Народ «на пушку» не візьмеш?

07.05.2004
Народ «на пушку» не візьмеш?

Вiктор Янукович спирається передусiм на потугу Донбасу. (Фото УНІАН.)

      Менш як за півроку до дня голосування за нового Президента виборча кампанія ще не набула всієї очікуваної яскравості-страхолюдності. Але один технологічний елемент «великих перегонів» уже застосовується на повну котушку — це рейтингові дослідження, зокрема вплив на маси оприлюдненням попередніх висновків щодо їхніх же, масових, політичних уподобань.

      Діюча влада, вже фактично не маючи надій на політреформу як запоруку виграшу виборів, узялася нарощувати м'язи для «прямого» виборчого застосування. Важка артилерія у вигляді центральних телеканалів переключається із піару доленосного значення змін Конституції на смакування рейтингів головних дійових осіб? І де б ми ще дізналися, що в кандидата Ю. електоральної сили не прибуває, а виборці, навіть прихильники, не вірять у його кінцеву перемогу, тоді як у «єдиного» кандидата Я. рейтинг зростає навіть не як на дріжджах, а на віагрі, й більшість (причому не лише парламентська) переконана в тріумфі цієї сили?

      Хоч би там як, а в найближчі п'ять місяців саме рейтинги — об'єктивні й вигадані, підмальовані й насаджувані — стануть мірилом виборчої кампанії. І дуже багато чого визначить те, хто і як ці цифри з відсотками формуватиме, як на них орієнтуватиметься.

Люди й цифри

      Для початку варто згадати результати пари знакових опитувань, які, власне, й стали відправною точкою для розмов про роль, вагу та форми організації соціологічого моніторингу щодо визначення кандидатських рейтингів.

      Загальноукраїнське опитування, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» і Центром «Соціс» з 1 до 12 квітня, охопило вибірку (1200 осіб), що репрезентує доросле населення всіх регіонів за основними соціально-демографічними показниками; похибка репрезентативності, за даними прес-релізу, не перевищує 3%. За цією версією, якби вибори Президента відбулися на початку березня, найбільше голосів у першому турі здобув би лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко (21,8%), а його суперником у другому турі став би нинішній Прем'єр-міністр та голова Партії регіонів Віктор Янукович (16,4%). За ними в рейтингу популярності розташувалися лідер Компартії Петро Симоненко (10,3%), чинний Президент Леонід Кучма (7,5%), лідер Соцпартії Олександр Мороз (4,8%), провідник партії «Батьківщина» та блоку свого імені Юлія Тимошенко (4,1%), міністр транспорту Георгій Кірпа (4,0%), лідерка ПСПУ Наталя Вітренко (2,3%), голова Нацбанку та партії «Трудова Україна» Сергій Тигіпко (1,5%), глава Адміністрації Президента та СДПУ(о) Віктор Медведчук (1,2%), Голова Верховної Ради Володимир Литвин (0,8%). Важко відповісти було 15% опитаних, «не брав би участі у виборах» відповіло 5,7%, «голосував би проти всіх» — 4%.

      На запитання, як би ви вчинили, коли б у виборах брали участь тільки пара лідерів рейтингу, відповіді розділилися так: «проголосував би за Ющенка» — 36,4%, «проголосував би за Януковича» — 32,8%, «проголосував би проти всіх» — 10,5%, «не брав би участі в голосуванні» — 6,8%, «не знаю» — 13,5%.

      До речі, за висновками поважних «Демініціатив» та «Соцісу», абсолютна більшість населення — 70% — не вірить, що під час виборів для усіх кандидатів будуть створені рівні можливості для агітації у засобах масової інформації; сподівається на це лише 16%.

      Інше соцопитування провів Київський міжнародний інститут соціології, опитавши 9—20 квітня 2009 респондентів у віці від 18 років і більше (теоретична похибка вибірки не перевищує 2,2% без урахування так званого дизайн-ефекту). За цією версією, якби вибори Президента відбулися найближчим часом, то 23% громадян проголосували б за Ющенка, за Януковича віддали б голоси 16%. Далі — менша «черга», але знайомі все обличчя: Симоненко (10%), Мороз (6%), Тимошенко (3%), Медведчук і Тигіпко (по 2%), Литвин (1%).

