адвокатом в екс–міністра МВС Василя Цушка. Ви зараз співпрацюєте?
— Я завжди співпрацюю з тими, хто готовий робити щось корисне для суспільства. Антимонопольний комітет, який очолює Василь Цушко, допомагає розпочати господарську діяльність будинкам, які створили ОСББ. Територіальні відділення АМКУ дуже серйозно беруться за монополістів, які заважають людям управляти власними будинками, коли до них доходять відповідні сигнали.
— Чи посадять, на вашу думку, екс–міністра і екс–Прем’єрку і коли це станеться?
— Луценко вже сидить, хоча до розгляду по суті ніхто не приступав... Щодо Тимошенко — сподіваюся, що й вона сяде.
— Є політологи, які говорять, що, якщо посадити Тимошенко, у неї різко зросте рейтинг. Якою буде опозиція, коли Тимошенко сяде?
— Мушу розчарувати: в Україні немає ані влади, ані опозиції. Є конкретні люди, які присвоюють певні ресурси. І в який колір вони фарбуються — немає значення. Я наводила приклад комунальних мафіозі: ніщо не заважає їм грабувати співгромадян, і при цьому вони належать до різних політичних угруповань.
Тому не треба Тимошенко особисті «тьорки» з Януковичем переводити в розряд «влада–опозиція». Не треба Луценку свої «тьорки» з Колесніковим переводити в ранг «бідну опозицію пресують». Не треба було грабати чужий ресурс і не отримав би «обратку». Більшості людей начхати на Юлію Володимирівну, бо вони нічого не ділили з Ахметовим, Єнакіївським і Януковичем. Якби Тимошенко проводила справжню реформу судоустрою, а не отримувала б від Онопенка частку від контролю ринку замовних судових рішень, мала б правосуддя. Її закиди: дайте мені новий суд... Де його взяти? Із Марсу привезти? Це суд, який вона викохувала п’ять років. І якби не йшла на поводу в забудовників, не позбавляла людей можливості виділяти в натурі їхні прибудинкові території, а займалася ОСББ, були б люди, які дякували їй за те, що «відбили» завдяки їй ресурси в житлових рейдерів. Так само і в інших галузях.
— Ви кажете, немає влади, опозиції, є ресурси, на яких «сидять» конкретні люди, які туди «дорвалися». Який сенс тоді когось обирати?
— Жодну піраміду не будують згори — тільки знизу, верхівка має базуватися на нижньому шарі цеглин. Кожною такою цеглинкою є замкнутий майновий кластер — наприклад, багатоквартирний будинок.
Візьмемо те саме ОСББ. Коли ми його створювали, то цікавилися, з якими будинками ділимо спільні комунікації. Їх виявилося шість. Зрозуміло, ми зацікавлені, щоб у цих будинках люди теж організували ОСББ. Бо коли прорвуть комунікації, спільними зусиллями їх легше полагодити. Тобто ми утворимо певну спільноту з сусідніми будинками.
Коли таких спільнот буде багато, ми можемо звернутися до місцевої влади, щоб з’ясувати, скільки коштів виділено з бюджету на підтримку ОСББ, ремонт комунікацій i житлового фонду. І зможемо добитися того, щоб ці кошти йшли за призначенням, а не в кишені дерибанщиків. Але для цього нас має бути справді багато. Тоді люди зможуть обирати не абстрактних балакунів, а притомних людей, які захищають інтереси громади. Якщо люди не можуть обрати правління власного будинку, як вони можуть обрати ефективну місцеву владу чи тим більше парламент?
Мене дуже дивує, коли кажуть: «Ми 20 років платили ЖЕКу, то нехай відремонтують нам будинок, і ми створимо ОСББ». Ви 20 років дозволяли себе дурити, платили шахраям, не отримуючи жодних послуг! Якими треба бути наївними, щоб сподіватися, що після цього вам щось відремонтують?! Поки люди не зрозуміють, що це їхнє майно, не почнуть дбати про нього, нічого не буде.
— Тобто, на вашу думку, «покращення життя вже сьогодні» починається з ОСББ?
— Із будь–якого спільного майна. У нашій країні найразючiший приклад — багатоквартирні будинки. Мешканці цих будинків — співвласники, вони не мають іншого вибору, окрім як домовитися між собою.
