Учора стартувало пікетування генконсульства Росії у Львові. Безстрокову акцію проводить громадський комітет «Українська дія», котрий об’єднав понад 15 організацій національно–демократичного спрямування. «Ми готові залучати до акції всіх небайдужих», — кажуть організатори.
Пікетувальний демарш почали вранці зі встановлення шести наметів — адже, як пояснив «УМ» координатор «львівського майдану» Андрій Корнат, «крім того, що акція безстрокова і цілодобова. Ми будемо нести чергування не лише вдень, а й уночі. Не відступимось і на свято Водохреща».
Провокацій організатори не допустять. «Ми не заради того зібралися, — сміються активісти, — але заколядуємо й защедруємо на славу. Най рускій консул у цьому не сумнівається».
Основні вимоги до путінського режиму — «припинити газовий шантаж України та проводити переговори чисто та прозоро». Як пояснив один із учасників пікету, депутат міськради Валерій Веремчук, голова міської організації «Молодий Народний Рух», «російська сторона намагається не лише нав’язати Україні взяту зі стелі, неринкову ціну на газ, адже вони б могли з тим самим успіхом вимагати і тисячу доларів, і дві. Ми обурені тим, що в газових переговорах намагаються дискредитувати реноме Української держави як такої».
Російське консульство вже почало контратаку, вимагаючи від українського МЗС «навести порядок навколо консульства», бо не дають спокійно працювати». Ба більше, росіяни вже звинуватили пікетувальників у блокуванні доступу до консульського обслуговування — мовляв, відвідувачі переживають «за своє життя і здоров’я». Напередодні активісти КУНу та Української партії спалили під консульством російський прапор. Як пояснив «УМ» Андрій Корнат, «Українська дія» та її пікет не мають нічого спільного з цим учинком і не вважають його адекватним. «Палити прапор — це ображати національні й громадянські почуття росіян. Ми ж нікого ображати не збираємось», — каже Корнат.
Ураховуючи ж те, що пікет «Української дії» та наметове містечко розташовані за сотню метрів від консульства, гучні заяви російських дипломатів виглядають радше безглуздо і спрямовані на розкрутку антиукраїнської істерії.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