У Вiктора Ющенка власна «бухгалтерiя».
      Акцент тут робився на питанні, «за кого б вони проголосували, якби до другого туру президентських виборів вийшли Ющенко і Янукович». Відповідно до результатів дослідження, розподіл голосів був би таким: Ющенко — 33%, Янукович — 30%, проти обох проголосували б 15% респондентів. Відставання влади від опозиції майже ліквідовано, але найбільший наголос провладні телеканали роблять навіть не на цьому. Головне — на питання, хто стане наступним Президентом України, 30% сказали, що Янукович, і 16% — що Ющенко.

      Ну й на доважок КМІС вималював картину ставлення опитаних до успішності урядів: 30% позитивніше оцінюють діяльність нинішнього Кабміну на чолі з Януковичем, 28% вважають порівняно кращою роботу уряду Ющенка чотирирічної давнини.

Нічого на дзеркало цифр нарікати?

      Шановний читач розуміє, що не просто так розкручено карусель «рейтингових» емоцій на центральних телеканалах (які, за опитуванням усе тих же «Демократичних ініціатив», народ вважає найбільш упередженими). Минулого тижня «темники» фактично день у день повідомляли, що «аналітики вважають» цей аспект «важливим і актуальним». Більшість любить бути на боці переможця, тож в інтересах влади — наполегливо доводити виборцям, ніби Янукович наздоганяє й от-от пережене за популярністю Ющенка, уперто покращуючи виплату зарплат та пенсій. Негативи іміджу «єдиного кандидата від влади» — то, мовляв, міраж. А дві судимості «єнакіївського сироти» — це взагалі, як каже Леонід Данилович, «смішно». Народ намагаються взяти «на пушку», і логіка телевізійно-пропагандистського акценту на зростанні рейтингу Прем'єра проста: дивіться, Януковича любить усе більше ощасливлених ним українців, тож приєднуйтеся до цього гурту, вболівальники «безнадійного» Ющенка, переорієнтовуйтеся, «симоненківці» й «морозівці», обирайте легіня з Кабміну, ті, хто ще не визначився чи має намір висловитися проти всіх. «На пушку» хочуть узяти й політиків, котрі надумали класти чи вже поклали виборчі яйця до різних кошиків, у тому числі й опозиційоного.

      Вага соціологічних цифр значна. Однак у багатьох постає питання: чи справді об'єктивними є ці опитування? Чи не є вони кривим дзеркалом, елементом чиїхось не зовсім чистих політтехнологій? Щодо цього думки розділяються — якщо представники владної сторони піднімають цифри на щит і йдуть із ними в новий наступ під звуки бравурних маршів, то багато хто в середовищі опозиції схильний не довіряти висвітленим співвідношенням.

      Скажімо, якщо йдеться про табір симпатиків Ющенка, то дехто з них, маючи аналітичний склад мислення, приймають рейтинг лідера «Нашої України» як даність, а от щодо реальності показників переслідувача — Януковича — налаштовані зі значною часткою скепсису. Один із їхніх висновків: це ж що, виходить, лівий опозиційний електорат уже зараз внутрішньо готовий перейти під знамена злочинного режиму, якщо багато хто з прихильників Симоненка та Мороза долучається до відсотків Януковича в другому турі? І ще один закид щодо заявлених рейтингових цифр, базований навіть не на суб'єктивних висновках, а об'єктивному соціологічному законі. Якщо так мало (соціологічно мало) тих, хто не визначився з голосуванням у другому турі за пару Ющенко-Янукович, то в першому турі «невизначених» мусить бути ще менше. А як насправді? Невже електорат більше зорієнтований у майбутніх президентських перегонах, ніж наші політичні діячі?

