Олена Ляшенко: Натхнення йде зсередини

17.04.2009
Олена Ляшенко: Натхнення йде зсередини

Зазвичай образ «зіркової» людини, складений із її публічного життя, та образ цієї ж людини, побаченої в житті буденному, суттєво різняться. Утім одна з найкращих фігуристок в історії України Олена Ляшенко заперечує цю розбіжність. Відчуття бездоганної невимушеності й легкості, енергії та блиску, що виникає, коли переглядаєш виступи киянки на льоду, не зникає й тоді, коли наживо слухаєш оповідки 32–річної чемпіонки. Тепер Олена присвячує себе роботі з дітьми.

 

«Першу медаль я з’їла»

— Олено, ви впродовж багатьох років були лідером українського одиночного катання, виступали на чотирьох Олімпіа­дах. Що змусило вас завершити кар’єру?

— Узагалі–то на той момент це було цілком зрозумілим кроком, адже я присвятила спорту більше 25 років. Це великий термін, тож настав час, коли все це мало логічно завершитися. Після мого виступу на Олімпіаді в Турині в 2006 році цей відповідальний момент і настав.

— Зараз можете пригадати своє зна­йомство з льодом?

— Дівчаток часто приводять до секції, аби вони зміцнили своє здоров’я. Я — не виняток: змалечку була хворобливою, тож потрібно було для оздоровлення обрати якийсь вид спорту. Батьки надали перевагу фігурному катанню, тому що в ті часи це було дуже популярне заняття. Так у чотири з половиною роки я вперше стала на ковзани.

— А першу перемогу пригадуєте?

— Чесно кажучи, вже не згадаю (сміється). Це було так давно. Але грамоти й медалі я, звісно, зберегла. Перша ж нагорода була шоколадною, і я її з’їла. Інших особливо яскравих спогадів від перших кроків у спорті чомусь не залишилося.

«Головне — виховувати терпіння»

— Як вам ведеться після завершення кар’єри?

— Зараз працюю в Києві з дітьми–початківцями у приватній тренувальній студії. Проблем вистачає: фігурне катання в Україні, на жаль, не може існувати без організаційних негараздів.

— І як вам така робота? Є серед підопічних потенційні чемпіони світу?

— Я молодий тренер, тільки третій рік цим займаюся. Поки зарано говорити про якісь надзвичайні результати, але зрушення, безперечно, є. Маю надію, що дехто з моїх вихованців підкорюватиме найбільші спортивні вершини і в майбутньому стоятиме на п’єдесталі.

— Які риси характеру, на вашу думку, потрібно виховувати в майбутніх фігуристів, щоб вони стали справжніми професіоналами?

— Насамперед, це терпіння. Воно вкрай необхідне, бо допомагає витримати ті довгі роки тренувань, коли щодня робиш одне й те саме. Юним спортсменам надзвичайно потрібні наполегливість, впевненість у собі, цілеспрямованість. А ще — любов до справи, якою займаєшся.

«По тому, як спортсмен виходить на лід, можна визначити його школу катання»

— Олено, як ви сприймаєте поразки? На що більше спрямовували увагу — на сам процес чи на результат?

— Негативний результат — також результат. Тому потрібно вміти виносити з кожної невдачі щось корисне для себе. І постаратися виправитися наступного разу — навчитися на помилках.

— Ви амбітна людина?

— Напевно, ні. Звичайно, образи трапляються. Особливо коли ти багато вкладаєш у справу, а потім злишся, бо не все вдалося. Але минає певний час, ти аналізуєш пройдений шлях, і це допомагає зробити правильні висновки.

— Читаючи вашу спортивну біографію, уявляєш людину сильну. А чи є маленькі слабкості або пристрасті, які надихають у важкі періоди життя?

— Хоч би як було важко, я ніколи не опускаю рук і завжди переконана, що краще ще попереду. А звідки береться в мене натхнення — навіть не знаю. Мабуть, воно йде зсередини.

— Ви багато разів представляли Україну на міжнародних змаганнях. Чим наша школа фігурного катання відрізняється від інших?

— Безумовно, різниця між нашою та світовою школами доволі відчутна. Якщо розділити фігурне катання на стилі, можна виділити традиції колишнього Радянського Союзу, американську, а також азіатську школи. Їхні особливості, відмінності помітні абсолютно в усьому, навіть у самому підході до занять! Коли спортсмен лише виходить на лід, уже можна визначити, до якої школи він належить. Зрозуміло, що в Україні дотримуються радянських тренерських традицій.

— Чи відбулися зрушення у фігурному катанні за останні роки? І які ви бачите перспективи нашої школи?

— Відтоді, як Україна стала самостійною, ми частіше їздимо на змагання. Зрозуміло, що обмін досвідом усе–таки відбувається, ми намагаємося всіляко залучати традиції різних шкіл. Так, наприклад, нещодавно в Києві проводила майстер–клас багаторазова чемпіонка світу в одиночному катанні американка Мішель Кван.

