«Мейд ін Велика Арнаутська»

В Україну, як свідчать документи, щорічно ввозять 720 тисяч мобільних телефонів. Але у численних магазинах, салонах та просто торговельних точках нашої країни за цей час продають... 8—14 мільйонів (!) мобільників. Тобто через митницю пройшло менше дев’яти відсотків телефонів, яких потім продали! Решта, якщо сприймати усе буквально, просто–таки звалилася на наші голови з неба.

Ну зовсім малесенька марочка!..

Така дивна статистика пояснюється напрочуд просто: більшість телефонів, якими торгують в Україні, — «сірі», тобто несертифіковані нашими державними органами. Прибуток від продажу цієї техніки мають виробники, імпортери, реалізатори, але тільки не держбюджет. Зважаючи на величезний обсяг ринку, можна легко порахувати, які величезні кошти просковзують повз державну кишеню: вітчизняний ринок мобільних телефонів, за даними експертів, становить близько 10 мільярди доларів. Тож від незаконного ввезення бюджет тільки торік недоотримав 1,2—1,5 мільярда гривень.

Знаючі люди порахували: контрабанда дозволяє заробляти на кожній трубці щонайменше 20 доларів — за рахунок того, що імпортер «ощадить» двадцять відсотків ПДВ. Натомість він платить на кордоні 2–3 долари за апарат — у кишеню митникам. І всім добре! Імпортер витрачає у десять разів менше, ніж мав би, люди у формі отримують несподівані «преміальні». Таким нехитрим чином система існує вже тривалий час.

Рік тому Національна комісія з питань регулювання зв’язку затвердила положення, яке мало покласти край цій практиці: на кожен телефон, який проходив процедуру сертифікації (тобто його ввезли легально), наклеювали контрольну етикетку з двомірним штрих–кодом, який містить усі контрольно–облікові дані. Процедура контролю у цій ситуації надзвичайно проста й ефективна: за допомогою спеціального пристрою ревізор, зайшовши до магазину, може на відстані зчитувати дані про походження апарату.

Систему запустили у дію в лютому нинішнього року. За цей час, за даними НКРЗ, отримали чудові результати: кількість легально ввезених мобільних телефонів зросла майже вдвічі і за один квартал досягла річного показника 2007 року. Відповідно й зросли надхо­дження до бюджету. Єдиний нюанс: увесь цей час законодавство дозволяло продавати як марковані, так і немарковані апарати. Час Х мав настати 7 червня. З цього дня усі телефони без облікової марки з голографічним елементом мали безжально конфісковувати, а продавців — штрафувати. Перевіряти торгівлю вирушили 150 інспекторів Держінспекції зв’язку разом із міліціонерами.

Навіщо такий закон, що не дає заробити?!!

Фахівці прогнозували: вже до кінця червня «легальних» мобілок в Україні мало побільшати утричі. Щоправда, не всі учасники ринку від такої пропозиції були в захопленні. Головні аргументи, які наводили противники маркування: з’являється зайва бюрократична тяганина і витрати підприємців на оформлення дозвільної документації суттєво зростають. Власники торговельних мереж заявили: сотові телефони подорожчають щонайменше на десять відсотків. Проти маркування виступали передусім великі імпортери, які побоювалися, що інспектори зосередять свою активність саме на організованій торгівлі, оскільки перевірити один великий магазин значно простіше, ніж десяток дрібних кіосків, які до того ж щотижня змінюють місце своєї дислокації. «Мобільні» салони могли опинитися у ситуації, коли їм, як кажуть, нічим крити: надати споживчі кредити нині дуже важко, а працювати доводиться на виду. За прогнозами, «білий» мобільний бізнес може втратити десять відсотків ринку із нинішніх двадцяти п’яти.

Утім великий бізнес завжди уміє знаходити лобістів. Комерційні структури підрахували: їхні збитки від необхідності працювати чесно становитимуть 300 мільйонів гривень. Важко сказати, наскільки коректною є ця цифра — скажімо, підприємці стверджують, що чекати дозволу в «Укрчастотнагляді» треба двадцять днів, а за цей час товар зберігатиметься на митному складі, оренда якого коштує мільйони гривень. Державні структури вважають, що такі заяви — перекручення фактів, а насправді дозвіл нададуть щонайбільше за 4—5 днів. Утім виглядає дивно сам факт, що ставиться під сумнів необхідність платити податки, замість того, аби намагатися владнати технічні нюанси. Зрештою, комерсанти забули при цьому уточнити: збитки держави — пенсіонерів, бюджетників — за існуючої нині системи становлять 1,5 мільярда гривень.

Утім великі гроші спонукають знаходити найдивовижніші аргументи та впливових захисників. Позицію імпортерів підтримали не останні в країні урядовці, народні депутати. Колишній голова Національної комісії з питань регулювання зв’язку України свого часу обстоював необхідність боротися з контрабандою до останнього. Мовляв, процедура захисту ринку і міжнародним нормам відповідає, і принципам СОТ не суперечить, і програмі Президента про боротьбу з корупцією просто ідеально підходить. Втім через кілька днів свою позицію НКРЗ змінив на 180 градусів. І замість маркування пропонували використовувати відповідний захисний знак, який наносять самі виробники телефонів. Цей знак, до речі, застосовують із 2000 року — і жодного ефекту в боротьбі з контрабандою він не дав. Принаймні на ситуацію, коли кордон перетинали сотні тисяч телефонів, а у магазини потрапляли десятки мільйонів апаратів, він не вплинув.

Розмовами ситуація, як можна було прогнозувати, не обмежилася. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва своїм рішенням новий порядок скасував. І інспекторів, які із 7 червня намагалися боротися із контрабандою, відтепер власники магазинів можуть ввічливо, але рішуче поїти чаєм і випроваджувати із торговельних точок подалі. НКРЗ, щоправда, може оскаржити це рішення у суді. А може й не оскаржувати. Є у нього таке право.