В пам‘ять про Василя Кука

11:32, 10.09.2021
В пам‘ять про Василя Кука

Василь Кук у 1937 році став першим підпільником ОУН. (facebook.com/volodymyr.viatrovych)

Покоління нескоренних вже майже  відійшло від нас. Із сотень тисяч рішучих юнаків та дівчат, які в 1920-1950-ті відважно піднялися на боротьбу сьогодні залишилися одиниці. Час, жорстокий і невблаганний, відсуває їх в історію саме тоді колі їх так бракує  у сьогоденні. 
 
Розмови про те що нам геть не потрібен їх досвід як застарілий самі раптом і дуже швидко застаріли. Зухвала впевненість у тому що нам нічого не загрожує відвійшла, оголивши брак їхньої віри у свої сили. Місток між поколінням, яке цілком присвятило себе боротьбі за незалежність і тим, яке вже не пам’ятає бездержавності поволі руйнується. Вже ніхто інший не зможе так чітко і наглядно довести сьогоднішній молоді ціну свободи.  Без надриву і пафосу просто тихим спогадом про пережите. 
 
Василь Кук, один із кращих в поколінні нескорених, чудово розумів це. Тому його невеличка квартира на Дарниці постійно була наповнена гамірною молоддю. Тому він не переставав до останнього спілкуватися із журналістами, давати для них інтерв’ ю та коментарі. Тому він писав та видавав книги та брошури про своїх побратимів. Він і далі командував боротьбою, залишався генералом.
 
Я належу до тих кому доля нам дарувала унікальний шанс – можливість спілкуватися з Василем Куком. Не з документів чи старих світлин, а з перших уст чути про боротьбу українців за свободу, про діяльність підпілля в Галичині, на Волині та Дніпропетровщині, про його соратників Степана Бандеру, Романа Шухевича та багатьох інших. Цим дарунком я ділився щедро – більшисть моїх друзів, які бодай раз були в Києві побували і в Куковій квартирі на Чудновського.
 
З часом це стало своєрідним обрядом ініціації для “своїх”. До кожної людини Кук підходив особливо – до когось суворим командиром, до когось мудрим філософом, до когось хитрим дідусем. Незмінним залишався результат – банальні і затерти слова про патріотізм оживали по новому, означення “націоналіст” переставало лякати не залежно від того хто де народився. 
 
Як йому це вдавалося? Феномен Кука подягав у тому, що він чітко знав чого хоче і докладав усіх зусиль для досягнення мети. Чітка спрямованість дій, незважаючі на перепитії життєвого шляху, яскраво проявляється у всій біографії.
 
Він був одним із тих, для кого справа визволення його народу не була чимось абстрактним, а цілком конкретним і особистим дороговказом. Тому він простий сільський хлопець, син залізничника, із багатодітної сім’ї став студентом юридичного факультету. Тому він зумів пожертувати цим своїм здобутком промінявши навчання і перспективи юриста на життя революціонера. Ставши на цей шлях Кук йшов до кінця – він не від’їхав на еміграцію в момент небезпеки, а перейшов у підпілля.
 
В 1937  став першим підпільником ОУН,  залишався ним до 1954, коли був захоплений в полон як останній його керівник. Саме Василь Кук став творцем першої підпільної друкарні “Мандоліна” у слід за якою були створені десятки інших, щоб стати потужним інструментом в боротьбі із окупантами.
 
Із початком Другої світової війни Василь разом з іншими провідними діячами підпілля створив координаційний центр у м. Кракові, що готував підпільників до розгортання збройної боротьби. 1941 року на Другому Великому зборі ОУН його обрали до складу Проводу Організації, який очолив Степан Бандера. Кукові доручили одну з найважливіших ділянок роботи – організаційну реферантуру. Фактично Василь став другою після Бандери особою в Організації.
 
У рамках підготовки до війни Василь Кук очолив штаб Похідних груп – спеціальних груп націоналістів, які мали розгортати свою діяльність на теренах Центральної, Південної та Східної України. Із початком радянсько-німецького конфлікту Василь Кук активно взявся створювати апарат відновленої Актом 30 червня держави.
 
Бурхлива діяльність ОУН спричинила репресії з боку німецької окупаційної влади, за ґратами опинилися сотні націоналістів. Серед заарештованих гестапо – і Василь Кук. Проте досвід підпільника дозволив йому втекти під час етапування з Василькова біля Києва до Львова.
 