Дуже часто відбуваються семінари, де фахівці обмінюються досвідом, проводяться тренувальні табори для спортсменів різних країн. Там можна побачити щось нове, повчитися чогось одне в одного. Розвиток фігуриста стає більш різнобічним, як, власне, й саме фігурне катання.

— Чи є у вас улюблені фігуристи, за якими цікаво спостерігати?

— Щодо кумирів — я навіть не можу сказати. Коли видно добре виконану роботу, коли спортсмен стабільно виступає на серйозних змаганнях, це вже зацікавлює. Якщо брати останній чемпіонат світу, то мені надзвичайно сподобалися німці Олена Савченко та Робін Шолкови в парному катанні та кореянка Ю–На Кім — у «одиночниць». Вважаю, що вони свою роботу виконують на дуже високому рівні.

Криза доб’є українських фігуристів?

— Злободенне питання: чи вплинула на ваш вид спорту економічна криза?

— Звичайно! У 2009 році українські фігуристи відчули це особливо серйозно, адже в них забрали майже все фінансування — залишили тільки мінімум, який підтримує збірну. Дуже хочеться сподіватися, що цей удар не зруйнує фігурне катання в Україні. Хоча, якщо чесно, вже зараз можу сказати. Що час спливає, і заповнити утворені «дірки» в спорті буде надзвичайно важко. Минають роки, має відбуватися зміна поколінь. Можна сказати, що фігуристів потрібно вирощувати, а де їх тренувати, за рахунок чого?!

— Зменшується кількість охочих навчатися?

— Справа навіть не в наявності охочих до фігурного катання, а в тому, що нема де цьому навчатися, тренуватися. Бракує шкіл, бракує ковзанок і для дітей, і для дорослих. Існують лише такі собі розважальні центри, куди приходять просто покататися. Але це інше спрямування — відпочинкове, комерційне. У тому ж Києві відповідні арени для нашого спорту можна на пальцях однієї руки порахувати.

«Сподіваюся, мої діти теж будуть фігуристами»

— У вашому виді спорту рух та музика нерозривно пов’язані. Як ви обирали мелодії для своїх виступів і обираєте зараз для своїх вихованців?

— Ми постійно намагаємося знайти щось нове. Красиву музику, класику використовували й будуть використовувати завжди. Але останнім часом прагнемо відшукати що–небудь у сучасній обробці, щось цілком новітнє. Наприклад, остання моя коротка програма була із пташиним співом. Треба бодай один виступ робити особливо цікавим, із нововведеннями. Я думаю, зараз кожний спортсмен намагається відшукати щось своє, щось цілком авангардне.

— Олено, ви не раз сходили на п’єдестал європейських першостей, перемагали на інших міжнародних турнірах. Цікаво, який спогад зі спортивної кар’єри врізався у пам’ять найсильніше?

— Знаєте, їх дуже багато. Особливо приємно, коли стоїш на п’єдесталі й тобі на шию вішають медаль! Кожна із нагород — найулюбленіша, дорога та неповторна, кожну пам’ятаю...

— Якби не фігурне катання, чим би ви хотіли займатися в житті?

— У тому, що знайшла б улюблену справу (а можливо, й не одну), я не сумніваюся ані секунди. Але зараз мені важко сказати. Адже я не уявляю себе поза ковзанкою. Сподіваюся, що й мої діти оберуть той самий шлях.

— За часів спортивної кар’єри ви побачили чимало країн. Чи подобається вам мандрувати і які міста «зачепили» найбільше?

— Дійсно, я багато поїздила по світу. Найкрасивішим містом, на моє переконання, є Париж. Також мені надзвичайно сподобалося в Австралії. А для життя, якби мені колись захотілося залишити Україну, обрала б, мабуть, Німеччину — почуваюся там дуже комфортно.

Зараз, звісно, я їжджу набагато менше, ніж раніше. Робота не завжди дозволяє кинути все й рушити туди, куди хочеться.

Олена МАКСИМЕНКО

 

ДОСЬЄ «УМ»

Олена Ляшенко

Майстер спорту міжнародного класу з фігурного катання.

Народилася 9 серпня 1976 р. в Києві.

Фігурним катанням займається з чотирьох років. Тренувалася під керівництвом Марини Амірханової.

Срібна призерка чемпіонату Європи 2004 р., бронзова — 1995 і 2005 рр. Багаторазова чемпіонка України. Учасниця Олімпійських ігор 1994, 1998, 2002 та 2006 рр.

Закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України.

Нині — дитячий тренер з фігурного катання.

У 2005 р. вийшла заміж за спортсмена–п’ятиборця Андрія Єфременка.

Зріст — 160 см, вага — 47,5 кг.

Захоплення — книги.