Михайло Бродський: Це будуть вибори між «Великою клізмою» і «Гамбургером із лайном»

24.10.2009

У своїй політичній кар’єрі Юлія Тимошенко якщо робила помилки, то завжди великі. Можливо, головною з них виявилася співпраця з Михайлом Бродським у 2004—2006 роках.

Журналісти ж мають радіти її вибору. Тому що сьогодні завдяки Бродському відомо, який вигляд має реальна політика, без фальшивих усмішок на прес–конференціях і різнокольорових бігбордів уздовж траси.

Бродський провів останні місяці в Італії та Австрії. Його було двічі прооперовано через гематому, що утворилася в нього після травми голови. За словами політика, він пережив кому і по–іншому поглянув на життя. Проте пам’ять Бродському не відмовила, в чому можуть переконатися читачі цього інтерв’ю.

 

«Я заніс в касу БЮТ більше 100 мільйонів доларів»

— Є багато речей в українській політиці, про які ви обіцяли розповісти і не розповіли? Про це не шкодували?

— Я знаю стільки, що, як кажуть, великі народи жахнулися б, дізнавшись, наскільки нікчемні люди ними управляють. Є такі речі, про які просто не можна розповісти, тому що в них не повірять. Я спробував розповісти про нечесне особисте життя деяких політиків, і закінчилося тим, що звинувачення посипалися на мою адресу.

— В Італії походеньки Берлусконі — це топ–тема не в «жовтих» виданнях, а в солідній пресі. Тому що це питання моралі політичного лідера.

— А в нас усі мовчать. І мене не зрозумів ніхто. Ця тема не потрібна суспільству, журналістам.

— Тоді ви ж розповідали про підкуп суддів Конституційного Суду.

— Так, Тимошенко прямим текстом говорила: «Мені потрібні гроші, я їм купую квартири, я їх підкуплю». Вона все життя побудувала на підкупі суддів. Я це розповів — і тиша. Нікого це не цікавить.

Йдемо далі. Я продовжую стверджувати, що на виборах усі займаються лише «кешем». Я конкретно в 2006 році був у БЮТ і заявляю: люди через мене здавали величезну кількість грошей.

— Скільки саме?

— На тих виборах я заніс у касу БЮТ більше 100 мільйонів доларів.

— Як це зазвичай виглядає?

— Каса розташована на Туровській. Мені Юлія Володимирівна говорила: «Зустрінься з таким–то і таким–то. Візьми стільки–то і стільки–то».

Тих, хто здавав п’ять мільйонів, називали «відмінниками». Тих, хто здавав по два — називали «двієчниками». І Юлія Володимирівна говорила: «Зустрінься з тим–то, він — відмінник». Про що вони домовлялися з Тимошенко за списком — я не знаю. Я забирав гроші й привозив їх у БЮТ, а вони повинні були ці гроші оприбутковувати як внески у партійну казну.

Тому я знаю, скільки реально коштували вибори 2006 року. Всі отримують готівку. Рекламні щити вішають, «відкат» — готівкою, артисти — за готівку. Це я один знаю? Або всі знають? Це знають усі! Податкова знає, прокуратура знає, Луценко знає, тому що він теж платив готівку!

— Як саме через вас передавали гроші Тимошенко?

— У ящиках з–під ком­п’ютерів. У середньому в ящик вміщується два мільйони доларів. Їх вантажили в машину і відвозили на Туровську. Або була інша схема: я під «Калиною» вивантажував ящик грошей у багажник Анатолію Семінозі (нардеп, керівник київської організації партії «Батьківщина»). А куди він їх віз — я не знаю.

—  Але ви ж могли під час передачі забрати частину суми?!

— Тимошенко одного дня, коли вже накопичилося 30 мільйонів, сказала, що там не вистачало одного мільйона 260 тисяч доларів. Я сказав: «Ти що, божевільна?» Як мінімум, треба було сказати про це відразу. І вона відстала.

— Як контролювали надхо­дження грошей у касу БЮТ?

— У штабі БЮТ на вулиці Туровській сидить Руслан Лук’янчук (зараз він теж депутат) і записує, від кого скільки прийнято.

— Були випадки, щоб із БЮТ не розрахувалися за потрапляння у список?

— На виборах 2006 року пообіцяли, але грошей не віддали такі люди, як Ковтуненко, Поліщук, Вершиніна, Крючков. Вершиніна — це унікальний випадок. Її привів, на мою думку, Валентин Зубов (депутат від БЮТ). Вона занесла якісь копійки. Турчинов каже: «Зустрінься з нею. Якщо вона не дає решту суми, ми її зараз виключимо зі списку».

