Останній кутовий «Локомотива»

04.03.2004
Останній кутовий «Локомотива»

Вишукувальнi роботи бiльше нагадують котлован. (Фото Євгена КОЛЕСНИКА.)

      Керівництво Південно-західної залізниці без попереджень виштовхнуло на вулицю 600 дітей і 80 тренерів столичної дитячо-юнацької спортивної школи «Локомотив». І все це лише заради того, щоб збудувати на історичному стадіоні, де тренувалися підлітки, модний фітнес-центр.

      Без жодного дозволу на будроботи від київської влади транспортники підігнали на стадіон техніку, переорали бігові доріжки й вирили котлован. А сторожі спорткомплексу суворо наказали на «об'єкт» нікого не пускати. Втім керівництву Південно-західної залізниці боятися нічого: схоже, у них є надійний «дах». Кажуть, що територію для майбутнього центру ще восени оглядав сам міністр транспорту Георгій Кірпа.

      Із Сєнєю ми зустрілися на тренуванні його футбольної дитячої команди при Федерації дитячо-юнацьких спортивних клубів «Локомотив». Він майстерно передавав м'яч і встигав вчасно перебігати з однієї позиції на іншу. А коли тренер покликав його, щоб той щось розповів, говорив більше про хлопців із команди, ніж про себе. На запитання, ким хоче стати, відповів не вагаючись — футболістом, як Шева. Ще півроку тому його добрий вусатий тренер Андрій Петрович міг схвально поплескати юнака по плечу й сказати: «Старайся, Сєня — будеш». Однак два місяці тому керівництво Південно-західної залізниці ліквідувало підопічні йому дитячу волейбольні та футбольну школи, а заодно й клуби з регбі та легкої атлетики. В результаті шістсот дітей, які відвідували «Локомотив» і мріяли стати спортсменами, опинилися на вулиці. Залишилися без роботи і їхні тренери: під скорочення потрапили близько 80 наставників із різних видів спорту.

 

Затишшя перед будівництвом

      Про те, що «Локомотив» розженуть, як тренери, так і їхні вихованці дізналися якраз напередодні новорічних свят. Кажуть, у смерть рідного клубу не вірили навіть тоді, коли про це пліткували буквально всі співробітники дитячо-юнацької спортивної школи. Та у грудні керівництво Південно-західної залізниці підтягнуло на стадіон, де тренувалися «локомотивівці», екскаватори, і мрії про те, аби зіграти на рідному полі Чемпіонат України з волейболу, полетіли шкереберть. Машини розорювали стадіон, віддираючи із «м'ясом» гумові бігові доріжки, а згодом заходилися рити величезний котлован.

      «За тим, що діялось, ми спостерігали з вікон мого кабінету. Вхід на поле з початком робіт закрили на важкий навісний замок, а сторожам заборонили пускати туди геть усіх», — розповідає головний тренер волейбольної команди «Локомотив» Юрій Миргородський. Про подальшу долю одного з найбільших київських стадіонів (якому цьогоріч виповнилося вісімдесят років), ветеранів спортивної справи, які «відслужили» в «Локомотиві» по півжиття, повідомити не вважали за потрібне.

      Однак, коли стало зрозуміло, що саме задумали вчинити залізничники із полем, вихованці спортклубу вийшли до воріт стадіону з плакатами, вимагаючи припинити роботи. Для надійності на пікет покликали телевізійників. І, як не дивно, після виходу в ефір сюжету про «тихе будівництво» керівництво залізниці, яке клянеться й божиться, що все було по закону, принишкло й скомандувало призупинити «оранку». З того часу минуло два місяці. На перший погляд здається, ніби транспортники полишили свої руйнівні наміри. Тільки от техніку з території поля забирати чомусь не поспішають. А, може, просто чекають, доки неприємна історія припаде пилом і забудеться?

Тут готували олімпійських чемпіонів

      Школа «Локомотива» має півстолітній життєвий досвід і хороші традиції. У спортивному світі волейболісти називають цей клуб візитною карткою не тільки столичного, а й українського волейболу взагалі. Саме «Локомотив» виховав таких олімпійських чемпіонів як Борис Терещук, Володимир Іванов, Юрій Панченко, чемпіонів Європи — Павла Воронкова, Олега Запорожця. «У нас забирають олімпійську й комплексну школи, куди входили, зокрема, регбісти, волейболісти, легкоатлети і футболісти. Фактично, Україна втратить машину з підготовки першокласних гравців», — пояснює Юрій Михайлович.

      За останні кілька років через недофінансування «Локомотив» суттєво здав позиції. Водночас гравці з його лав поповнюють волейбольні клуби всієї країни. Не відстають і вихованці футбольної школи — минулого сезону сімнадцятирічного воротаря Володю Гребенюка, який став кращим голкіпером країни, «сватав» до себе італійський «Ювентус»! Хлопцеві, обіцяли, що з ним будуть займатися найталановитіші тренери, які зроблять його кращим воротарем світу. Однак Володя залишився вдома. Поки що.

