Робота на майбутнє: як гандбольна збірна України зіграла у фіналі ЧЄ-2024
На старому багажі, що залишився від легендарного київського «Спартака», жіночий гандбол незалежної України досяг пристойних результатів. >>
Фігуристка Ірина Мовчан, переїхавши з України до США, продовжує виступати під синьо–жовтим прапором. (з архіву «УМ».)
— Ірино, вигравши чемпіонат України, ти втретє потрапила на континентальну першість. Після 24–го місця в 2007 році й 19–го в 2009– му, на який результат розраховуєш цього разу?
— Зазвичай, виходячи на лід, про підсумкову позицію в протоколі я не замислююся. Головна моя мета — продемонструвати всі свої максимальні можливості.
— Однак кожен спортсмен на початку кар’єри або вже під час активних виступів ставить перед собою певну ціль, на кшталт медалі світової першості або ж участі в Олімпіаді. Твоє спортивне завдання ще остаточно не сформульоване?
— Мабуть, це природно, що кожен спортсмен мріє виграти олімпійську медаль. Але я дивлюся на речі реально, тому на даний момент просто хочу показати свій максимум.
— Напевно, саме для цього ти перебралася до США? Розкажи, як виникла ідея з переїздом?
— На жаль, умови для тренувань в Україні, й мої результати, продемонстровані в попередні роки, змусили мене задуматися про необхідність кардинальних змін.
А обрала я Сполучені Штати Америки тому, що в цій країні працює багато професіоналів своєї справи.
— Як давно ти перебазувалася до Північної Америки?
— Із травня 2010 року моя нова тренувальна база — місто Кромвелл, штат
Коннектикут. Наголошу, що в США я переїхала не на постійне місце проживання, а лише для тренування. Тож за океаном я перебуватиму, доки професійно займатимуся фігурним катанням. А змінювати громадянство не планую, й надалі виступатиму під синьо–жовтим прапором. Я українка — і цим усе сказано.
— Уже скоро мине рік, як ти поринула в зовсім інші умови підготовки, зіштовхнулася з іншою життєвою філософією. Назви головні відмінності між українським та американським тренувальним процесом?
— Насамперед хочу відзначити, що у США мені набагато легше себе дисциплінувати. В Україні було більше вільного часу, була свобода, тому частенько з’являлися спокуси, які заважали повністю сконцентруватися на роботі. А тут люди, які мене оточують, займаються фігурним катанням цілодобово, тому й мені особливо не дають можливості «розгулятися». А умови для тренувань, напевно, й порівнювати не варто. Вони — чудові. Прекрасний лід, додаткові зали для підготовки, приємна дружня атмосфера. Загалом є все, що потрібно для роботи над собою.
— Цікаво, а що найбільше тебе не влаштовувало у тренувальному процесі на батьківщині?
— Як я зараз можу оцінити, то головним недоліком моєї підготовки в Україні був брак системного підходу в тренувальному процесі. Думаю, що саме це й призводило до не надто успішних виступів на міжнародній арені.
— В Україні тебе тренувала Галина Кухар. Хто займається з тобою в США?
— Переважно мені допомагають тренер Дмитро Паламарчук, хореограф Меттью Гейтс та Вікторія Мілевська.
— Чому саме Дмитра Паламарчука обрала своїм наставником?
— Рішення прийняла не відразу. Спочатку був тренувальний збір у його таборі, де займаються як американські фігуристи, так і спортсмени з інших держав світу. А вже після завершення тієї тренувальної сесії я зрозуміла, що Дмитро Паламарчук — мій тренер.
— Цікаво, як пройшов адаптаційний процес у новому середовищі?
— Насправді, до життя в новій країні я пристосувалася досить легко. В Америці я живу разом iз родиною Аліни Мілевської (українська фігуристка, котра теж живе й тренується у США під керівництвом Паламарчука — Авт.), яка постійно мені допомагає. Водночас мій тренер дає поради, як звикнути до нового стилю життя та зрозуміти менталітет американців.