Я з нею зустрівся. Вона сидить. У руках перед собою тримає хустинку і каже: (пауза) «Я — вагітна». Я їй відповідаю: «Ти знаєш, я тобі нічого говорити не буду. Вони тобі щось хочуть сказати — йди до них». Вона відкриває хусточку, а там — ікона. Вона каже: «Я молила Бога, щоб ви мене не виключили зі списку». Я кажу: «Я тут не при справах, йди до Юлі!». І тут Вершиніна видає: «Я — Герой України». Я зі стільця впав! «Який ти Герой України?» Вона каже: «Я купила це звання ще при Кучмі». Мені зле стало!

— Але, якщо ви були учасником схеми, значить, не мали нічого проти цих методів. Ви ж доросла людина і розуміли, що п’ять мільйонів здавали для депутатства, щоб потім зайти у владу і вирішувати питання, «відбиваючи» вкладені кошти.

— Ці гроші були внесками в касу партії. Я не знаю, навіщо люди йшли в депутати. Може, це дозволяло вирішити якісь свої амбітні цілі? Може, людині приємно бути депутатом? Я знаю, що Вершиніна в результаті нічого не заплатила, перейшла в коаліцію Януковича й очолила «Хліб України».

Моя роль була як у поштової скриньки. Мені казали: «Така–то людина вносить гроші». Моє завдання: зустрітися з людиною, забрати гроші й здати їх у касу.

— Говорять, що частину грошей ви до каси не донесли і привласнили?!

— Говорять, що курей доять! Те, що їм не донесли в касу, вони записали на мене. Я кажу: «Хлопці, ви що? Ідіть до них і забирайте». Нехай вони у Вершиніної забирають, коли вона вагітна приходить з іконою. Нехай вона їх проклинає. Я тут причому? Або можна забрати гроші в Ковтуненка з Поліщуком, якщо це були два помічники Турчинова? Або у Дмитра Крючкова, якого лобіювала Ольга Федорівна?

— Розкажіть, яка взагалі роль першої помічниці Тимошенко Ольги Трегубової?

— О, це Віра Іванівна в кубі! В її компетенції було проведення до Юлі людей, формування списку, настроїв, донесень. Правда, зараз у неї конфлікт з Юлею. Вона ж записала свого сина Трегубова у передви­борчий список. А він із Дніпропетровська і при якомусь голосуванні підтримав Портнова і Олійника. Думаю, Ольга Федорівна розуміє, що вона вже «на виході». Але в неї все добре, вона вже все потрібне собі заробила.

Основний конфлікт у мене стався з Тимошенко, коли ми після перемоги навесні 2006 року виходимо на вулицю, і вона мені каже: «Міша, ти знаєш, я хочу призначити Арутюнова (зараз нардеп від БЮТ) «губернатором» Дніпропетровської області». Я кажу: «Ти що, хвора?» Ви знаєте, хто такий Арутюнов? У нього ж у кабінеті знайшли два трупи!

— Що це за історія?

— Зараз Арутюнов — депутат від БЮТ. А якось у 1990–х Арутюнов брав участь у «стрілці» з отримання боргу якогось банкіра якимось бандитам. І він призначив «сходку» у себе в кабінеті. Вони сіли, почалася розмова. Як розповідає цей хлопець Арутюнов (він єдиний із т­р­ьох залишився живий), раптом цей банкір дістає пістолет і говорить: «Мені все набридло!» — і застрелив бандита. А потім і сам застрелився. Уявляєте?! Після цього Лозинський відпочиває!

Арутюнов дуже близький до Юлиної тітки Антоніни Ульяхіної. Вона там — найголовніша. Якщо хочеш вирішити питання з Тимошенко, треба домовлятися з тіткою. Тітка телефонує Юлі й дає команди.

А ще була одна смертельна історія... Ви цього всього не знаєте, але є такий бізнесмен Петро Димінський, і в 2006–му він був у списку БЮТ до вечора перед з’їздом, на якому цей список затвердили. Місця у списку були гарантовані не лише Димінському, а й його партнерові Насаліку. Але потім Димінський прийшов до Юлі й зажадав дописати ще двох. І пред’явив Юлі копію її ж розписки, в якій зазначено, що в них п’ять місць за 10 мільйонів доларів, які вони через Юлю передали Ющенкові на президентські вибори.