      Наступні «невіруючі» аргументи від націонал-демократів. Якщо у Януковича рейтинг з початку року подвоївся (а приблизно так і виходить), то за рахунок чого? Які звершення Віктора Федоровича зміг розгледіти електорат, що їх — яскравих виграшних подій, пов'язаних із головним «доном», — не добачили навіть офіційні мас-медіа? На українців упала манна небесна? Та ні, навпаки, ціни поповзли вгору, досить зайти в першу-ліпшу аптеку чи оцінити спроможність середнього класу купити квартиру. Про сміховинне підвищення пенсій, яке обернулося для більшості плюс п'ятьма гривнями, годі й згадувати як про доказ потуги Прем'єр-міністра. Невже це провал політреформи, яку він ніби всіляко обстоював, так підняв акції екс-«губернатора» Донеччини? Та ні, після голосування у ВР 8 квітня м'яч, як кажуть, перейшов на бік опозиції, і саме на її вулиці було невелике, але свято. Натомість, зауважмо, згадані нами опитування проводилися здебільшого після провалу політреформи. Результати на користь влади вийшли щонайменше нелогічні, робимо висновок. Чи це так зіграло на користь Януковичу висунення псевдоєдиним кандидатом від влади? Але, знову-таки, невже електорат міг миттєво на це відреагувати й підтримати того ж достойника, що й Кучма? При цьому «Демініціативи» й «Соціс» своє опитування проводили ще навіть ДО епохальної «таємної вечері» в Адміністрації Президента, після якої координатор неіснуючої більшості Степан Гавриш озвучив неголосоване рішення щодо Януковича. Та й узагалі, вважає кандидат філософських наук, викладач соціальної філософії Київського університету Валерій Дехтяр, навіть поверховий аналіз якісного складу електорату Віктора Януковича засвідчує, що це переважно конформісти, люди політично пасивні й далекі від практичної політики, тому розгледіти в «тихому доні» Президента вони змогли б лише тоді, коли «темникові» пропагандисти з УТ-1, «1+1» та «Інтера» тривалий час подавали б Віктора Федоровича як гідного президентської посади кандидата. Але ж досі влада проштовхувала не Януковича, а політреформу, та й «Папа» все думав, чи не піти йому на третій термін. Янукович же в уряді працював кінахом чи пустовойтенком.

      Тому є думка, що за умов стабільності президентського рейтингу Ющенка цей самий показник у Прем'єр-міністра трохи «домальований», і в справі «силового» покривання соціологічно-електоральних суб'єктів Янукович явно взяв фальстарт. Ці цифри популярності, що показують соцдослідження зараз, — максимум, який глава Кабміну матиме в день голосування за нового Президента.

      Думка, ясна річ, вельми оптимістична як для опозиції, і базується вона, що цікаво, на визнанні необ'єктивними даних навіть тих соціологічних структур, які раніше не були помічені в підігруванні владі. Зокрема «Демініціатив» Ірини Еріківни Бекешкіної. А вони ж навіть у Мукачеві екзит-поли проводили, результати яких узяла на озброєння «Наша Україна» для доказів перемоги свого кандидата. Це що ж відбувається — заперечення будь-яких публічних висновків незалежних соціологів? Компрометація значення соціологічних служб як таких? Ігнорування цього аспекту виборчої кампанії й довіра лише до «підметних листів» придворних рахівників?

      У відповідь на ці питання ті, хто вважає дані нібито незалежних соцопитувань сфальсифікованими, говорить: домальовувала відсотки, мабуть, не сама шановна пані Бекешкіна і, тим паче, не керівник фонду «ДІ» Ілько Кучерів, а, скажімо, соціологи-інтерв'юери в регіонах. Їх-то алхімікам від влади, представникам великих махінаторів та кризових менеджерів загнуздати дуже просто — що там казати, коли для цих самих зацікавлених у конкретних результатах політтехнологів не проблема й штук п'ять фракцій у парламенті купити, не те що кількох низових соціологів. Тобто поправку відносно результатів опитувань слід робити й на це.

