Про музей фотографії в Україні говорити ще рано. У нас не те що фотофестивалю путнього немає, а місця, де б регулярно могли виставлятися фотохудожники, не знайти. Порівняно недавно у Києві відкрилася галерея, яка з самого початку свого існування спеціалізується винятково на фотографії. У Brucie Collections українська публіка вперше познайомилася з роботами фотографів міжнародного рівня — ню Хельмута Ньютона, красою руху Ховарда Шатца, пейзажами Африки Себастьяно Сальгадо, ландшафтами Італії та Ямайки Антона Ланге, еротикою Гуідо Арджентіні. Серед екзотичних пейзажів і оголеної натури перевага надається фешн–фотографії. Першим у Brucie Collections виставлявся американський фешн–фотограф Майкл Маккефрі, який у Києві відзняв колекцію Лілії Пустовіт. Слідом за ним —Хаггі Регнарссон, Девід Дребін, Альберт Уотсон.

Кожний новий проект «Сестер Тельнюк», нині «Тельнюк: Сестри», цікавий по–своєму, оскільки там бринять нові ідеї, думки, зав’язані на оригінальний концептуальний намір. Новий проект завжди демонструє не бачені раніше виміри творчості групи. Частина матеріалу з останнього студійного альбому «Жовта кульбаба» отримала днями інтригуюче продовження у вигляді першого студійного відеопроекту, а по суті — оригінального музичного фільму з бонус–треками під назвою «Тельнюк: Сестри. Rehersal», що в перекладі означає «Репетиція». Ми зустрілися з директором групи Назаром Стригуном у день презентації фільму в столичному Кінопалаці.

Днями в книгарні «Є» експерти книжкового рейтингу «ЛітАкцент року 2009» підбили підсумки і вручили переможцям дипломи, грошові премії і «бульку». Нагадаємо, що цей рейтинг існує два роки і є єдиним, хто присуджує премію за найгірший літературний твір — «Золота булька». Дві інші, «хороші», номінації — «Художня література» і «Літературознавство».

— Пане Володимире, яскравий парадокс української літератури: Люко Дашвар отримала дві премії — за найкращу книжку в конкурсі від Бі–Бі–Сі і за найгіршу в «ЛітАкценті». Як ви його прокоментуєте?

— Знаєте, цей парадокс, як і всякий парадокс, має свої нюанси: коли ми включали її книжку у фінальну двійку, то абсолютно не мали на увазі Бі–Бі–Сі з результатами їхнього конкурсу дворічної давності. Щоб ніхто не думав, що це якась свідома альтернатива, що ми робимо навпаки, всупереч і так далі. До речі, Бі–Бі–Сі ж тоді відзначали іншу книжку — «Молоко з кров’ю». По–друге, ми не претендуємо на абсолютну істину, а як уявляється нашим експертам, хочемо тримати планку. Тому що коли з’явилася та премія, то одна наша рецензентка написала розпачливий матеріал, що, мовляв, тепер люди будуть думати, що роман Люко Дашвар — це висока планка, а це дуже погано. Я думаю, те рішення експертної ради пов’язане з комерційним успіхом книжки, бо в конкурсі «Книга року Бі–Бі–Сі» експертами виступали публічні люди, які не мають стосунку до літератури. Вони всі цікаві, самодостатні, поважні — Куликов, Ольга Герасим’юк, але там інші критерії. У нас експертна група формувалася за фаховою ознакою — це всі літературознавці, критики, філологи.