«Рожа» хама у дзеркалі демократії

13.12.2007
«Рожа» хама у дзеркалі демократії

Правило мера Черновецького: комунальні журналісти мають його лише хвалити. (Фото УНІАН.)

27 листопада постійна комісія Київради з питань культури та інформаційної політики визнала професійно непридатними виконуючих обов’язки головних редакторів київських комунальних газет Дениса Жарких («Хрещатик»), Романа Кострицю («Вечірній Київ») та Петра Щербину (тижневик «Українська столиця»). Комісія також рекомендувала звільнити вказаних осіб, тим паче що останні з’явилися на її засідання вкрай непідготовленими — без концепцій розвитку видань та їхніх бюджетів на наступний рік. А за півтора тижня Київрада вдалася до ще більш радикальних дій, ухваливши рішення ліквідувати вказані засоби інформації протягом першого півріччя 2008 року. Вартий уваги момент: проект постанови ініціював депутат Київради від Партії регіонів Олександр Прогнімак, і це той рідкісний випадок, коли з оцінками «Регіонів» погодилися представники «помаранчевих» фракцій.

 

Зачистка «специфічних людей»

Ухвали Київради викликали цілий шквал емоцій. З боку тих, кого вони безпосередньо торкалися, — скептично–презирливе «бути такого не може!». З боку Спілки журналістів — обурення недемократичними методами управління пресою. Зате депутати Київради залишилися задоволеними своїми рішеннями, попри легку ностальгію, зокрема за тим «Вечірнім Києвом», який існував наприкінці 80–х років, будучи рупором гласності. Щоправда, тепер він остаточно спаскудився.

Та ностальгія ностальгією, але найперше, що спадає на думку, — це відчуття дежа вю, замішане на сякому–такому присмаку справедливості. Принаймні якщо говорити про звільнення усіх трьох муніципальних «в. о.». Їхній тріумфальний прихід якихось півроку тому (Костриця обійняв свою посаду навесні, Щербина — в червні, а Жарких — у жовтні) супроводжувався остаточною зачисткою старих кадрів. «Там працювали дуже специфічні люди, які належать до касти державних службовців і дуже добре знають, як робити так, щоб їх не звільнили», — коментував ситуацію радник Черновецького з питань взаємодії з медіа Казбек Бектурсунов в інтерв’ю журналу «Новинар».

Очевидно, «специфічні люди» все–таки не поводилися «так, щоб їх не звільнили», адже в процесі вилизування Черновецького (чим переважно займалися і займаються комунальні ЗМІ) усі старі і зашкарублі язики було замінено на м’які і більш для такого діла придатні. Непристойність процесу викликала обурення навіть у союзників Черновецького по Київраді — у «регіоналів». Один із членів фракції ПР — Іван Салій, котрий водночас є головою профільної комісії, яка ухвалила рішення стосовно муніципальної преси, — «досить послідовно виступав із критикою редакційної політики, зокрема «Вечірнього Києва», бо деякі матеріали там пояснити з точки зору етики складно». Про це «УМ» розповідає колега Салія по Партії регіонів, народний депутат України Василь Горбаль.

«Інтелектуальний флагман медіа–холдингу»

Тож коли терпець урвався остаточно (і «Регіонам» зокрема), Київрада більшістю голосів («за» проголосували 67 депутатів) постановила видалити друковану частку ЗМІ з київського медіа–холдингу. Формування котрого, до речі, розпочали, але так і не закінчили досі. Хай там як, а в холдингу тепер залишаються телебачення та радіо; втім ані мер, ані його радник, ані екс–керівник однієї з газет — Денис Жарких — здаватися (і здавати без бою комунальну пресу) поки що не збираються.

Леонід Черновецький розродився з цього приводу довгою і пафосною рацеєю, з усіх мовних красот якої можна виділити побажання не нарікати на дзеркало, коли «рожа» крива. Вибачте, читачу, українською ця ідіома звучить інакше, проте столичний голова до знання мов не доріс. Черновецький пообіцяв, що нізащо не підпише відповідне рішення Київради, наклавши на нього вето. Що ж до найпершого медійного соратника Черновецького — Казбека Бектурсунова — то він зазначив у коментарі для «УМ», що подібна ухвала Київради — чистої води прокламація. За словами Бектурсунова, в Київраді, мабуть, працюють «легковажні дівчатка, які мало того, що не розуміють, як працює журналістика, вони ще й юридично тупі».

А от із Денисом Жарких «Україні молодій» поспілкуватися, на жаль, не вдалося. Зате ми вдосталь начиталися колеги — на сайті «Телекритика» Жарких розмістив статтю під назвою «Не віддам газету хаму», в якій доводив, що до його приходу співробітники «Хрещатика» керувалися принципами «стервозної агресивної журналістики», тоді як він, мов­ляв, узяв курс на побудову «інтелектуального флагмана медіа–холдингу». За номером телефону, вказаним в «інтелектуальному флагмані» як «телефон для довідок», «Україні молодій» відповів жіночий голос, який відмовився з’єднати нас із редактором, порадивши всі коментарі черпати на сторінках газети. «Перестервозити» особу в трубці виявилося справою неможливою, тим паче що вона посилалась на право говорити від імені Жарких.

