Привіт від Куриленко

09.09.2009
Привіт від Куриленко

Кіноманів багато, а зали — порожні. (Фото автора.)

Горянський, четвертим будеш?

Жодних сумнівів: скликати на кінофест у пік кризи кіномитців із майже двох десятків країн світу — справа дійсно «дюжинна» (фестиваль на берегах Азова був, нагадаю, 12–м). Але й ризикова!.. Бо ж навіть у статусі «кінофесту трьох сестер» «Бригантина» щоразу «тішила» певним дискомфортом делегації України, Росії та Білорусі — не кажучи вже про глядачів чи журналістів. Позитив набуття міжнародного статусу — втрата фестивалем «проросійського характеру», на «імпорті» якого акцентувала свого часу не тільки «УМ». У цьому контексті керівник Гільдії кіноакторів Росії Валерія Гущина на «ознайомчій» прес–конференції висловила побажання — «не повторяти помилок політиків і не допускати агресії, не ображати один одного». «Об чєм рєчь», пані Гущина? Та ж увесь світ подивувався епатажній заяві щодо України російського лідера пана Медведєва, відтак вітри агресії зароджуються не деінде! І наразі іншим не пояснити той «феномен», що на фестивалі «як ніколи українському», за твердженням керівника делегації РФ, українську мову зі сцени, як і в попередні роки, можна було почути хіба що від Ольги Сумської, Руслани Писанки чи Віталія Борисюка. «Зросійщення українського», певен, і було однією з тих прикрих обставин, з огляду на які лише один заплив фестивальної «Бригантини» витримав на капітанському містку народний артист України Богдан Ступка, три — Іван Гаврилюк; найдовше статус президента Бердянського кінофестивалю мав Віктор Степанов, творець кінопостатей Ломоносова і Єрмака.

Питання — кому бути четвертим — не зависло. На згаданій прес–конференції перший заступник міського голови Бердянська Сергій Ткаченко нагадав, що до перших запливів «Бригантини» доклав руку і Володимир Горянський. «Не маю права відмовитися! — сказав Горянський. — Не знаю, яке ще місто в Україні може похвалитися фестивалем, де представлено на конкурс 23 документальні фільми, двадцять один художній плюс серіали... Це ж рівень фестивалів класу А, отож бердянський варто експортувати в інші міста України» (задля цього оргкомітет із семи фестивальних днів два організував у Приморську і Мелітополі); знаково й те, зауважила Валерія Гущина, що «сьогодні до нас приїхали керівники восьми великих міжнародних кінофестивалів», що вітання БМКФ привезли делегації Білорусі (Людмила Перегудова запропонувала скріпити дружбу з Бердянськом, який «ми б не проти мати частинкою Білорусі», пляшкою «Бєловєжской», котру «сябрушка» вручила віце–меру Сергію Ткаченку), а також Литви, Киргизії; привітання фестивалю надіслала й Ольга Куриленко (нова «подружка Джеймса Бонда» у відеозверненні жалкувала, що не змогла приїхати до рідного Бердянська, пояснивши свою відсутність «участю у зйомках нового фільму в зимовому Буенос–Айресі»).

У Бердянську було своє кіно, на жаль — не без іронічного присмаку. На церемонії відкриття, скажімо, тисячам кіноманів приємно було вітати на «зірковій доріжці» своїх кумирів — несподівано струнку Руслану Писанку й Ольгу Сумську (з десяток метрів її проніс на руках Віталій Борисюк), Володимира Талашка і Михайла Голубовича з «оселедцем» на голові, героїнь серіалів Марію Берсенєву («Маргоша») й Оксану Сташенко («Мухтар»), композитора Євгена Догу чи Іллю Ноябрьова з дружиною, «гусаків» Володимира Ямненка і Валерія Астахова... Та чому не першим, а останнім глядачі вітали президента кінофесту? Килимовою доріжкою пробігали, підстрибуючи, чи дефілювали — хто як бажав, себто оцінював власну популярність — відомі (і не дуже) гості з інших країн, а Володимир Горянський упродовж майже двох годин очікував своєї черги. Замість нього парад «зірок» приймала невтомна Валерія Гущина.

