Зрозуміліша Болгарія

У часи Російської імперії українські за походженням історики працювали на імперську історичну науку, в часи СРСР – на радянську. Погляду на історію з української точки зору практично не існувало. Тепер українську історичну науку доводиться зводити майже з фундаменту. Одним із нових каменів можна вважати і щойно видану книжку львів’янина Володимира Чорнія «Історія Болгарії» (видавництво «Паіс», 2007). Це перше в українській історичній науці ґрунтовне дослідження більш ніж 1300–річного періоду історії близького нам слов’янського народу.

У радянські часи українські славісти мали низку ідеологічних обмежень. Наприклад, під забороною була тема дипломатичних відносин та міждержавних контактів між Болгарією та УНР періоду 1918—1919 років. Радує, що в епічній роботі Володимира Чорнія як розділи, так і окремі фрагменти присвячені саме історії болгарсько–українських відносин. Тема визвольної боротьби болгар з–під турецького ярма хвилювала представників української інтелігенції, зокрема Івана Франка. А Михайло Старицький у середині 70–х років ХІХ століття написав низку віршів, присвячених Болгарії, зокрема «На прю (до повстання болгар проти турків)»:

Угору стяг! Хай кат шаліє,

Хай стисне ще, але на мить,

Бо іскру ту святу, що тліє,

Несила ворогу спалить.

Книга Володимира Чорнія охоплює період від зародження болгарської нації, утворення власної держави і до новітньої історії. Видання містить багаті додатки: хронологічні таблиці про найважливіші історичні події, перелік державних керманичів періоду першого і другого Болгарських царств (681—1396), князівства та царства Болгарія (1879—1946), партійно–державних керівників Народної Республіки Болгарія (1946—1989) та президентів (з 1990 — до нашого часу), всіх прем’єр–міністрів (з 1879 року до нашого часу).

У книзі окреслено голов­ні тенденції історичного розвитку Болгарії. Основну увагу приділено політичним подіям та проблемам соціально–економічного й культурного життя країни. На автора цих рядків особливе враження справив розділ про поневолення Болгарії та її майже 500–річне перебування в складі Османської імперії. Втрати, які поніс болгарський народ, важко осягнути. З іншого боку, стає зрозумілим, чому болгари вийшли з ріки півтисячолітнього поневолення зовсім іншим народом. І в «Історії Болгарії» варто було б подати аналіз таких змін, оскільки вони досі визначають характер нації, побут, навіть музичні та гастрономічні вподобання. Період поневолення Болгарії збігся з найбільшим розквітом Османської імперії, яка на ті часи була наймогутнішим дер­жавним утворенням Європи та Малої Азії. Окремі історики Сербії чи Чорногорії, наприклад, уже відмовляються від старих табу і починають відмічати те позитивне, яке, попри пригнічення і терор, запозичили у турків поневолені народи.

На жаль, видання не є комерційним і має вкрай малий наклад — 500 примірників. Саме це є головним недоліком книги.

ДОСЬЄ «УМ»

Володимир Павлович Чорній народився 1931 року в селі Киданів Бучацького району Тернопільщини. Закінчив історичний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Кандидатську дисертацію «Квітневе повстання в Болгарії 1876 року» захистив 1966 року. Викладав у Львівському університеті. 1968—1973 роки — ректор Дрогобицького педінституту. Від 1973 року продовжує працювати у Львівському університеті; нині — доцент кафедри історії слов’янських країн.

Член оргкомітетів всесоюзних конференцій істориків–славістів (1973—1990). З 1989 по 2007 рік — голова славістичної комісії Наукового товариства ім. Шевченка. З 1992 р. — директор Інституту славістики Львівського університету. Автор понад 150 наукових історичних праць зі славістики, співавтор наукових посібників для студентів історичних та гуманітарних факультетів «Лужицькі серби» та «Історія країн Центрально–Східної Європи».