«Чорний» переділ

15.05.2010
«Чорний» переділ

Пенсіонерка Надія Волошина: «Землі своєї «чужакам» не віддамо!».

У селі Погреби Глобинського району від «класичного» до реформованого колгоспу, а потім і до приватної агрофірми «Вересень» безболісно «перескочили» ще в 1996 році. А оскільки реалізований тоді саме на Глобинщині проект перерізання «пуповини» з колгоспним минулим визнали «пілотним» для всієї України, то погребівська агрофірма була одним із трьох «піонерських» господарств району, які відвідав Президент Леонід Кучма наприкінці 1997 року, тобто незадовго до підписання своїх «революційних» указів стосовно прискореного реформування земельних відносин на селі. По досвід сюди приїжджали звідусіль. Адже вчорашні колгоспники тут одними з перших у державі після розпаювання землі цілком добровільно передали права фактично одноосібного «хазяїна» сільгосппідприємства своєму авторитетному керівникові Миколі Журавлю, котрий раніше 14 років очолював колективне господарство. Однак поступово разом із розібраними, «добитими» фермами і, власне, тваринництвом, втраченим майном, загубленою соціалкою «вивітрювався» й колишній авторитет фундатора агрофірми. Надто після того, як два роки тому селяни дізналися: пан Журавель продав корпоративні права агрофірми «Вересень» потужному російсько–українському агрохолдингу «Волари». Формально він як власник приватної структури мав на те повне право. Та хіба не мають законного права такі ж власники землі, котрі свого часу передали засновнику агрофірми свої наділи в оренду, «розлучитися» з господарем, який не виправдав їхніх сподівань, і його нинішніми «патронами»?

 

А в Києві — дядько, який усе вирішує

Бо ж агрофірма «Вересень» та її директор нікуди не зникли, Микола Журавель і досі керує виробничими процесами. Однак насправді, продавши власне дітище, він там уже на «пташиних» правах. Усі економічні та фінансові питання вирішують повпреди «Воларів» — виконавчий директор і його начальство зі столиці, яке у Погребах бачать зрідка. При цьому альтернативи такому «віртуальному» спілкуванню з новими орендарями паїв для їхніх власників, як кажуть, під боком. Одна з них — забрати свій кількагектарний «клапоть» землі та й обробляти його самостійно. Інша (переважно для тих, хто не має ні здоров’я, ні техніки для такого обробітку) — шукати ближчого, надійнішого «хазяїна». Мешканці Погребів ступили на обидві «альтернативні» стежки. Кілька десятків із них побажали стати «одноосібниками».

Близько трьохсот людей зі своїми земельними паями вирішили перейти до товариства «Рост Агро», частина виробничої бази якого також вгніздилася в їхньому селі. Засновників цього ТОВ Михайла Бернацького та його сина Максима, які ось уже впродовж десятиліття «тягнуть» вельми успішне господарство, тут вважають «своїми». За умов же, що замість виданих раніше суто «паперових» земельних сертифікатів тамтешні селяни нещодавно одержали повноцінні державні акти на землю з виділенням її «в натурі», здавалося, що жодних проблем із цивілізованим «відокремленням» усіх охочих од «Вересня» (читай — «Воларів») не буде. Тим паче що більшість місцевих власників земельних паїв усе ж залишають їх в агрофірмі, оскільки для працівників останньої та їхніх родичів будь–яке «відступництво» загрожує втратою роботи й іншими неприємностями.

«Сівачі» з ... пістолетами

Однак невдовзі з’ясувалося: з того «великого переділу» народжуються ще більші проблеми... Жодною «п’яддю» землі своїх орендодавців значно «крутіші» за «Рост Агро» інвестори–«Волари» поступатися, з усього видно, не збиралися. Але й згадані «одноосібники» та прихильники «Рост Агро», котрі уклали з товариством угоди про оренду землі практично одразу після одержання державних актів на неї, були не менш рішучими. Уже минулорічну сівбу озимини агрофірмою «Вересень» на своїх земельних наділах тепер «чужі» їй орендодавці вважають незаконною. Щоб не допустити такого засіву на решті їхніх площ і нинішньої весни, вони змушені були виходити до позначених кілочками власних ділянок і охороняти їх від потенційних «загарбників».

