«Будеш, матко панувати, Поки живуть люде; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть», — писав дитячий часопис «Українська ластівка» з нагоди 80річчя від дня народження Софії Русової. Народилася вона 18 лютого 1856 року в селі Олешні на Чернігівщині. Батько — полковник, швед за походженням, мати — француженка, а дочка Софія полюбила Україну і присвятила все своє життя їй. За просвітницьку діяльність молодій жінці, у якої на руках було троє маленьких дітей, довелося сидіти в п’яти царських тюрмах. Про своє перше тюремне ув’язнення Софія Русова писала: «Тяжкі це хвилини, коли ворожа сила забирає матір і дружину від рідного огнища. Сину моєму було тоді три роки, дочці — півтора, вони не розуміли тої трагедії, що була в серці мого чоловіка і в моєму. Але той жах, що світився в очах мого сина, і був тою першою іскрою, що зробила його на все життя палким революціонером». Побачення з рідними давали раз на тиждень — десять хвилин через подвійні ґрати. Ув’язненій не дозволяли вишивати, навіть читати книжки. Третього сина Юрка хрестив тюремний лікар, а воду на хресну купіль носили «надзирателі».

Яким має бути шкільний підручник із історії України? Сьогодні про це багато сперечаються й дискутують. Відомий український історик Наталя Яковенко розповіла про своє бачення нових книжок з історії для школярів. Вона пропонує не лише інший зміст, а й іншу форму підручника...