Блондини при соціалізмі

05.01.2008
Блондини при соціалізмі

Стокгольм називають Північною Венецією.

Якщо в одному контексті ви почуєте три слова — ABBA, хокей і Нобелівська премія, підсвідомість безпомилково видасть посилання: Швеція. І доповнить уяву «фірмовими» штампами — шведський стіл, шведська родина, блондини, вікінги... Швеція нагадує ідилічну картину, яку малював романтик: гарні будинки з черепичними дахами, квітники, яскрава зелень лісів, засилля озер і річок, красиві та усміхнені люди, нові автомобілі і якісні дороги. Коли їдеш такою трасою і у твоїх навушниках звучить вічна музика ABBA, легко погоджуєшся із думкою: Бог іноді віддячує за терплячість. Варто здолати тисячі кілометрів з України до Скандинавії, аби відчути цю красу.

 

Соціалізм без спиртного

Песимісти даремно наполягають, що дитинство прощається з нами раптово і безповоротно. Попри прохолодну погоду, я навмисне залишала вікна відчиненими, пильно вдивляючись у панораму черепичних дахів старого міста. І все чекала, що ось–ось поблизу загурчить моторчик веселуна Карлсона...

І що з того, що чарівний «чоловік у розквіті сил» ніяк не з’являвся? Я знала: він просто має вдосталь власної мороки. Скажімо, розважає стокгольмських малюків або ласує варенням із ласки якоїсь привітної господині. «А може, — жартував мій супутник, — твій Карлсон рятує бідаків–водіїв, які втратили пильність і не знають, як виборсатися з води разом зі своїм авто». Чесно кажучи, у цьому жарті мало смішного. Вода тут усюди... Недаремно ж Стокгольм нарекли «Північною Венецією». Тут не тільки топографічна схожість винна — місто розташоване на 14 островах. І це не просто метафора заради краси. Скажімо, як ви відреагуєте, якщо вам разом із туристичною картою міста і схемою автодоріг урочисто вручать спеціальну інструкцію? В ній детально розписано, як поводитися, коли ви раптом, керуючи автомобілем, втрапили з набережної прямісінько у воду. Це змушує задуматися: отже, падають! І, очевидно, такі факти не поодинокі... Можливо, тому в країні так — популярні велосипеди.

Шведи люблять статистику. Вирахували, що 30 відсотків тих, хто рухається дорогами країни, — велосипедисти. Послугами «двоколісного приятеля» користуються всі — від продавця до міністра. Та й бензин у Швеції доволі дорогий, навіть для заможних жителів. Хоча сьогодні Швеція — одна з найрозвиненіших країн світу за рівнем життя. Тенденцію до його неухильного зростання зафіксували на землі вікінгів лише в 50–х роках минулого століття. А ще на його початку над шведами нависла загроза стати нацією, яка поступово спивається. «Сто грам» алкоголю для розігріву, підняття настрою і просто від нудьги перетворювали вольових нащадків вікінгів на злюмпенізоване, здеградоване населення. Ситуацію врятувала «алкогольна революція» 1917 року. Запроваджена тоді система талонів на торгівлю алкоголем існувала аж до 1955–го.

Багато хто без сарказму стверджує, що «шведський соціалізм» збудували завдяки сухому законові. Та хоч би що говорили скептики, шведи мають усі підстави пишатися своєю країною, яка за порівняно невеликий термін досягла вагомих показників у соціальному та економічному розвитку. Держава надає загальне медичне страхування і пенсійне забезпечення, дбає про страхування на випадок безробіття, гарантує широку систему соціальних пільг. 1995–го Швеція стала членом ЄС — після того як на референдумі за це висловилися 52,3 відсотка населення.

На дно — назустріч «славі»

Шведів вважають наймиролюбнішою нацією — вони не мають ні до кого претензій. Навіть до сусідів–норвежців, які «приватизували» право називатися єдиними нащадками вікінгів. Адже насправді кожен швед достеменно знає, що безстрашні блакитноокі воїни з мечами і невичерпними амбіціями належать саме до його генеалогічного дерева. Можливо тому норвежці і заслужили «честь» стати героями шведських анекдотів. Не ясно тільки, хто з кого мав би кепкувати. Бо ось що цікаво: якщо у столиці Норвегії мандрівників зустрічають три музеї корабельної слави (вікінгів, «Кон–Тікі» і «Фраму»), то Стокгольм запрошує туриста відвідати музей корабля, який безславно затонув, щойно вийшовши з порту. Корабель «Ваза» пішов на дно не під час морського бою, а від сильного хвилювання у бухті. Потім з’ясувалося, що судно, збудоване на честь короля Густава І Вази, мало неправильну конструкцію і було обтяжене зайвими деталями. Та винними виявилися... жінки. Команді дозволили взяти у перше плавання дружин, і це, мовляв, спричинило нещастя. Звідти й пішло: жінка на кораблі — лиха прикмета. Цікаво, що король Ваза кожен крок звіряв із порадами астрологів. І ті в один голос запевнили: 10 серпня 1628 року — найсприятливіший день для виходу в море... Як «у воду дивилися». Корабель пролежав на дні 300 років, після чого його дістали, реставрували і «запакували» в музей. Вочевидь, треба мати характер, аби пишатися власними поразками.