Водночас куплена «Воларами» агрофірма «Вересень» і далі вважала ті ділянки своєю вотчиною і намагалася перешкодити «самозахопленню» землі тими ж таки орендодавцями, тобто їхніми... справжніми власниками. Ситуація вкрай загострилася, коли цієї весни у розпал посівної на полях з’явилися найняті агрофірмою озброєні бійці Державної служби охорони... Щоб якось «розрядити» ситуацію, у середині квітня на збори за участю всіх зацікавлених сторін із Києва приїхали очільники «Воларів». Через тиждень селяни зійшлися на ще «гучнішу» сходку...

«Ми розуміли, що при перерозподілі понад 700 гектарів землі, яка належить нашим орендодавцям і розташована в різних місцях, не можна допустити шматування полів на окремі клаптики, перетворення їх на такі собі земельні «шахівниці», — каже засновник ТОВ «Рост Агро» Михайло Бернацький. — Тому неодноразово пропонували колегам із «Воларів» домовитися про виділення цілісних масивів для нормального обробітку. Та у відповідь чули одне: мовляв, ви ще не знаєте, з ким зв’язалися, проти нас ви — «слабаки», тому ніякої землі взагалі не одержите». З грудня минулого року ведемо з ними вже офіційне листування. Але й воно з їхнього боку зводиться до «відфутболювання» наших пропозицій та фактичних погроз «розібратися» з нами за допомогою прокуратури, СБУ тощо. Все це змусило нас на початку квітня звернутися до Господарського суду».

Аргументи «Воларів»

Як повідомила власкору «УМ» начальник відділу управління майном компанії «Волари» Наталія Фірсова, агрофірма «Вересень» також подала судовий позов, у якому відстоює своє право господарювати на землях «перебіжчиків» до «Рост Агро» принаймні до грудня 2010 року. «Саме тоді закінчується термін дії договорів оренди, які укладалися ними з агрофірмою ще на підставі земельних сертифікатів, — пояснює пані Наталія. — Так, ці люди тепер мають дер­жавні акти на землю і хочуть перейти до іншого орендаря. Але ж і попередні «сертифікатні» договори з ними агрофірми «Вересень» не розірвані, автоматичного припинення їх­ньої дії не відбулося. За умов же, коли на частині цих площ наша агрофірма минулого року посіяла озимину, треба дочекатися хоча б збору врожаю. Тільки після цього зможемо визначитися остаточно».

На думку виконавчого директора агрофірми «Вересень» Олександра Кокоріна, без погодженого всіма сторонами перерозподілу полів у цій ситуації не обійтися. Тим паче, за його словами, з більшою частиною «одноосібників» уже вдалося «дійти до компромісу», виділивши для них окремим масивом близько 40 гектарів землі або «нарізавши» ділянки на краю поля. «Однак замість подібного цивілізованого вирішення проблем цієї весни почалися фактично самозахвати землі, в обробіток і поліпшення якості якої ми вклали значні кошти, — підсумовує аргументи «воларівців» заступник генерального директора компанії Тамара Нечипорук. — Тому ми змушені були найняти державну охорону. При цьому охороняли не тільки своє, а й те, що по праву належить нашим пайовикам, з якими доведеться розраховуватися восени. Такі ж, як сьогодні, емоційні зібрання, коли нас не хочуть навіть вислухати, вважаю штучним нагнітанням пристрастей. Прийшовши у Погреби як інвестори, ми одразу закрили лазівки розкрадань і, певно, стали для когось дуже незручними».