І піднявся жорсткий скандал, після чого Димінський із Насаліком вилетіли зі списку. І ми домовилися, що їм просто повернемо гроші. Правда, віддали назад їм лише половину з 10 мільйонів. Другу половину Турчинов сказав не повертати. Я приїхав до них і попередив: «Хлопці, я тут ні при чому, ідіть до Турчинова з Юлею і розбирайтеся».

«Турчинов після сварки хотів піти від Тимошенко»

— Узагалі чи бували конфлікти між Тимошенко і Турчиновим?

— Так, одного дня в листопаді 2005 року Юля подзвонила мені вночі в істериці: «Ти уявляєш, Саша мені сказав, що я така сама, як Янукович!» Він її цим образив, і вона... перестала з ним спілкуватися, вітатися. Так і сиділи: Турчинов — у своєму кабінеті, Тимошенко — у своєму. Турчинов навіть думав піти, створити свою партію.

— Що було причиною кон­флікту?

— Юлині принципи формування списку БЮТ. А помирилася вона з Турчиновим, коли стався її конфлікт із Димінським. Я перед цим до неї прийшов і сказав: «Юля, яке ти маєш право виживати Турчинова? Він тебе з в’язниці виносив на руках. Ти що робиш?».

— Правда, що за закриття кримінальних справ проти Тимошенко у списку мав бути Святослав Піскун? Але замість нього до списку потрапив Юрій Триндюк — бізнес–партнер його сім’ї.

— У списку мали бути і Піскун, і Притика (екс–голова Вищого господарського суду), і Маляренко (екс–голова Верховного Суду) — це факт. Юля взагалі хотіла Маляренка включити в п’ятірку. Але він не пішов. І Піскун теж сам не пішов.

А Юру Триндюка ми знайшли, коли шукали людей у Севастополі. Він нормальна людина, брав на себе роботу і жодного разу її не зрадив. А замість Притики до списку потрапив Товстенко (екс–депутат від БЮТ, минулого скликання увійшов до коаліції Януковича).

— Розкажіть, як закривали кримінальні справи по ЄЕСУ?

— Я не знаю. Вона сама їх закривала у Верховному Суді.

— У визначенні Верховного Cуду сказано, що справи було закрито на підставі вирішення Генпрокурора Святослава Піскуна.

— Це її домовленості з ним. Я в цьому не брав участі. Першим, хто їй допоміг, був Федір Ярошенко, який очолював податкову адміністрацію після Помаранчевої революції. Він скасував їй усі податкові штрафи. Тому Юля й намагається зробити його міністром фінансів. Вона, до речі, розраховується за все. До списків, наприклад, потрапив суддя Печерського суду Замковенко. Хоча ми з Турчиновим були категорично проти цього. Але вона наполягла через істерику.

— Замковенко — цей той суддя Печерського суду, який 2001 року випустив Тимошенко з СІЗО...

— Так, але як можна брати таких людей? Крім того, що він її відпустив, у нього були й інші «заслуги» перед демократією! (Сміється). Він позбавляв депутатського мандата Юрія Оробця, мене, замучив Сергія Головатого тощо.

А як вона намагалася записати у список Волкова (екс–помічник Президента Кучми)?! Ви знаєте, у мене особисто було таке відчуття, що Волков — це найодіозніше з того, що вона тоді намагалася зробити. Мені здавалося, що це просто жах! І я з ним зустрівся і сказав: «Саша, ні. Ти туди не зайдеш». Я до неї прийшов і кажу: «Юля, я не піду у список, якщо там буде Волков. Ми не дамо тобі це зробити. Ми на з’їзді з Турчиновим зчинимо скандал. Давай спокійно обійдемо це питання». А Турчинов просто їй сказав: «Ти кидаєш зараз партію».

— Коли ви вперше збиралися піти з БЮТ?

— Це було в січні 2006–го. До мене приїхав Турчинов і каже: «Братику, повертайся!». Він по–рідному до мене підійшов, а я плакав. Ми сіли, він мені каже: «Ти не можеш так піти, інакше ти зрадник. Ми ж утрьох — ти, я і вона. У нас усе задіяно, все зав’язано. Ти що робиш? Ти хіба зрадник? Я тобі даю слово, що ми в Києві наведемо лад, ми всіх їх «построїмо». Все добре... Ніхто не здасть місто. Ти будеш лідером фракції... Не хвилюйся».