Наступний рівень після багатоквартирних будинків — майно, що належить територіальній громаді. Це комунальна земля, дороги, парки, сквери тощо. Зараз у нас все це не розмежовано, ніхто не знає, кому що належить. На щастя, ухвалили закон про кадастр — подивимось, як він діятиме. Також збираються ухвалити положення про виділення в натурі прибудинкових територій. А поки що ми не можемо з сусідніми будинками поділити парковки!
Нарешті наступний рівень — державне майно, співвласниками якого є ми всі. Уявіть Україну як цілісний майновий комплекс, що складається з менших цілісних майнових комплексів — територіальних громад, а ті — з багатоквартирних будинків та прибудинкових територій. Це ж елементарно, правда?
Де ви бачили, щоб хтось зміг впорядкувати сутність вищого рівня, не впорядкувавши сутність меншого? Так не буває! Ось і вся політика. Усі знають, що депутати лаються тільки у Шустера, а насправді цілуються в ясна, якщо мають спільний бізнес. Вони, звісно, можуть і полаятися, але це не лайка між владою і опозицією, це лайка між конкретними особами, котрі не поділили конкретний ресурс.
— У вас четверо синів. Вони вже визначилися, ким хочуть стати?
— Боксерами (близнюки), молодші — футболістами. Ми з чоловіком завжди згадуємо анекдот: сидить мужик, дивиться телевізор: «Боксер Пупкін отримав за бій iз боксером Дрюпкіним 3 мільйони баксів. Футболіста Дуркіна продали за 5 мільйонів в інший клуб. Син мужика вчить уроки. Мужик дає потиличник і каже: «Що ти сидиш, казна–чим займаєшся?! Пішов би морду комусь набив чи м’ячика поганяв». Ми розуміємо, що те, чому вчать у школі, їм навряд чи знадобиться. Дітей треба вчити приймати рішення — швидко і з урахуванням всіх обставин. Це головне. А інформацію можна знайти потім, коли стане відомо, яка інформація потрібна.
— За оцінки не сварите, я так розумію...
— Це просто смішно. Я пригадую себе: добре вчилася, не дали срібну медаль тому, що мала незадовільну поведінку. І абсолютна більшість знань школи ніколи мені не знадобилася. Щось потрібно — «Гугл» у поміч. А взагалі, всі люди займаються із задоволенням тим, що вони люблять, чим цікавляться. Нікого не можна змусити насильно щось там учити.
Іноді я спарингую з дітьми. Вони мене не б’ють по обличчю, бо мама знімається в передачах, але коли «заряджають» по корпусу — мало мені не здається. У них поцілити взагалі неможливо — що поробиш, чемпіони України з боксу. Коли я по них потрапляю хоча б по дотичній — дуже собою пишаюся. На тренуваннях була і під час голодування — жодних проблем.
— Ви конфліктна людина? Якими принципами керуєтеся в житті?
— Головний: навіть якщо твій ресурс обмежений, все одно дій. Бо тільки завдяки дії можуть зрости твої можливості. Не сиди на місці, не чекай чарівника на блакитному гвинтокрилі... Такого не буває. Тільки завдяки дії щось виходить. Може бути і провал, але точно не буде краще, якщо нічого не робити. Самураї ніколи не відмовляються від мети лише з мотивів її недосяжності.
На Сумщині в селі Манухівка Новослобідської громади попрощалися із захисником України Владиславом Стєшковим. Після похорону сина померла його мати - Віталіна Стєшкова. У жінки не витримало серце. Її поховали біля нього. >>
Другий місяць весни триває, а тому саме час приготувати щось свіже, запашне й вітамінне. >>
«Найдорожче сало в Україні» — це такий собі їстівний «сувенір», який придумали Віталій та Марина Мостові з Полтави. >>
На свій персональний шлях доля виводить людину часом у дуже своєрідний спосіб. >>
Останнім часом в українських медіа активно поширюють заяви СБУ, Комітету з питань розвідки при президентові України, Головного управління розвідки (ГУР) такого змісту: >>
Олександр Бакликов, який добровільно мобілізувався, поліг у бою. Разом із побратимом він потрапив у засідку окупантів і закрив його від ворожого кулеметного вогню. >>