«Глядач повинен думати», — вважає Слава Цукерман (США), якого Валерія Гущина представила як культового режисера. Свого часу він зняв музкомедію «Водевіль про водевіль» і «Ніч для роздумів» з Інокентієм Смоктуновським, низку науково–популярних стрічок. Знана постать Цукермана і в Голлівуді, де культовим став його фільм «Жидкое небо» (упродовж майже чотирьох років стрічка успішно йде у Вашингтоні, Бостоні, Нью–Йорку; прокат лише у кіноцентрі «Беверлі» дав автору мільйон доларів). Художній фільм «Перестройка», вельми популярний у США, недавно наробив галасу на Московському кінофестивалі. 1 вересня відбулася презентація і в Бердянську. В інтерв’ю «УМ» автор акцентував на тому, що задумав фільм задовго до перебудови — як історію астрофізика, котрий замислився над облаштуванням світу, а життя повертає його до реалій... життя! І він долучається до створення атомної бомби, марнує час на з’ясовування стосунків із коханками. Не полишаючи наміру перебудувати цивілізацію, оптимізувати й себе. Я поцікавився у Цукермана: який «відсоток» автобіографічності фільму? «Я не фізик, але теж емігрував у 1973 році, — відповів пан Слава. — Й уперше повернувся до Москви у 1989–му, під час перебудови. Реальними є і суперечки з чиновниками на митниці, і дискусії вчених... У весняній Москві герой фільму Олександр Грінберг проводить лише кілька діб, на конгресі зустрічає давніх друзів (і навіть прощає тих, хто у 70–х роках публічно засуджував його «зраду» Союзу), знаходить нових — в особі, скажімо, Олени, дочки своєї коханки Наталії (її роль зіграла Оксана Сташенко. — Авт.).Сумний фільм? Мене дивує, що моє бачення Росії багатьох дратує. Як сценарист, я працював над фільмом, можна сказати, все життя, як режисер–постановник — 26 днів, стільки тривали зйомки. Моральну відповідальність науки я прагнув зрозуміти і в документальному фільмі про Ейнштейна, знятому ще під час навчання у ВДІКу. Я люблю знімати фільми, перегляд яких потребує певного напруження. Рецензенти називають «Перестройку» фільмом, який змушує думати. А таких глядачів, на жаль, ще дуже мало. Скрізь».

Є такі, судячи з усього, у Приморському районі. Як розповів міський голова Григорій Шаповал, в Інзовці повну залу зібрав перегляд документального фільму «Один постріл» Васила Баркова (Болгарія), фільму про свого земляка Михайла Хаджийського — письменника, який прожив лише 28 років, але багато встиг навіть в епоху сталінських репресій. Не порожніли зали і в Мелітополі. А ось у Бердянську глядачів майже не було! Приємні винятки — творчий вечір Євгена Доги і презентація документального фільму про багаторічного президента БМКФ Віктора Степанова за участі його дружини Наталії. Попри «смішну» ціну квитків — від двох до п’яти гривень, у чотирьох кінозалах не назбирувалося і десяти глядачів (російські «Ніжні зустрічі», приміром, дивилися лише четверо журналістів: ні кіноманів, ні журі, члени якого, до речі, уперше за всі роки переглядали конкурсні роботи на DVD в індивідуальному режимі). Інколи сеанси скасовували, тому що не було перекладу. Без попередження представників ЗМІ було відтерміновано навіть «круглий стіл» (на тему «Кіно: учора, сьогодні, завтра») — як з’ясувалося, до грецьких календ! Обмаль інформації було і на сайті БМКФ, оперативної ж — нуль! Навіть на третю добу після закриття фестивалю — жодного слова про його підсумки.

До речі, на церемонії закриття фестивалю журналістів турнули із закріплених за ними (!) місць, отож прізвища номінантів доводилося «ловити» деінде — за лаштунками, приміром, автор цих рядків мало що чув. Ніхто не зважив на прохання журналістів роздрукувати бодай списки переможців (персоніфікація делегацій залишилася утаємниченою — неможливо було уточнити, хто ж є керівником, скажімо, українського «десанту»!).

Заступник голови Запорізької ОДА Микола Фролов вручив Михайлові Голу­бовичу медаль «За розвиток Запорізького краю» і повідомив: «Сьогодні сесія обласної ради запровадила звання «Почесний громадянин Запорізької області», і першим його буде удостоєно колишнього президента «Бригантини» Віктора Степанова».

За активну участь у кінофестивалях і громадянську позицію акторка Оксана Сташенко одержала від бердянського мера тисячу доларів США. Героїня серіалу «Повернення Мухтара» одразу ж заявила, що передає премію Бердянському дитячому будинку, яким, зауважу, пані Оксана опікується давно.

 

ПРЕМІАЛЬНІ:

Журі художніх фільмів (голова Борис Савченко) гран–прі фестивалю присудило фільму «Ян–Ян» (Туреччина), йому ж дістався і приз «За краще музичне оформлення»; у номінації «Краща чоловіча роль» переміг Педро Кортес (Іспанія, «Вбивця небес»), а приз за «Кращу чоловічу роль другого плану» повіз до США Мюррей Абрахан («Перестройка»); у номінації «Краща жіноча роль» неперевершеною визнано Віру Івченко («Государиня і розбійник», Росія), а «Кращим дебютом» — Валерія Ямпольського у фільмі «День переможених» (Україна); «Аріведерчі» (Молдова) одержав три творчі «вікторії»: краща режисура (Валеріу Жерегі), «Надія фестивалю» (Іон Бабенко) і краща операторська робота.

У конкурсі телефільмів гран–прі одержав «Василівський острів» (Росія); «Краща жіноча роль» — за Людмилою Чурсіною у чотирисерійному фільмі «Осінні квіти» (Україна), «Краща чоловіча роль» — за Михайлом Жигаловим у восьмисерійному серіалі «Батя» (Росія).

Журі документального кіно (голова Галина Євтушенко) гран–прі фестивалю присудило двом стрічкам — «Дресирувальник жуків» (режисер Раса Міскінуте, Литва) і «Піца в Освенцімі» (Роман Винокур, «Ізраїль»).