Зв'яжися з ПЗЗ — і тобі не повезе

      Тим часом залізничники запевняють громадськість, що все гаразд. Нині, за словами Леоніда Жирнова, заступника начальника Південно-західної залізниці із загальних питань, його структура погоджує проект реконструкції на території стадіону з Київземом, Управлінням архітектури тощо. Себто процес іде, але «добра» на будівельні роботи ще ніхто не давав. Відповідно, не чула про них і Київська міська рада народних депутатів, без дозволу якої у столиці заборонено будь-що споруджувати. Однак «дріб'язкові» причини не завадили моторному керівництву Південно-західної залізниці розпочати «вишукувальні роботи». Принаймні таким терміном високі чиновники воліють називати яму посеред стадіону, що більше нагадує котлован майбутньої будівлі. До речі, Леонід Жирнов зауважив, що погляди на закон у кожної людини різні і якщо декому здається, що яму на стадіоні вирили незаконно, то це, мовляв, його проблеми, бо керівництво ПЗЗ думає інакше. Певно, з цих же міркувань Леонід Іванович на призначеному інтерв'ю заборонив записувати себе на диктофон: а що, як хтось не зрозуміє його недвозначної філософії?

      Втім він таки розповів «УМ», що саме передбачає реконструкція стадіону по-залізничному. Якщо хтось подумав, що на старому «дірявому» полі нарешті прокладуть нові доріжки, замінять сидіння, намалюють свіжі розмітки й натягнуть «нелатані» сітки на воротах, то він помилився. Леонід Іванович каже, що за два роки його організація планує звести посеред стадіону... спортивно-оздоровчий центр, у якому буде багато різних секцій. Яких саме, транспортники не визначилися... Достеменно відомо лише те, що після «реконструкції» на колишній «локомотивівський» стадіон, де зараз безкоштовно тренуються підлітки з усього Києва, пускатимуть лише дітей залізничників.

      Решту, а це майже 80 відсотків учнів «Локомотива», попросять підшукати для занять інше місце. «Для залізничників простіше купити абонементи для своїх співробітників, ніж утримувати весь комплекс. Це їхня спортивна база, але берегти її транспортники не хочуть», — нарікає Юрій Миргородський. Проте дивує інший момент. Звідки в залізниці, яка, як дехто хоче представити, ледь-ледь зводив кінці з кінцями і не має ні сил, ні коштів на утримання стадіону, гроші на будівництво нового модерного фітнес-центру?

      «Тепер у дітей немає ніякої бази. Тренери, звісно, шукають якісь галявини для занять і готуються на них до Чемпіонату України, але нормальною підготовкою такі тренування назвати важко», — обурюється Юрій Михайлович. Проте заступник начальника Південно-західної залізниці думає інакше. На його переконання, залізничники потурбувалися про дітей i надали їм повноцінний стадіон на вулиці Петровського, 1. Представники «Локомотива» кажуть, що гіршого місця для підготовки олімпійських чемпіонів у столиці ще треба пошукати. «Нас хочуть переселити на поле, розташоване десь аж на Караваєвих Дачах, за 15 метрів від кільцевої дороги. Це ж діти, тренуючись, дихатимуть всією гидотою, що йтиме від дороги», — пояснює волейбольний тренер. «Локомотивівський» же стадіон поряд із метро, повз нього їздять тролейбуси, трамваї, завдяки чому на спортивні гуртки сюди могли добиратися з усіх районів Києва. «Батьки не боялися пускати їх до нас, а яка мама пустить свого сина на край міста?» — зауважує пан Миргородський.

Що посієш, на тому — й зіграєш...

      Не сидять, склавши руки, й самі батьки: вони вже неодноразово писали листи-звернення до міністра транспорту України Георгія Кірпи. От тільки відповіді не отримали. «Нам потім переказували, що сам Георгій Миколайович на стадіон приїжджав ще восени, після того й заговорили люди, що він територію оцінював», — розповідає голова батьківського комітету дітей 1990 року народження Сергій Поліщук. «Ніхто не каже, куди наших дітей переведуть, де вони будуть займатися. Хлопці тренуються тільки тому, що батьки складаються по 20—30 гривень і орендують приміщення», — каже Сергій Володимирович.

      Водночас керівники Південно-західної залізниці, які постійно нарікають на нестачу коштів й неспроможність, останні роки стадіон майже не утримували. Єдине, що допомогли підфарбувати лави для глядачів до минулорічної спартакіади. А от поле, на якому останні десятиліття займалися тільки тренери дитячих спортивних шкіл, до змагань готували власноруч самі учні. Вони збирали фінанси на насіння трави, самі її сіяли, поливали, хоча за нормальних умов доглядати за «зеленим килимом» повинна була ціла бригада фахівців.

      З травня минулого року залізничники не спромоглися перерахувати гроші на форму й інвентар спортсменів. «Документи на передачу форми підписані й інвентар теж готовий, лишилося тільки передати його нам. Із цими документами люди щодня ходять до начальника Південно-західної залізниці Олексія Кривопішина, і так само щодня повертаються з порожніми руками», — поділився старший тренер дитячої футбольної школи при «Локомотиві» Петро Дмитренко.

      Зараз Петро Андрійович тренує майбутніх «орлів» до чемпіонату України на невеличкому майданчику для «ручного» м'яча. Колись його хлопці брали всі нагороди. Що з ними буде тепер — невідомо. Команда, як і раніше, щодня збирається на тренування — робить після уроків коротку розминку й грає, доки не стемніє. Бігаючи по снігу, спортсмени стараються добре відпрацювати передачі і захист. «Я граю з цими хлопцями майже вісім років, за цей час ми всі здружились, ми — одна команда, — підсумовує Саша Сініцин, для друзів — просто Сєня. — Якщо нас розженуть, мабуть, буду шукати собі інший клуб, але це вже буде не те». 13-річний Сашко вже розуміє, що його мрія стати великим спортсменом ніщо порівняно з чиєюсь забаганкою мати супер-модний фітнес-центр.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>