«Ви хто такі? Сіра маса»

Всі троє згаданих вище повпредів «Волару» 22 квітня були присутні на сходці мешканців Погребів. І справді, жодного з «воларівців» присутні не дослухали до кінця. Передовсім тому, що починали столичні гості з історії «за царя Панька» та правового лікнепу, а селяни воліли почути відповідь на одне–єдине питання: коли заїжджі «хазяї» віддадуть землю її законним власникам, щоб ті реально розпоряджалися нею не з грудня чи іншого «недалекого майбутнього», а вже сьогодні? Прикро, але воно так і залишилося без відповіді.

— З нашими людьми представники «Воларів» вели себе непорядно, — вважає сільський голова Погребів Ольга Бойчич. — Спочатку тих, хто хотів піти від них зі своїми паями, залякували навіть позбавленням... пенсії, а потім дійшло й до озброєної охорони на полях. Коли земляки звернулися до нас у сільраду по допомогу та підтримку, думалося: все можна вирішити за столом переговорів. Але ж на попередніх зборах від керівництва управляючої компанії власники паїв почули зовсім інше: «А хто ви такі? Ви ж сіра маса!». Гості зі столиці говорили тоді й про те, що треба працювати «по понятіях... » Тепер же вони стверджують, нібито самі «відпустили» тих «одноосібників». Хоча насправді сталося те тільки після наших багаторазових клопотань із цього приводу, на які, зрештою, відреагував прокурор району. Лише після особистої зустрічі з ним власникам агрофірми, як кажуть, «пошептало».

Олександр Кондра також твердо вирішив стати «одноосібником». Тож добре пам’ятає, як село буквально загуло, коли люди дізналися про підпільний продаж паном Журавлем корпоративних прав агрофірми іншим власникам. «Після того ми почали боротися за свою землю і ніби вже вибороли, — пригадує він. — Маючи технічну документацію на неї, звернулися до агрофірми «Вересень» із проханням не засівати наші наділи. Нам тоді пообіцяли вирішити все «по–хорошому» і, по суті, обдурили. Землю засіяли, отже, цілий сільськогосподарський рік для нас практично пропав. Цієї весни, зрозуміло, ми налаштовувалися вже рішучіше. Надто після того, як державні землевпорядники позначили межі наших ділянок кілочками. Та уявіть собі стан людини, котра приїхала на поле обробляти свій земельний пай, а до неї підходять озброєні охоронці зі словами: «Забирайтеся звідси, бо будемо стріляти по колесах».

Глас народу

«Ті, хто привів сюди автоматників, хочуть забрати нашу землю, — переконаний ветеран праці Борис Романко. — Яке вони мають на те право? Це ж тільки загарбники по полях з автоматами ходили». Михайло Тюх зараз оформляє пенсію, а раніше працював шофером. Його родина має три земельні паї загальною площею близько 10 гектарів. Їх на сімейній раді вирішили віддати в оренду ТОВ «Рост Агро». Чому саме сюди? «Бо там до людей ставляться по–людськи, — відповідає селянин власкору «УМ». — У «Вересні» начальство більше дбало про себе. Щоб привезти виділене за ті ж паї збіжжя, доводилося самому шукати транспорт, про людські городи чомусь також згадували в останню чергу. Вважаю, що й новим «хазяям» агрофірми ні та земля, ні її справжні власники не потрібні — їм би пошвидше «урвати» тут свою копійку».

Пенсіонерка Надія Волошин тільки дояркою пропрацювала тут 25 років, загальний же стаж її роботи в господарстві сягнув 47! Тож Надії Петрівні було особливо боляче спостерігати за тим, як горе–реформатори «розтягли й порізали» нажите спільною тяжкою працею, при цьому самі не втомлювалися міняти круті автівки на ще крутіші. «Доки ж це буде тривати? — запитувала схвильована жінка. — Землі своєї «чужакам» не віддамо! Нехай на ній хазяйнує Бернацький, якого добре знаємо, а не Київ і не Росія». Підтримує землячку пенсіонерка Катерина Ткаченко: «Нам сьогодні нагадують про внесені в землю добрива і пропонують звертатися до суду. А хто їх просив удобрювати та засівати нашу землю? І за що мені судитися, коли маю більше дванадцяти гектарів землі, а ходжу, вибачайте, жебрачкою? Нам що — за вила братися?»

