Для підбадьорення подвижників посту упродовж семи передвеликодніх тижнів є особливі обряди, богослужіння, молитви. Кожен тиждень Великого посту відрізняється від іншого як церковними, так і народними звичаями.
На другому тижні — який триває зараз — поминають святого Григорія Паламу, який навчав, що за подвиг посту і молитви Господь освітлює віруючих благодатним світлом, яким сяяв Спаситель на горі Фавор у час Преображення.
Третій тиждень — Хрестопоклонний. У неділю в церкві виносять святий Хрест для поклоніння віруючим, щоб нагадуванням про страждання і смерть Господню зміцнити тих, хто поститься, для продовження посту. На цей тиждень цього року припадає свято Обретіння голови Іоана Хрестителя (9 березня).
Четвертий тиждень називається Середохресним. У неділю згадується в церкві святий Іоан Ліствичник, який у вигляді східців (ліствиці) описав порядок добрих діянь, що ведуть християн до Престолу Божого. А «середохресний» — тому, що на цьому тижні в середу — точка середини посту.
П'ятий тиждень Великого посту — Похвальний, бо в суботу є служба «Похвала Пресвятої Богородиці», коли читається акафіст для зміцнення надії на Небесну Заступницю. На цьому тижні в четвер відбувається «стоянння св. Марії Єгипетської», колишньої грішниці, життя якої слугує прикладом каяття і Божого милосердя, а в неділю для підбадьорення духовних трудівників відбувається послідування цієї святої. Цього року на п'ятий тиждень Великого посту припадає свято 40 мучеників (22 березня).
Шостий тиждень називається Вербним. У неділю (цього року — 4 квітня) відзначається Вхід Господній в Єрусалим (або Вербна неділя). Увечері в суботу, що називається Лазаревою (у церкві згадується воскрешення Христом Лазаря) люди приносять до церкви вербові галузки. Уранці священик кропить їх свяченою водою, і молільники з гіллям і запаленими свічками стоять до кінця служби, що знаменує перемогу життя над смертю. В Україні є звичай «биття» такими освяченими галузками, що символізує побажання здоров'я, бадьорості духу і довгого життя. Діти «б'ються» вербовими гілочками й примовляють:
«Не я б'ю — верба б'є!.
За тиждень — Великдень,
Не вмирай — крашаночки дожидай!»
Сьомий, останній перед Великоднем тиждень Великого посту зветься Білим, Чистим або Страсним, у пам'ять про Страсті Господні. У Страсний четвер увечері в церкві відправляють «Страсті», згадують муки, які терпів Христос. Люди стоять із великими запаленими свічками, а потім намагаються донести їх додому, не погасивши. Але головним при цьому є зберегти не так вогник свічки, як свій дух, свою віру. Адже свічка — це тільки видимий символ нашої душi, за яким так добре видно, скільки небезпек чигає на невидиму душу: холодний вітер відчуження, протяг злослів'я, наша неуважність... У Страсну п'ятницю в кожній церкві виносять із вівтаря і покладають на середину храму плащаницю (священне зображення Спасителя, який лежить у гробі).
У цей тиждень найсуворіше дотримуються посту. Хоча на середу (7 квітня) припадає велике свято Благовіщення — одне з 12 найбільших свят православ'я, коли навіть за суворим церковним статутом дозволяється пом'якшити піст. Це день, коли до Діви Марії був посланий Архангел Гавриїл із благою вістю, промовивши: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна межи жонами... Ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде великий і Сином Всевишнього званий». У суботу опівночі закінчується піст і приходить свято.
Світлана МАКОВИЦЬКА.
На 400 г буряків — 400 г капусти, 500 г картоплі, по 1 морквині й кореню петрушки, 2 цибулини, півсклянки томату, 100 г сушених грибів, 100 г чорносливу, 1 ст. ложка олії, 1 ст. ложка пшеничного борошна, 4 горошини перцю, 2 лаврових листки, 1 ст. ложка оцту.
Помиті гриби варити до готовності і дрібно пошаткувати. До посічених соломкою буряків додати сіль, томат, грибний відвар (1 склянку) і тушкувати до напівготовності. Дрібно посічені цибулю, морквину та корінь петрушки злегка обсмажити на олії і змішати з підсмаженим борошном. У грибний відвар укинути нарізані капусту і картоплю, довести до кипіння, додати підготовлені гриби, промитий чорнослив, лавровий лист, перець, сіль, напівтушковані буряки, обсмажене коріння і цибулю. Варити до готовності.
На 800 г квашеної капусти — 400 г картоплі, по 1 морквині, кореню пастернаку й селери, 1 цибулину, 60 г сушених грибів, 2 ст. ложки олії, спеції.
Гриби промити, розмочити і варити. Зварені гриби відкинути на друшляк і пошаткувати, а відвар процідити. У квашену капусту додати частину грибного відвару і тушкувати до повної готовності.
У грибний відвар, який лишився, кинути картоплю, довести до кипіння, покласти напівтушковану капусту, гриби, нарізані й злегка обсмажені морквину, коріння пастернаку і селери, цибулю; довести до повної готовності картоплі й овочів.
На 300 г картоплі — півсклянки квасолі, 2 ст. ложки маку, 2 ч. ложки цукру, 1 цибулина.
Окремо зварити картоплю і квасолю. Щоб квасоля добре розварювалася, перед варінням її слід перебрати, залити холодною перевареною водою на 8-10 годин, потім варити під накритою кришкою півтори-дві години. Відцідити відвар.
Мак добре розмочити і, зливши воду, розтерти у ступці (або сухим змолоти у кавомолці й запарити окропом). Зварену квасолю, ще теплу, покласти до каструлі, додати варену картоплю, розтертий мак, січену цибулю, перець, цукор, сіль. Усе це змішати і розтирати до м'якої однорідної маси. На стіл товченку подавати холодною.
На 1 кг свіжої капусти — 400 г свіжих яблук, 3 ст. ложки олії, 1 ст. ложка пшеничного борошна, 2 цибулини, 1 склянка води.
Шатковану свіжу капусту тушкувати до готовності, додати терті яблука, злегка підсмажені на олії січену цибулю і борошно. Посолити, все добре змішати і продовжувати тушкувати ще 8—10 хв.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