      Воно, може, так і є. Але є й тенденції. Тенденції до збереження доволі високого рейтингу Ющенка й накручування (певно, багато в чому штучного) рейтингу Януковича. Хто кого — вирішить робота з виборцями й інші технології, бо, звісно, не соціологією єдиною. І є, на жаль, тенденція до зменшення довіри до соціології як такої. На жаль — бо це ще раз свідчить або про рівень політиків, котрі не хочуть дивитися правді у вічі, або про невідповідність України стандартам демократії країн Заходу, де чесне ім'я об'єктивної соціологічної фірми — понад усе, тому довиборчі рейтинги майже не відрізняються від результатів «на виході».

Дзеркало в дзеркалі й екскурс у недалеку історію

      Не будемо судити, яке з двох «або» переважує в даному разі, а наведемо хоча б дві цитати з двох останніх інтерв'ю політиків першого ешелону, які зачіпають тему рейтингів та свого відношення до них. Так, лідер Соцпартії Олександр Мороз у розмові з журналістом «Української правди» оголосив, що в разі непроведення політреформи з другої спроби він братиме участь у виборчій кампанії — «люди готові до роботи, хочуть працювати, технології засвоєні», тож Мороз, «безперечно», вірить у перемогу. Чому, адже поточні рейтингові показники явно не на користь Сан Санича? Але ж, каже соціаліст, який, схоже, все далі віддаляється від «Нашої України» та БЮТі й наближається до господарів Банкової, «в 1999 році у Кучми рейтинг був ще менший. Потім у мене був найбільший рейтинг у 1999 році, і перед голосуванням був найбільшим. Як трапилося, що моє прізвище не було у двійці, це вже інше питання. Відповідь на нього є». Цього разу Мороз твердо розраховує потрапити у двійку фіналістів, бо ті рейтинги, які оприлюднюють по ТБ, — «замовні», некоректні проценти й у блоці Ющенка («у півтора-два рази!»). Натомість, упевнений лідер СПУ, «сьогодні за соціологічними замірами структур, які не помилялися на попередніх виборах жодного разу, в тому числі й тими, які надаються владі для внутрішнього користування, у Ющенка — більше 18%, у мене і в Симоненка — по 12%, у Януковича — близько 10%, у Юлії Тимошенко — близько 6%, у решти — менше 4%».

      Не вірить, але вже зі своєї дзвіниці, в оголошений днями міні-відрив між лідерами виборчих перегонів і Віктор Ющенко. «Жонглювання у ЗМІ, маніпулювання, яке твориться владою, починаючи від рейтингів і закінчуючи виборами в Мукачевому, сьогодні не піддається серйозному коментарю. (...) Для читача я можу сказати: «Ще не вечір. Змагання ще не було», — відповідає на питання тієї ж «Української правди» про рейтингові тенденції головний «нашоукраїнець». Щодо свого реального рейтингу, то В.Ю. каже: «Ми замовляємо соціологічні дослідження у серйозних структур. І вони дають мені можливість вести себе переконливо і спокійно».

      Не вірить у чужі рейтинги й має власні і Юлія Тимошенко. Найоб'єктивніші ж «приватні» рейтинги, виходить, має тільки влада, але вони не ті, що на ТБ, а «закриті», і лише Морозові вдається цупити їх у стилі Штірліца. Відтак у кожного — кілька рейтингів, кращий і гірший, мітинговий і кабінетний, свій і чужий, об'єктивний і надуманий. Головне — щоб «свій» рейтинг не був полудою на очах. Щоб на виборах перемагали ті, хто вартий справді вищого рейтингу в народі. А прецеденти того, що не все вирішується застосуванням пропагандистсько-рейтингових штучок, є. Скажімо, у 1994 році чинний Президент Кравчук програв опозиціонеру Кучмі навіть попри те, що шанси першого змальовувалися всіма спостерігачами як значно вищі, а рудий екс-Прем'єр від «Південмашу» був дуже обмежений у доступі до ЗМІ. У 2000-му розпіарений референдум імені Кучми номер два відбувся, але жодного розвитку для устрою політичного поля не мав. У 2002-му на виборах до парламенту перемогла опозиційна «Наша Україна», що перебувала в жорстоких лещатах адміністративного та інформаційного пресингу, натомість владний блок «За ЄдУ!», злеліяний у найзручніших пропагандистських умовах, із тодішнім Медведчуком на чолі, ледве перевалив за десяток набраних відсотків голосів. Зрештою, куди вже вищий «рейтинг», ніж «загальнонародний» «одобрямс», могла мати конституційна реформа в десятках її варіантів, але через Верховну Раду не пройшов навіть узгоджений із частиною опозиції кінцевий проект. Народ у нас справді не дурний...