Утім це не так і важливо, бо нескладно уявити, які коментарі надав би нам колишній «в. о.» головного редактора газети «Хрещатик». Значно цікавіше те, що вихопилось у секретаря Київради — заступника мера Олеся Довгого. «Ніяких юридичних наслідків зазначений проект рішення не матиме, оскільки я переконаний, що на нього буде накладено вето», — зазначив Довгий. І додав: навіть якщо Київрада переходить на користування не комунальними ЗМІ, муніципальну пресу варто продати на аукціоні.

Ліквідація чи повний розпродаж?

Як робочу версію можна прийняти твердження про те, що Черновецький і Ко від самого початку планували продати київський медіа–холдинг. Такі чутки циркулюють журналістським середовищем, проте підтвердити їх або спростувати можуть лише самі фігуранти процесу. Якщо це так, то Партія регіонів зі своїм відчуттям прекрасного і вимогами до етики друкованих матеріалів стала на дорозі Черновецького зовсім недоречно.

Адже якби йшлося про продаж, то 49% холдингу могли б дістатися компаніям, близьким до Черновецького. Аби той і після своєї відставки міг контролювати київську пресу, вважає депутат Київради від Блоку Тимошенко Олександр Бригинець. Тож якщо вважати, що такому розвитку подій вдалося запобігти, хай навіть ціною закриття низки видань, це в будь–якому разі — плюс теперішній Київській міській раді.

Чи є прийняте рішення бездоганним з точки зору юриспруденції? Не зовсім, відповідає на запитання «регіонал» Василь Горбаль. «Цілком», — каже «нашоукраїнець» Дмитро Андрієвський. Аргументи першого зводяться до такого: спочатку варто було скасувати рішення про передачу «Вечірнього Києва», «Хрещатика» та «Української столиці» до складу медіа–холдингу, а потім їх ліквідовувати. «Жодних подібних дій Київрада не потребує», — говорить натомість Андрієвський: у компетенції цього органу влади ліквідовувати власні ЗМІ. Тож тепер, в умовах, коли комунальна преса перетворилась на «стіннівку Черновецького», дане рішення є аж ніяк не політичним, а всього лише таким, що дозволяє оптимізувати бюджетні видатки. Якщо нинішній мер так прагне панегіриків, у його можливостях — друкувати подібну єресь у своїх приватних виданнях. Витрачати ж на це гроші київської громади просто неприпустимо, підкреслює Андрієвський.

Такої ж думки дотримується і БЮТівець Олександр Бригинець. Він порівнює рівень довіри до «Хрещатика» абощо з рівнем довіри до «Газети по–київськи». Остання прокладає собі шлях на ринок власними силами, тоді як муніципальні ЗМІ годують київські платники податків. Некомунальна преса відповідає за промахи тиражем, а трійця муніципальних газет не несе жодної відповідальності за всі ті недолугості, які з’являються на її сторінках.

Що ж до вето, то рішення про закриття столичних газет Київрада може ухвалити і без згоди Леоніда Черновецького. «Це остаточне рішення, і Черновецький має його підписати. Можливо, він зволікатиме з цим, але депутати все ж таки сподіваються на його принциповість», — напівжартома говорить Андрієвський.

Коли всі крапки над «і» розставлені, тему можна було б закрити, очікуючи на подальший розвиток подій. Якби не одне «але». Ліквідація будь–якого ЗМІ сприймалася і сприймається як утиски свободи слова, і такій оцінці подій (пам’ятаючи все наше тоталітарне минуле, зокрема, й добу Кучми) складно щось протиставити.

Про роль Черновецького у долі Рильського та Сосюри

Особливе занепокоєння рішенням Київради в інтерв’ю «УМ» висловив голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. Він погодився, що робота трьох комунальних газет останнім часом відзначалась непрофесійністю та заангажованістю, проте в такому випадку, говорить Лубченко, міняти слід редакційну колегію та редакторів газет, а не закривати видання як таке. Голова НСЖУ вважає, що дану ухвалу можна і треба оскаржувати в прокуратурі, оскільки йдеться про порушення прав людини, зокрема, й прав працівників цих ЗМІ, які залишаться без роботи.

За це можна не хвилюватися, опонує Лубченкові Андрієвський: журналістам муніципальних видань буде запропонована робота в інших ЗМІ медіа–холдингу, тобто на радіо чи телебаченні. Окрім цього, Київрада планує видавати також свій «Інформаційний бюлетень» — щоправда, там творчим натурам робити нічого: «Інформбюлетень» говоритиме з читачем сухою мовою офіційних циркулярів, постанов, ухвал тощо.

Іще, додає Андрієвський, трохи шкода бренда — у «Вечірнього Києва», приміром, є цікава багаторічна історія. Проте й бренд не пропаде: при бажанні та потребі газету можна видавати за будь–які кошти, окрім тих, що нині вкладає в неї міський бюджет. Отже, все в порядку?

Зі стовідсотковою впевненістю цього стверджувати не можна. Все–таки у підвішеному стані залишається доля журналістів, які працювали на комунальні медіа. І це, на переконання авторки цих рядків, — головне. Що ж до того, що у «Вечірньому Києві», як справедливо зазначає медійний технолог із Блоку Тимошенко Олег Медведєв, задовго до Черновецького і Довгого, Джангірова і Бектурсунова, друкувались Сосюра та Рильський, то... Класики нам — хочеться вірити — пробачать. Бо, як казав їхній колега по вічності Тичина: «нам своє робить...».

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>