Антоніна Середа успадкувала земельний пай батька. Останній же ще до своєї смерті, за її словами, «написав заяву і землю забрав», тобто договору оренди вже за державним актом з агрофірмою «Вересень» не продовжував. Спадкоємиця ж лише переоформила ті три з половиною гектари на себе й ні зі старими, ні з новими власниками агрофірми також не укладала жодних угод. «Та вони все одно лізуть на нашу землю, як до себе у двір, — сказала пані Антоніна власкору «УМ». — Коли державні службовці з Полтави позабивали на наших наділах кілочки, ми там «сиділи» майже цілодобово, сторожували, щоб ніхто сторонній не заїхав туди для обробітку. Та представники агрофірми все одно примудрилися скультивувати нашу землю».

У селян також «є ружжа»

За таких обставин згадані запевнення повпредів компанії «Волари» у їхній особливій «турботі» про землю та майбутній урожай тих, хто над усе хоче з ними «розлучитися» і господарювати самостійно або у співпраці з іншим орендарем, погодьтеся, сприймаються вже зовсім по–іншому. Тим паче що після тієї показової «гри м’язами» зі зброєю в руках «незговірливих» селян уже не заманиш у «Вересень» навіть найсолодшими пряниками. Заклики ж опонентів до поміркованості та необхідності дочекатися всіх без винятку судових рішень сьогодні сприймаються обуреними мешканцями Погребів тільки як намагання затягнути час.

Тож аби раз і назавжди розрубати цей гордіїв вузол, на сходці дехто з селян пропонував «пограти м’язами» й зі свого боку. Зокрема заблокувати контору і тракторну бригаду агрофірми «Вересень», щоб зупинити роботи на весняному полі, доки її власники не віддадуть землю. І навіть стрельнути для остраху хоча б у повітря, бо ж у селян, за словами одного з них, також «є ружжа»... Зрештою, вирішили дочекатися судового рішення за позовом ТОВ «Рост Агро» до агрофірми «Вересень». Та згодом з’ясувалося, що Господарський суд Полтавської області 22 квітня для забезпечення згаданого позову окремою ухвалою заборонив агрофірмі «Вересень» «вчиняти дії по здійсненню будь–яких сільськогосподарських робіт» на 234 земельних ділянках загальною площею 701, 34 гектара.

А якщо «озброїтися» законом і здоровим глуздом?

Однак та заборона станом на середину травня діяла тільки на папері. Бо ж представники відповідача продовжували засівати наділи «чужих» орендодавців і, власне, порядкували на них, як і раніше... «За моєю інформацією, виконавці так і не змогли вручити представникам агрофірми ту судову ухвалу, оскільки там нібито не знайшлося уповноважених прийняти її, — повідомила власкору «УМ» сільський голова Погребів Ольга Бойчич. — Вважаю таку позицію знущанням над нашими власниками земельних паїв. Тепер селяни знову приходять у сільраду, обурюються, вимагають радикальніших дій. Люди від свого не відступляться».

За будь–яких обставин тим, хто й досі вважає селян «сірою масою», такими собі «кріпаками», яких раніше пани прирівнювали до породистих собак і продавали разом із майном чи нерухомістю, доведеться притлумити свої амбіції. Бо ж сьогодні наші селяни вже не ті, якими вони були навіть на початку остан­ньої революції в земельних відносинах. На багатьох горе–реформаторів і «благодійників», які обіцяли їм золоті гори, вони вже, як кажуть, надивилися. Тож, як сказав на сходці один з її учасників, «далі нам відступати нікуди — позаду тільки земля».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>