Із булавою проти рахівниці

      Але, насамкінець, варто виділити ще один аспект, без якого не можна уявити «рейтингову» проблему. Це — втручання у виборчу кампанію адмінресурсу і зміни результатів голосування вже після його закінчення. Згадаймо хоча б приклад виборів мера міста Мукачів. Закарпатський райцентр в усіх політичних таборах було визнано плацдармом для відпрацювання технологій майбутньої президентської «операції», а на перемогу влади там працювали і влада, і мафія, і міліція, і суди. Якщо навіть вважати соціологічні рейтинги об'єктивними, то адмінресурс потрібно враховувати так само, як поправку на вітер при стрільбі. Тим паче, що восени очікуються не вітри, а урагани, які дутимуть в обличчя головному конкурентові влади.

      Цікавий і доречний висновок зробив директор Інституту політики, народний депутат від «Нашої України» Микола Томенко: «Дані соціологічних опитувань про те, що більшість громадян готові голосувати за Віктора Ющенка, однак вважають, що Президентом України стане Віктор Янукович, не свідчать про зростання довіри до діючого Прем'єр-міністра. Це, скоріше, означає, що більшість українців вважають, що в результаті фальсифікації шанси стати Президентом у Януковича більші». Як повідомляє прес-служба «НУ», Томенко робить висновок: «Українці хочуть обрати Президентом представника опозиції Віктора Ющенка, але вони впевнені, що влада зробить так, як у Мукачеві, і переможе Янукович. Після подій у Мукачеві люди говорять, що переможе все одно той, на кого вкаже влада. Навіть 7-8 відсотків прихильників Ющенка вважають, що влада зробить той результат, який їй треба. Сьогодні близько 60 відсотків українців переконані: результати президентських виборів фальсифікують». З цього голова інформаційного комітету ВР робить різкий висновок: недовіра громадян до виборів в Україні — передовсім, надзвичайно тривожний сигнал для влади, і «якщо в результаті президентської виборчої кампанії підрахунок буде такий, як у Мукачеві, «грузинський варіант» в Україні точно відбудеться, бо опозиція тоді не зійде з вулиці, поки не буде проведено правильні підрахунки голосів».

      Певно, протестні тренінги опозиції варто було б проводити заздалегідь, демонструючи дієвість, реальну масовість, здатність показати належні прийоми проти лому. Можна скільки завгодно говорити про загрозу «грузинського сценарію» для нахабної української влади, але ж із неба він не впаде, і той самий Міхо Саакашвілі не співав караоке, коли був час і можливість виводити на вулиці десятки тисяч людей, з'єднувати всі їхні рейтинги в один потужний рейтинг лідера. У Мукачеві наразі есдек Нусер уже при владі й затягує гайки. Серед можливих технологій влади не один депутат пророкує застосування «силового аргументу» вже в травні, через, скажімо, інспіровані заворушення в Криму. Невже ж опозиційний «український сценарій», попри всі анонси, і далі розвиватиметься по хатах, які скраю?

      Попереду літо, відпустки, а активність з прицілом на вибори тим, хто хоче перемогти, слід підвищувати. Тоді й із рейтингами буде все гаразд. 

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>