«Коханець», Малкович і Гонкурівський лауреат

29.04.2009
«Коханець», Малкович і Гонкурівський лауреат

Іван Малкович тепер дбатиме і про чтиво для дорослих. (Фото Івана ЛЮБИША-КІРДЕЯ.)

«Любі хлопчики й дівчатка, зайчики і каченятка», — звичне для Івана Малковича привітання на презентаціях своєї продукції. Відтепер він змушений буде час від часу залишати його в офісі на Бессарабці у колі «Снігової королеви» й «Улюблених віршів». Адже від 27 квітня 2009 року видавець найкращої дитячої літератури в Україні офіційно «подорослішав».

«Наша нова серія називається «Дорослою серією», ба, на багатьох зустрічах до мене підходять дорослі люди, студенти, які виросли на книжках «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГИ» і просять видавати уже дорослу літературу», — пояснив останні метаморфози у житті видавництва Іван Малкович. Відтепер воно спеціалізуватиметься ще й на літературі для дорослих — це «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА–проза» та «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА–поезія», де публікуватимуться твори української та зарубіжної літератури. Зачин представляють дві книги: повість «Коханець» француженки Маргеріт Дюрас та роман «Я обслуговував англійського короля» чеського прозаїка Богуміла Грабала. Ще одна новинка, яка мала б представляти українську лінію сучасної дорослої літератури, запізнюється вже на кілька місяців. Але така затримка хоч і засмучує видавця, проте деякою мірою йому на руку. Адже це повість Ліни Костенко «Записки українського самашедшего», твір, який давно чекали й обговорювали. Тобто інтрига накручується. Цікавість набирає обертів. А Іван Малкович між тим філософічно зауважує: «Ліна Василівна вже там, за тими вимірами. І завершить твір тоді, коли вирішить, що його довершила».

Але повернімося до реальності. Тобто до презентації уже готової книги — «Коханець». Вона примітна зокрема двома суб’єктивними фактами. По–перше, це відомий у світі роман, лауреат Гонкурівської премії 1984 року. По–друге, це перше видання в Україні українською мовою, здійснене у рамках Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції, перекладач — Роман Осадчук. По–третє, повість екранізовано класиком сучасного французького кіно Жан–Жаком Анно. Останній момент вміло використали організатори книжкової презентації, проілюструвавши читання деякими фрагментами фільму. Це ще раз змусило присутніх зануритися у світ інтригуючого кохання у задушливому Сайгоні 1930–х років, коли та земля була ще французькою колонією.

Повість Маргеріт Дюрас (твір уміщається на 120 сторінках) — автобіографічна розповідь жінки про дитячі переживання у світі не таких, як вона, людей — не лише кольором шкіри та звичаями... Тоді вона була дівчиною, яку обтяжували злидні, нелюбов матері й деспотичне, хоч і невидиме, панування старшого брата. І ось героїня якось інтуїтивно віддається в руки молодому й багатому китайцеві. У них обох немає імен. Є лише він і вона. Чоловік і дівчина. Він, що має статки, непогану освіту, паризьке виховання і який «приємно пахне англійськими сигаретами, дорогими парфумами, а ще медом». І вона — дочка француженки, учительки, що має в Індокитаї свою концесію, яка проте не приносить прибутку. А ще є прірва — у вигляді раси (він — китаєць, вона — біла), віку (їй 15, він — о, Боже! — на 12 років старший за неї) і суспільних упереджень (мати й брати, знаючи, що він її коханець, обідаючи й гуляючи за його гроші в його ж присутності, гонорово ігнорують «цього китайця»).

Розповідь Дюрас неймовірно поетична. Там немає прямої мови, діалогів, бо, як зізнається авторка, вести розмови не було звичкою ні в родині, ні з коханцем. Оповідь ведеться то від першої, то від третьої особи. Тобто час від часу оповідачка потребує абстрагуватися від власного «я», щоб описати події неупереджено, у тогочасних декораціях: звичайної кімнати серед гамірного міста, де вони кохаються, чи ресторанів, де обідають з родиною за рахунок китайця. Хоча абстрагуватися від подій 50–річної давнини, здається, авторці не так уже й важко. Вона досить стримано розповідає про свою першу любовну пригоду. Пригоду, яка в житті кожної жінки важлива настільки, що навіть коли й зітреться з пам’яті, то підсвідомо все одно впливатиме на її жіночність і сексуальність. 15–річній француженці пощастило: він був чоловіком, безоглядно у неї закоханим. Про це говорить кожна сторінка книги. Безліч доказів. І лише одне залишається нез’ясованим: чи любила вона? Перегортаючи останні сторінки, починаєш розчаровуватися: відповідь доведеться шукати самому, знову повертаючись на початок і вчитуючись між рядками. Але Дюрас — вправна оповідачка. Чи відверта жінка?

«Коханець» — єдиний твір письменниці, який отримав широке визнання і захоплення читачів, хоча її перу належать ще й кілька романів, п’єси, кіносценарії. Французи кажуть, що славу «Коханцеві» принесла неприхована щирість. У 1984 році 70–літня жінка розказала світові, як вона порушила усталений плин речей, проте так і не змогла проплисти проти течії.