Я повернувся. А після виборів ми в підвалі на Туровській проводимо таємне голосування — вибираємо лідера фракції в Київраді. Її людина збирає всі записки, після чого Юля мені каже: «Я тебе вітаю, ти переміг. За тебе проголосували 29 із 41 особи. Але дай мені час. Мені треба ще трохи часу». А в неї у цей момент йшли переговори з Довгим і з Черновецьким.

— Як узагалі відбуваються переговори Юлії Тимошенко з кимось із тих, у кому вона зацікавлена?

— Сам на сам. Тоді всі зустрічі їй організовувала Ольга Федорівна. 2006 року по Києву в неї були переговори і з Довгим, і з Черновецьким, і з Кличком. Кличка я сам приводив. Ми тоді домовилися, що разом будемо в коаліції проти Черновецького. Але Кличка тоді «кинули» його депутати. Черновецький набрав 61 голос і прийняв присягу.

«Яценюк врятував мені життя»

— Ви зараз узагалі відійшли від виборів? На вашу думку, Тимошенко може стати Президентом?

— Ні. Я вірю в те, що люди вже все зрозуміли. І буде логічно, якщо її не виберуть. Я думаю, що Юля — це мікст Лукашенка і Путіна. Якщо вона прийде, у нас уже не буде таких розмов, як це інтерв’ю, не буде свободи слова — можете не сумніватися. Не буде взагалі нічого. Ви собі уявляєте: Президент — Тимошенко, а Прем’єр–міністр — Турчинов? То хіба вона не показала, на що готова? Згадайте її війну з Фірташем. Гаразд — Фірташ, але навіщо було душити рівненський «Азот»? Ось розкажіть мені?! Це хіба демократично, нормально? Це ніби як приватна власність...

— Але ви особисто за кого голосуватимете?

— Я скажу так. Ми вибиратимемо між «Великою клізмою» і «Великим гамбургером із лайном». Я довго думав, хто з них хто. Я думаю, що Янукович — він настільки мені зрозумілий, що це буде «клізма». А ось Юля — це дійсно «гамбургер із лайном». (Наведена Бродським аналогія — це образи з культового американського мультсеріалу «Південний Парк». Епізод «Клізма і лайно» вийшов перед виборами президента США в 2004 році, де в ролі «гігантської клізми» був кандидат від демократів Джон Керрі, а в ролі «сендвіча з лайном» — кандидат від республіканців Джордж Буш).

Я в себе на блозі провів опитування. Інтернет–аудиторія більшістю голосів проголосувала за «гамбургер із лайном». Тобто люди вирішили поїсти лайна від «Луї Вітон». Але особисто я в другому турі, швидше за все, проголосую за «клізму». Адже те лайно, яке мені доведеться зжерти, якщо Юля стане Президентом, набагато неприємніше, ніж клізма. І повірте мені, що в нас поки іншого виходу просто немає. Ми пройшли 18 років, але як нормальний єврейський народ повинні пройти років 40 по пустелі. Мають змінитися два покоління. Я думаю, що ми розвиватимемося, покращуватимемося. І через 20 років у нас уже буде нормальна охорона здоров’я, на дорогах гинутиме менше людей, і політики менше займатимуться корупцією.

— Ми правильно вас зрозуміли, що в другому турі ви голосуватимете за Януковича?

— Якщо я піду на вибори на другий тур, то я проголосую, швидше, за Януковича, ніж за Тимошенко. Але я, швидше за все, не піду на вибори.

— А в першому турі?

— Я дуже довго вибирав між трьома кандидатами: Гриценком, Тигіпком і Яценюком. Проголосую за Яценюка. Тому що все–таки є шанс, що він потрапить у другий тур. Мені здається, що Янукович не боїться Тимошенко в другому турі. А от Яценюк створив би йому великі проблеми. Хоча для мене це все ще сумнівна фігура — він дуже молодий. І взагалі надто багато тут «але»... Але хочеться отримати зміну поколінь у політиці не через 20 років, а сьогодні.

— Правда, що ви працювали в штабі Яценюка?

— Я хотів працювати в нього у штабі, презентував свої пропозиції за програмою, за його гаслами, за плакатами. Я був готовий очолити всю інформаційну роботу його штабу тощо. Але він не схотів, і я виїхав до Італії. Спасибі Арсену, він урятував мені життя. Бо якби я залишився в Україні, і те, що сталося зі мною в Італії, сталося б тут, то я думаю, що відразу б помер. Мене навіть не встигли б довезти до лікарні.

— Ви знаєте, звідки у штабі Яценюка взялися російські технологи?

