«Стюардеса пікіруючого літака», або як поживає Валерія Гонтарева?

16:07, 20.11.2017

Стюардесою літака, який заходить у піке, назвала себе сама колишня голова Нацбанку. Хоча вважати її колишньою не зовсім коректно – Валерія Гонтарева все ще перебуває у відпустці, котрій днями виповнилося вже півроку. До речі, жодним трудовим кодексом подібна відпустка не передбачена, але це ще не найцікавіше. Значно більш інтригує, до чого тут, власне, піке? «Уряд камікадзе» у нас вже був, про «кулю в лоб» ми також чули – після 2014 року чиновникам подобається давати собі самовизначення з відтінком жертовності, але віктимною їхню поведінку не назвеш.

 

Та ж таки Гонтарева, не виходячи із піке, виставила на продаж свій будинок у Гореничах, при цьому сама «регуляторка» та її родина – за свідченням поінформованих джерел – останнім часом проживає за кордоном. Чи боїться «стюардеса», що на її літак нападе який-небудь «винищувач» з Національного антикорупційного бюро? Власне, останнім часом детективи НАБУ дійсно зацікавилися електронною декларацією Гонтаревої, але навряд чи чиновниці загрожує кара за недостовірні дані. Надто вагомого покровителя має голова НБУ у владних колах. Покровителя, в котрого немає підстав висувати претензії до колишньої бізнес-партнерки.

 

Адже що зробила Валерія Гонтарева насправді? Лише виконала завдання, поставлені перед нею командою президента. Завдання номер один полягало у встановленні контролю влади над банківською системою. Це, як то кажуть, «done». Особливо очевидним подібний факт є після приватизації «Приватбанку». З котрим, між іншим, пов'язаний ще один казус – зникнення десятків мільярдів гривень, витрачених на його рефінансування. Власне, в цілому на рефінансування комерційних банків пішло понад 400 млрд. – колись це, можливо, і стане предметом антикорупційного розслідування, але вже, вочевидь, за наступної влади.

 

Друга «робота» Гонтаревої полягала у зачистці банківської системи, в результаті котрої активи фінустанов так чи інакше перейшли до близьких до влади осіб. Сенс операції полягав не лише в отриманні дивідендів у чистому вигляді, але й в ослабленні позицій конкуруючих з владою фінансово-політичних груп. Місія була здійснена, проте її негативні наслідки складно переоцінити. І найголовніший з них – це підрив довіри до української банківської системи, який дався взнаки у колосальному скороченні активів, які перебували у вільно конвертованій валюті. Недовіру підживлює і те, що на тлі тотального «банкопаду» дві фінустанови продемонстрували підозріло добрі показники. Мова йде про близькій до Гонтаревої банк «Авангард» та Міжнародний інвестиційний банк, чиїми співвласниками є Петро Порошенко та Ігор Кононенко. 

 

Ще один мінус «банкопаду» полягав у тому, що виплати компенсацій вкладникам знищених банків (до 200 тисяч гривень) додатково вплинули на валютний курс. Девальвація 2014 року зумовила збільшення номінальних надходжень податків до казни, що дозволило заткнути діру бюджетного дефіциту. Але це не вирішило жодної іншої економічної проблеми. Фахівці справедливо відзначали, що теоретично девальвація гривні могла б відіграти позитивну роль і створити поштовх для розвитку реального сектору вітчизняної економіки. Однак таке могло б статися за умови проведення державної політики імпортозаміщення, тоді як на практиці купівля вітчизняних товарів у порівнянні з імпортними з 2014 року не зросла, а зменшилася.

 

Нарешті, третя мета, котра була поставлена перед Валерією Гонтаревою, може бути сформульована як підготовка банківського сектору до передачі в руки транснаціонального капіталу. Іще на початку 2016 року йшлося про те, що на продаж будуть виставлені міноритарні пакети акцій не лише «ПриватБанку», а й інших державних фінустанов. Серед останніх – Ощадбанк, Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк) та Укргазбанк. Вже відомо, наприклад, що купівлею Ощадбанку зацікавився Європейський банк реконструкції та розвитку, а загалом державні банки – це не єдині лоти, котрі будуть брати участь у торгах. В 2017-му Кабмін розширив список об’єктів приватизації, включивши до нього 3444 пунктів. Однак це вже дещо інша історія, а ми тим часом повернемося до Валерії Гонтаревої.

 

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що очільниця Нацбанку виконала все, що очікувала від неї влада. Все і навіть більше. Адже їй вдалося перебудувати банківську систему України таким чином, що ім’я її наступника – ким би він не був – вже не грає великої ролі. Як не грає ролі і компетентність останнього або його досвід роботи у банківському секторі. Хто б не прийшов на заміну Гонтаревій, йому доведеться рухатися у вузькій лижні, прокладеній до нього. Тож чи очолить державний регулятор нинішній заступник Валерії Гонтаревої Яків Смолій, чи для цього буде «запозичений» з «Райффайзенбанку Аваль» Володимир Лавренчук, ніяк не відіб’ється на стилі роботи НБУ. Доки, звісно, Нацбанк не набуде незалежності, необхідної для ухвалення адекватних рішень.

 

Але про незалежність і політичну незаангажованість наразі не йдеться. Запорукою тому є проведене нещодавно збільшення окладів керівництву Нацбанку. І це при тому, що й до підвищення зарплата у топ-менеджерів НБУ була далека від мінімальної. Відтепер же виконуючий обов'язки голови банку Яків Смолій буде отримувати 241 тисячу, а його заступник Катерина Рожкова 230 тисяч. При цьому йдеться про місячний оклад, а не про річний дохід.  Згладжуючи ситуацію, прес-служба НБУ запевняє громадськість, що вічна відпускниця Валерія Гонтарева нічого не отримає на цьому святі життя, хоча з травня по серпень остання все ж таки перебувала в оплачуваній відпустці.

 

Вочевидь, керівництво Нацбанком заохочують гривнею недарма – авансом купують у нього ще більшу лояльність до директив «згори». Хоча прихильники великих окладів в якості аргументів вказують на те, що без високих зарплат неможливо залучити в державний сектор управління кваліфікованих фахівців. Крім того, якщо не платити високі зарплати, чиновники крастимуть. Тим часом противники зарплатних відомостей з великою кількістю нулів у відповідь парирують, що чиновники повинні розділити долю свого народу, інакше вони ніколи не відчують на своїй шкурі результати власних реформ.

 

Але проблема в тому, що для українського високопосадовця настає момент, коли його «шкіра» преблагополучно переміщується за кордон, а результати проведених «реформ» розхльобують їхні безвинні жертви, тобто, як то кажуть, «пересічні громадяни». Завіяна вітром у «європи» Валерія Гонтарева могла б підтвердити цю просту істину, адже цій «стюардесі» її рейс удався цілком. Чого не скажеш про тих, хто знизу й досі приголомшено дивиться на куряву, яку здійняв її карколомний політ.