Традиційний український продукт сало має анекдотичний присмак. Бо хіба утримаєшся від усмішки, коли чуєш, наприклад, зізнання зі сцени співаючого ректора Михайла Поплавського: «Сало їм, на салі сплю, бо я так його люблю, от якби ще й салом укривався, то як у маслі б я купався». Проте сало — хоч це і жирно, але смачно, і навіть — якщо в міру — корисно. Бо не тільки в шоколаді є складові, що додають оптимізму та впевненості в тому, що життя прекрасне. Сало — для українців точно — теж має заспокійливо–підбадьорливий ефект. Якщо ви його ще не відчували — значить, не таке чи не так сало та страви з ним куш­тували.

— До проведення перформенсу в 1995 році у галереї «Київ», звідки мене виселяли, я ніколи не думав, що свіже сало зі свині, яку тільки–но закляли, таке тепленьке — таке не смачне. Сало просто голими руками не зробиш: його треба посолити і витримати, сало — це не м’ясо. Це дуже специфічний продукт. Зрештою, всі мої друзі у Східній і Західній Європі ніколи не їдять сало, там його перетоплюють на смалець. Чому сало стало українським національним продуктом? Бо тільки люди, що мають важке життя, можуть уживати важкий продукт без жодних наслідків для здоров’я. Не знаю ні поляків, ні чехів чи словенців, тим паче німців, які вживають сало, — у них життя інше.

Класика української традиційної кухні — запечене порося. Раніше такий кулінарний витвір поставав на столах заможних співвітчизників найчастіше після Великодня: і піст закінчувався, і в господарстві активно з’являлося потомство домашніх свиней. Сьогодні тушку для запікання можна купити у супермаркетах.

Дуже часто інгредієнтами угорських страв є свинина загалом та свиняче сало зокрема. Квінтесенцією угорської кухні й донині є слова з оперети Імре Кальмана: «Якщо м’ясо — то свинина, якщо сало — гострий шпиг». Щоправда, сучасні кулінари, як правило, не зловживають жирними складниками, а лише присмачують салом страви.