Жнива перед звільненням

У кримінально–виконавчій системі є одинадцять установ, які навіть у засуджених язик не повернеться назвати «зонами». Йдеться про колонії–поселення з сільськогосподарським нахилом — тут полегшений режим контролю і робота на свіжому повітрі. Загалом в Україні в аграрних колоніях мінімального рівня безпеки у полі, на фермах, олійницях та пасіках працює півтори тисячі засуджених. Середня зарплата — близько семисот гривень на місяць, хоча зараз на жнивах — можна «підняти» і дві з половиною тисячі. Потрапити в такі установи серед засуджених (яких наразі в Україні близько 107 тисяч) вважають великою вдачею. Але такі спецпоселення не для всіх: на полегшені умови утримування можуть розраховувати лише ті, що скоїли злочини з необережності (аварійники, будівельники тощо), засуджені вперше за нетяжкі злочини й при цьому твердо стали на шлях виправлення. Якщо зарекомендував себе гарною поведінкою та працею на загальній «зоні» — за рік–півтора до завершення терміну можеш потрапити на «поселення».

Журналіст «УМ» побував на двох зразкових сільськогосподарських спецпоселеннях країни — у Машівській виправній колонії №9 та Крюковській виправній колонії №29, що на Полтавщині.

У таборі — чотири стіни, а тут воля!

Варто відзначити, що обидві колонії вражають. Лише КПП назовні та колючка по периметру нагадують про те, що тут розташовані виправні установи. Коли ж потрапляєш на територію, усе нагадує пересічну агрофірму, хіба що добре скупчену. Тут тобі охайні гуртожитки для працюючих «поселенців», й олійниця, і тік із зернонавантажувачами та вантажівками «ГАЗ–53А», що лише встигають завозити тонни зерна, зібрані на полях.

Засуджений Микола відкладає лопату, набирає повні долоні зерна й задоволено розповідає про свої трудові будні: «Я тут лише півтора місяця, перевели зі звичайної колонії, тому якою буде зарплата — ще не знаю. Але хлопці казали, що в жнива можна заробити набагато більше, ніж зазвичай. Зараз роботи багато, відпочинемо вже після жнив. Чи не важко мені? Та ну, що ви! Тут, можна сказати, воля, свобода! Багато плюсів. А «на таборі» що? Сидиш у чотирьох стінах та й усе. Табір є табір, а поселення — це поселення».

Є й ледарі, і втікачі

Керманичі Машівської та Крюковської колоній Юрій Шевченко та Сергій Довженко кажуть, що ледарі зустрічаються і тут. Люди як люди: хтось «паше», а хтось іноді може й «сачканути». Якщо в установі №9 працює 165 засуджених, то в колонії №29 удвічі більше — 340 чоловік. Але в цілому результати цих двох «поселень» вражають: минулого року в колонії №9 зібрали рекордні 3700 тонн зернових, цього року розраховують щонайменше на 2700 (вже зібрано — 1700 тонн). Натомість крюковчани намолотили поки що лише 750 тон, цьогорічний план — не менше 2500 тон. У кожному «поселенні» своя земля: у машівчан — близько двох тисяч гектарів, у крюковчан — майже три тисячі.

«Мало зібрати врожай — треба його ще продати, а яка ціна? Маємо ті ж самі проблеми, що й звичайні сільгосппідприємства, так само платимо податки, — говорить журналістам у полі голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець. —Але приватний власник має право набрати кого він хоче, а ми — лише тих, кого направляє сюди суспільство. На волі вони й не знали, як корову доїти треба, а тут набираються й такого досвіду. От тільки на комбайнах засуджені не працюють, бо це фахова робота, для якої наймають простих селян у навколишніх селах».

Позаду збирають пшеницю пара «Джон Дірів» (такою технікою не кожна агрофірма похвалиться), поруч — польова кухня, де обідають кілька водіїв. За ними спостерігає конвоїр із гумовою палицею на поясі. Дійсно, робота в полі — одне задоволення, без «колючки». Але по периметру лани об’їжджають охоронці на конях. Трудівники тут усе ж таки не прості. Юрій Шевченко розповідає, що лише в минулому році з «поселення» втекли двоє засуджених. Чому? Незрозуміло, адже одному з них лишалося два тижні до звільнення. Обох спіймали, й тепер вони відбувають термін за втечу на режимній «зоні».

Меду з молоком не бажаєте?

Окрема гордість «поселенців» — тваринницькі ферми. У доярів та свинарів найбільша зарплата, адже, незалежно від сезону й жнив, вони щомісяця гарантовано отримують 1200—1300 гривень. Роботи вистачає: якщо в Машівській колонії більше тисячі голів «верха» та 1,7 тисячі синей, то у Крюковській — 750 голів великої рогатої худоби та 800 свиней. Середньодобовий надій молока на корову складає близько 12 кг. Усі корми свої. До того ж, цього року обидві колонії — єдині з–поміж інших виправних установ України — отримали престижний статус племінного репродуктора з розведення ВРХ.

А ще ж є цехи з переробки сільськогосподарської продукції, де власне зерно переробляють на борошно та крупи в асортименті. За сезон із власного соняшнику лише в Машівській колонії вичавлюють понад сотню тонн запашної олії. Усе для потреб кримінально–виконавчої системи. Щоправда, Василь Кощинець зазначає, що лише аграрними колоніями–поселеннями всю армію арештованих та засуджених (яких утримують у 184 установах, включно із СІЗО) не нагодувати. Та й із держбюджету кримінально–виконавчу систему фінансують лише на рівні 37—40% від потреби.

І наостанок. Родзинкою пол­тавських «поселень» є власні пасіки. Засвідчую, мед там справді дуже смачний. Па­січник Іван Павлович розповідає, що до бджолярства долучився саме тут. Ще й запевняє, що мед із колонії №9, напевно, сподобався б самому Президенту Вік­торові Ющенку. Звертатися рекомендує до начальника колонії, бо сам пан Павлович цього тижня вже звільняється й повертається на рідне Закарпаття.