Тому, хто повстав проти рабства

30.10.2008
Тому, хто повстав проти рабства

Погруддя на батьківщині, виліплене студентом. (Фото автора.)

Днями у селі Велика Обухівка Миргородського району відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника відомому поету, драматургу і громадському діячеві Василю Капністу. Спорудили його за сприяння заснованого в 2007 році нащадками давнього роду Капністів «іменного» фонду, а також районної та обласної влади. До речі, окремі представники цього роду були присутні й на урочистостях.

Учасники згадували яскравий життєпис Василя Васильовича біля його погруддя, створеного харківським студентом Сергієм Лінником. Початок свідомого життя уродженця Полтавщини був досить типовим для вихідців із заможних поміщицьких родин. До столиці тодішньої Російської імперії він потрапив ще в юнацькому віці. Однак, на відміну від багатьох земляків, які вирушали до Петербурга винятково «на лови щастя і чинів», Василь Капніст ніколи не забував своєї малої батьківщини.

Як людина із загостреним відчуттям будь–якої несправедливості він не міг змиритися із остаточною втратою Гетьманщиною–Україною своїх прав і вольностей, власне, її ліквідацією через поділ на губернії–намісництва, скасування російським царатом самої посади гетьмана та козацького полкового устрою, закріпачення селянства. Прихильник української автономії Василь Капніст, за свідченнями деяких істориків, у 1791 році навіть перебував із таємною місією в Берліні, де розглядався план входження України на правах автономії до складу Прусії.

Зрештою, маючи неабиякий письменницький талант, «воював» із російським самодержавством словом. Його «Ода на рабство» стала класикою обвинувачувального жанру. І водночас полум’яним виступом одного з «перших хоробрих» проти самих підвалин імперії, які тоді багатьом здавалися непохитними. Найвищим творчим досягненням поета і драматурга залишається його комедія у віршах «Ябеда» з таким же викривальним пафосом.

Після відставки з військової служби Василь Капніст повернувся до рідної Обухівки. На Полтавщині його обирали предводителем дворянства Миргородського повіту, в рідному краї він працював у поштовій, театральній та освітній галузях, згодом став генеральним суддею губернії. У Великій Обухівці 1823 року знайшов і свій вічний спочинок, а поховали його біля могили батька.