— Які найбільші відмінності помітила між українцями та американцями?
— Головне, що мене вразило — це ставлення американців до життя. Схоже, живуть вони за принципом: «більше позитиву, менше проблем».
— Скажи відверто, зважаючи на плачевний стан українського фігурного катання, зняти ковзани й зайнятися чимось іншим не хотілося?
— Щось я таких думок не пригадую! Змінити сферу діяльності ніколи не планувала.
— А чому обрала фігурне катання?
— Цей вид спорту обирала не я, а мої батьки. Коли мені було п’ять років, вони вирішили, що мою енергію варто спрямувати в якесь русло, й віддали мене в секцію фігурного катання.
— До речі, Аліна Мілевська нещодавно виграла юніорський чемпіонат України. Чи є у вас заочна конкуренція за кращі результати?
— Звісно. Конкуренція є завжди, адже без неї не буде руху вперед, не буде прогресу.
— А коли приїжджаєш до Києва, яке завдання стоїть найпершим у твоєму графіку?
— У першу чергу хочеться якнайбільше часу провести з родиною, якій я безмірно вдячна. Якби не фінансова підтримка моїх батьків, то навряд чи я б змогла дозволити собі тренування в Америці! Водночас приїзд до Києва — можливість підтягнути «хвости» в навчанні. Незабаром у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова здаватиму державні іспити. Тому наразі увесь свій вільний час проводжу за книжками.
— Переїзд в іншу країну спричинив у твоєму житті серйозні зміни?
— Насамперед, змінилося моє ставлення до роботи й сприйняття реальності. Тепер я чітко бачу свою ціль, іду до неї, не відволікаючись на сторонні речі. Також зникли «київські спокуси», які на батьківщині не дозволяли повністю концентруватися на поставлених завданнях.
віце–президент федерації фігурного катання:
Ірина Мовчан — талановита, здібна спортсменка. Однак дуже прикро, що на початку своєї кар’єри вона, переоцінивши свої здібності, приділяла не надто багато уваги тренуванням. На жаль, це біда юних талановитих спортсменів, які не усвідомлюють усього значення тренувального процесу. Щоб прогресувати й показувати хороший результат, потрібно багато працювати. На жаль, Ірина, припустившись цієї помилки, багато чого втратила.
Водночас переїзд в Америку — це серйозне, зріле рішення. Тренуватися в США — дороге задоволення, тому там не можна не тренуватися. Ті спеціалісти, які зараз перебувають поруч iз нею, кажуть, що її минулий і нинішній рівень підготовки різняться, як небо й земля.
Майстер спорту з фігурного катання
Народилася 26 червня 1990 року у Дніпропетровську.
Дворазова чемпіонка України (2008 р., 2010 р.)
Зріст — 165 см, вага — 50 кг.
Перший тренер — Олена Кравець.
Тренер — Дмитро Паламарчук.
Навчається в Націоналньому педагогічному університеті ім. Драгоманова (інститут фізичного виховання й спорту, факультет менеджменту).
Хобі — спілкування з друзями.
Незаміжня.
На старому багажі, що залишився від легендарного київського «Спартака», жіночий гандбол незалежної України досяг пристойних результатів. >>
З естафетних гонок у фінському Контіолахті офіційно стартував новий сезон біатлонного Кубка світу. >>
Нинішня зима в українському футболі буде довгою, можна навіть сказати, безперервною. >>
Іще одну відзнаку отримала вітчизняна стрибунка у висоту Ярослава Магучіх за свій неймовірно успішний рік. >>
Чотирьох підлітків регіональний суд німецького Ессена засудив до 8,5 та 10 років в’язниці за вбивство двох українських баскетболістів Володимира Єрмакова та Артема Козаченка. >>
12-13 листопада у бельгійському місті Менен відбулись матчі 1/16 фіналу Кубка Виклику з волейболу, в яких зустрілись місцева команда «Декопсан» і «Решетилівка», що дебютувала на змаганнях такого рівня. >>