Політ агітації

22.01.2010

Старші журналісти і ті, яким випало навчатися на журфаці в міжсезоння між загниванням соціалізму та перебудовою, добре пам’ятають одну з основних тез марксистсько–ленінської теорії про засоби масової комунікації, які є одночасно джерелами інформації, пропаганди та агітації. Якщо абстрагуватися від колишньої ідеологічної основи визначення та сучасних демократичних декларацій про об’єктивність у ЗМІ, варто визнати: пропаганди й агітації у цю виборчу кампанію — особливо на телебаченні — було більше, ніж інформації.

 

Рекламна мішура

Телевізійники здебільшого тільки у приватних розмовах щирі: вибори — час, коли у період кризи телекомпанії можуть заробити грошей. Хоча, приміром, головний менеджер ТРК «Україна» Вальдемар Дзикі говорив про це і відкрито в інтерв’ю «УМ» восени. Офіційно законодавство України дозволяє політичну рекламу. Та чи всі виборці розрізняли навіть оплачену агітаційно–пропагандистську інформацію кандидатів (про замовну «джинсу» окрема розмова), що просто виливалася з блакитних екранів до першого туру? Візьмемо п’ятницю перед днем голосування — останній день, коли можна було агітувати за того чи іншого висуванця на президентську посаду. ICTV показує проект останнього передвиборчого тижня — «Кращий кандидат». Ефір одночасно транслювали «5 канал», Перший Національний та обласні телерадіокомпанії. Всюди Юлія Тимошенко — «Кращий кандидат». Є великі сумніви, що бабуся на Чернігівщині чи бізнесмен із Жашкова (реальний, а не телевізійний) особливо дослухалися, що цей сольний виступ, доповнений зручними запитаннями, виходить у форматі політичної агітації. Довіряють інформації з телевізора навіть, здавалося б, більш поінформовані кияни. Бо, приміром, шанована учителька однієї з центральних столичних шкіл, коли йдеться про терміни карантину і графік роботи навчальних закладів, каже: «Дивіться телевізор», навіть канал називає.

Частина тележурналістів сподівалася, що здоровий злузд українців переможе, і в другому турі не доведеться вибирати з–поміж політиків, що не раз скомпрометували себе. Проте прискіпливо та перебірливо можна оцінювати загорнутих у рекламну мішуру кандидатів тільки тоді, коли в тебе достатньо достовірної інформації про них. А її було — з дитячу жменьку.

Хто за свободу слова?

Журналістам друкованих ЗМІ простіше: кабінетна тиша та джерела інформації, які можна навіть не називати, дають більше свободи, аніж необхідність показати привабливу рейтингову відеокартинку і людей, які кажуть правду, а не маніпулюють свідомістю телеглядачів. І ще раз підтверджує цю тезу незапланований телевізійниками візит на «Шустер live» 15 січня БЮТівця Олега Ляшка. Колишній журналіст, користуючись депутатською недоторканністю, зайшов на прямий ефір, щоб нібито захистити свої честь і достоїнство. Телеведучий не зміг уладнати конфлікт непублічно, бо на екрані вже з’явилася картинка з непроханим гостем. Журналістська солідарність у студії упродовж 10 хвилин перемогла нахабство і вседозволеність недоторканної людини. Дії депутата ніяк по–іншому не назвеш. По–перше, телерадіокомпанія є приватною власністю. По–друге, і ведучий, і навіть власники телеканалу мають право вирішувати, хто буде в їхньому ефірі. І коли задається певний формат, який не є ні протиправним, ні антизаконним, то навіть народні депутати не мають права коригувати діяльність телевізійників. Таке нахабне втручання депутата, що представляє політичну силу Юлію Тимошенко, яка трохи не розриває на собі вбрання від Луї Віттон, декларуючи, що вона найдемократичніший кандидат у президенти, — наочна констатація того, що ні БЮТ у цілому, ні ТигрЮлі зокрема не потрібна неконтрольована четверта влада. «Козачка» на ефір, де мав виступати Ющенко, відправили для того, щоб і конкурента вивести з рівноваги, і заявити присутність БЮТ і на цьому каналі. До речі, саме «Шустер live» 15 січня з Віктором Ющенко став зразком незаангажованого об’єктивного політичного ток–шоу, де гостю ставлять гострі запитання, а політик–кандидат на них відповідає. Тож причина здебільшого занудно–агітаційного наповнення телеефіру впродовж виборчої кампанії — не в невмінні вибудувати програму чи запросити незалежних експертів.

Цивілізоване «до побачення»

Вибори Президента можна порівняти з прагматичними шлюбними стосунками з обов’язковим підписанням контракту, коли народ щоп’ять років вибирає собі батька нації чи дає згоду на продовження повноважень «старому» главі. Звичайно, виборці хочуть любити обраного кандидата, проте розрахунок саме виборців у цих стосунках має переважати, бо локшину на вуха політичні голохвастови вішають справно. І розлучатися треба вміти цивілізовано, навіть виборцям із президентом. З повагою ставитися до минулого. І відповідальність за нездійснене ділити на всіх.

Після дня голосування у першому турі виборів відразу у вечірніх телеефірах укотре понесло «регіонала» Шуфрича та компанію: людина, яка була попередню п’ятирічку ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ — був ніким. Віктор Андрійович Ющенко був і ще офіційно залишається тим, ким ви, Несторе Івановичу, хочете бачити лідера вашої політичної партії, по–перше. І не відлякуйте такими заявами від свого патрона можливих прибічників. Чи зневажання вибору прихильників Віктора Андрійовича — це цілеспрямована дискредитація своїх, що має додати голосів Юлії Володимирівні?

Загалом, проявом громадян­ської позиції можна вважати те, що жоден із телеканалів у ніч після виборів не дозволив скотитися до позиції Шуфрича. «Інтер», який, за оцінками експертів, знову відверто підтримує Януковича, навіть показав об’єктивний сюжет про п’ятирічку Ющенка. Ця відеорозповідь, як на мене, лише підтвердила поважне ставлення Євгенія Кисельова, ведучого «Великої політики», частиною якої став післявиборчий спецпроект, до ПРЕЗИДЕНТА КРАЇНИ, яку колишній НТВ–шник демонстрував ще на першому ефірі з Ющенком у своїй студії на «Інтері».

 

P.S.

Зараз народ постав перед вибором, коли немає вибору. І обіцянки з телевізора обох кандидатів у багатьох не викликають довіри. Не тільки я не хочу залишати свою позначку в наступному виборчому бюлетені напроти стрічок, де «він» чи «вона», — для «галочки», бо це може поставити хрест на попередніх здобутках України, які були, що б там не казали шуфричі. Ще не хочу, щоб кандидати маніпулювали довірою виборців за допомогою політичної телереклами і форматів політичної агітації. Бо це як із рекламою ліків — для суспільства більше шкоди, ніж користі. Хоча в разі відмови від політреклами телеіндустрія недоотримає багато коштів. Проте заради об’єктивності і здоров’я країни чимось треба жертвувати.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>