Після першотравневого розширення Євросоюзу і напередодні затвердження Плану дій «Україна—ЄС» Європейська Комісія оприлюднила два знакові, хоча й рамкові документи щодо нашої держави: Звіт ЄС про Україну (такі моніторингові документи Брюссель щороку готував щодо тодішніх країн-аплікантів) та План стратегії ЄС, у якому окреслюється Європейська політика сусідства (ЄПС).

Початок травня цього року став для Європи справжнiм святом солідарності європейських націй у справі побудови єдиного європейського простору. У загальноєвропейський дім увійшли 10 нових держав, а кордони Євросоюзу розширилися на Схід, до кордонів України...
Ця подія викликає у мене суперечливі почуття. Ми поділяємо радість тріумфу з нашими сусідами, які наприкінці 80-х скинули ярмо комуністичного імперіалізму і чиї зусилля, надії й устремління нарешті знайшли своє втілення. Водночас ця радість змішана з почуттям розчарування і гіркоти. Ми, українці, нашою історією, нашою героїчною боротьбою проти фашизму і більшовизму, табірними муками нашої інтелігенції довели своє право на гідне місце в сім'ї європейських народів. Не варто забувати, що саме українці до середини 50-х років ще продовжували вести збройну боротьбу за незалежність, тоді як в інших державах Східної і Центральної Європи встановилися прокомуністичні режими. Саме на долю нашого народу випали найбільші страждання, принесені нелюдською політикою більшовизму — голодомор 30-х і чорнобильська катастрофа.