У Стокгольмі ледь не в кожному кварталі можна натрапити на пам’ятник котромусь із королів, принців чи іншому історичному діячеві, піднесеному майже до рангу святого. Гранітний Карл ХІІ в одному зі скверів центральної частини міста нагадує про Полтавську битву, яка, до речі, закінчилася для шведів безславно...

У затишному дворику за Королівським палацом, де щороку вручають Нобелівські премії, знаходжу маленького бронзового хлопчика. Якщо його погладити по голові — так кажуть — бажання збудуться. Звісно, треба покласти монетку — про всяк випадок. Стокгольмці люблять цього малюка, в’яжуть йому шапочки з шарфиками, аби не мерз узимку. А у міській ратуші можна замовити обід, і вам запропонують меню саме з тих страв, якими частують під час церемонії нобелівських лауреатів.

«Якщо не клює — кохаємось»

Ніхто так не любить природу, як шведи. Так вони вважають. Про норвежців, «поведених» на природі, скромно забувають. Навколо Стокгольма розкинулося 25 тисяч островів — переважно безлюдних. А країна не страждає від перенаселення. Ось тут шанувальники пейзажів і відриваються «по повній програмі». Туристи дивуються: як можна жити серед такої первозданної тиші. «Дуже просто, — жартують шведи. — Влітку ми ловимо рибу і кохаємося. А взимку, коли риба не клює, — тільки розмножуємося».

Між іншим, поняття «шведська сім’я», яке має в нашій свідомості натяк на якусь неформальну традицію, на землі вікінгів пояснюють доволі прозаїчно. Хелен Альм, співробітниця FOJO — журналістської академії — розповідає, що вислів «шведська сім’я» виник за зламі 60—70 років минулого століття. Молоді люди, переважно студенти, аби полегшити вирішення побутових та фінансових проблем, жили у спільно орендованих квартирах невеликими групами. «Це ні в кого не викликало жодних іронічних посмішок чи підозр», — говорить Хелен. Однак між молодими, згідно із законами природи, часто виникають непередбачувані почуття... У відповідь моя співрозмовниця лише загадково посміхнулася.

Кажуть, швед застібає душу на всі ґудзики. Жителі цієї країни емоційно закриті і не звикли ділитися своїми душевними стражданнями. Хоча, виходячи на люди, «чіпляють» на обличчя люб’язні усмішки, проте зрідка знають, хто мешкає за сусідніми дверима. А пунктуальність «правнуків вікінгів» буквально зашкалює. Клієнтів у перукарнях обслуговують чітко за графіком. Якщо записався до майстра, але з якоїсь причини не зміг з’явитися, — не хвилюйся: рахунок... отримаєш.

Шрек проти Карлсона

Стокгольм — невелике місто. Однак дуже стильне, з розкішною архітектурою. Найзручнішим громадським транспортом столиці вважають метро і автобус. Останній відчиняє задні двері лише для бажаючих вийти. А заходять пасажири в автобус тільки через передні двері, одночасно сплачуючи за проїзд водієві–контролерові. І нікому на гадку не спаде прошмигнути через задні двері. І що б подумали про все це наші «зайці»?!

Цивілізація неймовірно ушляхетнила навіть таку прозаїчну річ, як черги. Зрозуміло, шведи не мають поняття, що таке марнувати час у натовпі за бажаним дефіцитом. Зустрітися з цивілізованим гуртом тих, «хто очікує», у Стокгольмі можна у відділеннях поштового зв’язку та спеціальних магазинах продажу спиртних напоїв. Номер кожного живого члена рухомого ланцюга фіксується електронним табло. І допоки воно не підморгне цифрами, що означають ваш код, можете спокійно випити філіжанку кави чи переглянути свіжу пресу на зручних канапах.

Дах одного з центральних кінотеатрів Стокгольма осідлав самовпевнений Шрек. Разом зі своїм мультяшним другом Віслючком. Та, попри нахабний тиск глобалізації, шведи люблять власні казки. Астрід Ліндгрен просто обожнюють. У музеї літературних героїв письменниці у Стокгольмі завжди людно. На виході я зустріла сучасну Пеппі Довгупанчоху. «Це наша маленька Астрід, — перехопивши мій зацікавлений погляд, каже дідусь про розмальовану ластовинням дівчинку зі штучними рудими кісками. — Прочитала казку про Пеппі і замучила всю родину... Довелося так її вбрати і повезти в музей».

«А ось на даху цього будинку жив Карлсон, — повідомив гід під час прогулянки містом. — Експерти довго сперечалися, доки таки узгодили координати». Хто знає... Можливо, гід і каже правду. Але казковий веселун, як на мене, міг облюбувати будь–який з цих будинків.

Ви, напевне, не повірите, але купити Карлсона у Швеції практично неможливо. Я про іграшку, яку хотілося б привезти додому на сувенір. Кілька екземплярів, які трапились у сувенірній крамниці, відверто кажучи, розчарували. Ціна кусається, а схожості з казковим героєм — майже ніякої. Зате дуже багато лосів. На подушках, футболках, серед іграшок. Один із них — лось–сонько — так зворушливо хропів уві сні, похитуючи головою, що я не втрималася від спокуси... Тепер він спить на моїй канапі. Цікаво, чи сниться йому рідна Швеція?

Юлія КОСИНСЬКА

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>