— Ці хлопці приходили до нас у БЮТ ще 2006 року — разом із Грановським. Це було, коли Юля вперше зустрілася з Хорошковським. Тоді вона домовилася про лояльність «Інтера». Юля заплатила десять мільйонів і хотіла, щоб її не «мочили» на екрані.

Але в житті все було інакше: вони гралися з нами, не давали ефіри. Я порахував усе і сказав: «Юля, ти помилилася. Це неправильно». Тоді вона сама про все домовилася, і вони повернули п’ять мільйонів доларів.

От якраз тоді Грановський пропонував нам Сергейцевих (Тимофій Сергейцев — російський політтехнолог, що працює нині на Яценюка). Я не брехатиму, але, на мою думку, вони тоді запросили два чи три мільйони доларів гонорару. Я кажу: «Ви що, хворі?». Тоді вони заявили, що ми більше 18 відсотків на виборах не наберемо. Я кажу: «Хлопці, Юля набере і 22 відсотки». Воно так і вийшло. Ми з Турчиновим були впевнені в результаті. І кампанію БЮТ 2006 року робили, по суті, ми двоє. Томенко допомагав ще інформаційно. Але, до речі, щоб ви розуміли, Томенко в усіх цих схемах, як інопланетянин. (Сміється).

Коли йому щось таке розповідаєш, то в нього — відразу шок. І щоразу я йому, як немовляті, відкриваю очі: ось це коштувало стільки–то грошей, це роблять за такі ось гроші, там — 20 мільйонів, там — 50, а там — навіть мільярд! Я, наприклад, глибоко переконаний у тому, що в Юлиній угоді по газу, яку вона підписала з Росією, закладено Севастополь. Прийде 2017 рік — і все, Севастополь продано. Продано за всі ці пені й штрафи, які зростають у нас через те, що ми не купуємо непотрібний нам газ.

— А навіщо Тимошенко, яка хоче бути Президентом, заганяти країну, якою вона хоче керувати, в такі невигідні схеми?

— Поставлю одне запитання... Скажіть, кому було вигідне закриття під час кризи всіх ігрових залів у країні? Лише одній людині — Путіну! Згадайте: Юля їде до Москви з питання газу, а після цього приїжджає з ідеєю, що потрібно терміново заборонити всі ігрові зали. Тому що це потрібно було зробити синхронно з Росією. Кремль закрив зали по всій країні й відкривав зону в Краснодарі, поблизу Сочі. І щоб російські гравці й російські гроші не переїхали до Києва, до Одеси, до Донецька, до Дніпропетровська, до Харкова, Путіну потрібно було закрити гральний бізнес в Україні.

Так само — я впевнений — в газових домовленостях був пункт по Севастополю. Інакше навіщо це треба було? Юля — великий бізнесмен...

— Але є й друга версія, що вона просто прорахувалася.

— Людина, яка створила ЄЕСУ, не може прорахуватися. Вона ніколи не прораховується. У неї тонка інтуїція і швидкий розрахунок. Вона знала, що робить, коли підписувала газову угоду. Юля розуміла, що споживання газу впаде. Їй потрібно було вирішити питання щодо Фірташа — і вона це зробила. Їй потрібно було вирішити локальні завдання з фінансування — вона їх вирішила. Про що ще вона домовилася, ми не дізнаємося раніше 2017 року.

— Невже ви думаєте, що Янукович не віддасть Сева­стополь Росії?

— Маючи таку подачу від Тимошенко, їм нікуди буде діватися. Але в мене якось люди запитали таке: «Скажіть, у вас немає побоювань, що Янукович, ставши Президентом, вступить знову в Радянський Союз?». Так–от, я вам скажу — я згадую Кучму. Коли він із подачі сходу став Президентом, він у результаті виявився все–таки українським Президентом. Тому я впевнений, що Янукович, який уже навчився говорити українською, стане українським Президентом. Я не сумніваюся, що і Юля теж буде українським Президентом. Але ви мені скажіть: як потім зістрибнути з цих 40 мільярдів боргів за газ? Ніяк! Ми «попали»! І ми сидимо з вами, посміхаємося, але ми всі «попали». Всі українці «попали».

Що, даремно Дубина (керівник «Нафтогазу») захворів? Ви думаєте, що це божевільна людина? Я думаю, що ні. Після всього цього, я думаю, знайду в собі сили і трішки грошей, зареєструюсь кандидатом у президенти. І тоді піду на телебачення, щоб говорити. Якщо мене пустять... (Сміється).

Сергій ЛЕЩЕНКО,
Мустафа НАЙЄМ.
«Українська правда»