1942-го Кук потрапив до Дніпропетровська, де перебрав на себе керівництво місцевим підпіллям, що незабаром стало однією з кращих структур на Східній Україні. У лавах його організації були не тільки члени похідних груп, які прийшли з Галичини, а й місцева молодь, навіть колишні комсомольці. Одна з місцевих дівчат, колишній комсорг Дніпропетровського університету Уляна Крюченко стала його дружиною.
 
1944 року Василь Кук вже в іншому місці, але знову у вирі боротьби – він очолює новостворену УПА-Південь. У квітні цього року як командир частини він приймає один із найбільших боїв в історії УПА: під Гурбами близько п’яти тисячам повстанців протистояло тридцять тисяч вояків НКВС. Незважаючи на це, повстанцям удалося прорвати оточення.
 
Як член Проводу Василь Кук був одним із тих, хто постійно сприяв розвитку ОУН, її ідеологічних та організаційних засад. Тож не випадково саме його обрали заступником керівника підпілля Романа Шухевича, а згодом, після смерті останнього – його наступником.
 
Протягом 1950-1954 років Кук очолював усі структури визвольного руху: Провід ОУН, Генеральний секретаріат УГВР і Головне командування УПА. Це були найважчі роки боротьби, коли проти повстанців зосередили величезні сили каральної системи. Попри це, Командирові вдавалося координувати їх діяльність, завдавати окупантам несподіваних ударів.
 
24 травня 1954 року органам МДБ удалося таки впіймати свого невловимого ворога – Василя Кука разом із дружиною захопили в полон унаслідок провокації. Після цього – довгі роки допитів, спроби залучити до співпраці, обіцянки, погрози.
 
Щойно 1960-го Василь Кук вийшов “на волю”. Пишу в лапках тому, що його воля – це життя в маленькій квартирі , під постійним контролем КДБ, і так аж до 1991 року. 
 
Незважаючи на це, Кук намагався знайти себе на науковій ниві – почав працювати в Інституті історії. Зокрема, з тих часів його перу належить ціла серія розвідок про забутого українського композитора Артема Веделя, якого Кук фактично повернув нашій історії.
 
Таким чином, не маючи можливості боронити українське зі зброєю в руках, він намагався відвойовувати вкрадену в українців історію пером. Повністю проявитися талант Василя Кука як історика зміг лише після відродження незалежності України. З 1991 року він розгорнув бурхливу діяльність із віднайдення документів, запису спогадів, публікації книг про боротьбу своїх побратимів з ОУН-УПА. Він зібрав справжній архів цих матеріалів, видав книги про Степана Бандеру, Романа Шухевича, державотворення ОУН і багато інших.
 
Василь Кук, незалежно від обставин, завжди йшов синхронно із часом: він вільно користувався інтернетом та електронною поштою, стежив за подіями політики, економіки й історії. До останніх днів читав новітні історичні, психологічні, філософські світові дослідження мовою оригіналів: Кук вільно володів сімома іноземними мовами.
 
Він мав, що сказати своїм співрозмовникам і вмів чудово це робити. Тому його слухали студенти і професори, військові і політики, економісти і психологи. Для кожного він був своїм. Кук протягом усього життя із власного набутого чи з чужого вивченого досвіду відбирав найважливіше.
 
Таким чином він сформував квінтесенцію своєї життєвої мудрості, яка полягала у двох поняттях патріотізм і професіоналізм. Пишу двох, хоча для нього вони були чимось єдиним. Він передав нам цю мудрість і тепер настав наш час показати як ми її засвоїли.
 
Настав наш час здати іспит перед генералом Куком та сотнями тисяч його побратимів. 
 
  • Слова про Голодомор завжди є важкі

    Ми врятували і повернули людям правду про Великий Голод. Повернули з безодні, з провалля, з неповернення. Ми розпочинали з одиниць. Одиниць спогадів, здогадів, свічок і пам’ятників. >>

  • Спроби радянських вождів «випалити» українство як явище

    У Союзі велася цілеспрямована неоголошена війна проти українського народу, який своїм волелюбством та прагненням свободи підривав стовпи більшовицької ідеології і загрожував самому існуванню тоталітарної імперії. >>

  • Левко Лук'яненко прожив довге і непросте життя

    Один із творців незалежності України, дисидент і правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи Левко Лук'яненко прожив довге і непросте життя. І залишився у пам’яті поколінь Великим Українцем. >>

  • Таємниця походження гетьмана Пилипа Орлика

    За жіночою лінією Пилип Орлик походив від князів Гедеміновичів та вважався одним із нащадків Великого литовського князя Кейстута Гедеміновича. Одна з генеалогічних легенд середньовіччя, переповідає, що його предками за жіночою лінією могли бути й Рюриковичами. >>