Номер 138 за 19.09.2014
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Політична реклама в "УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  Коли, на вашу думку, закінчиться війна на Донбасі?
за кілька тижнів
за 2-3 місяці
до кінця року
за кілька років
важко сказати
     

Китай у Карпатах,
або Як в Україні знімали блокбастер «Будинок літаючих кинджалів»
Наталя ДМИТРЕНКО

Плакат до фільму «Будинок літаючих кинджалів». (Фото )

      Цими днями в Києві успішно проходить показ фільму    Цими днями в Києві успішно проходить показ фільму відомого китайського режисера Чжана Імоу «Будинок літаючих кинджалів». Ті, хто же встиг його переглянути кажуть, що їх вразили дві речі: фантастичні трюки і розкішна натура. Та й в анотації до фільму читаємо: «Гарна історія кохання воїна Вітра і його подруги Мей на тлі мальовничої і чарівної природи». Невтаємничені рецензенти (фільм надійшов у світовий прокат у жовтні минулого року) помилково назвали цю розкіш — «гарні чуттєві зображення Китаю». Але навіть більшість українців не знає, що все це чудо було знято на території Національного природного парку «Гуцульщина». Так, усі пори року, які ми бачимо у стрічці — літо, осінь, зима — насправді тривали в Косові 70 днів — вересень-жовтень 2003 року. Косівчани вільно могли спостерігати і навіть брати участь у зйомках фільму, який ще до вчора претендував на «Оскара». Але «Авіатору» Скорсезе поталанило більше.

 

Карпати літаючих кинджалів

      Перефразовуючи Висоцького, українські патріоти кажуть: «Краще гір можуть бути тільки Карпати». Але ж китайці навряд чи могли знати цю премудрість, та й патріоти вони, певно, не гірші за нас, тому виникає питання: чому вони вибрали саме Карпати? «За сценарієм, події відбуваються у IX столітті, і та природа, що є зараз у нас, у них була багато років тому. Нам дивно, що в такій великій країні важко знайти недоторканну натуру, але це так», — розповідає заступник директора парку Юрій Стефурак. Пошуки натури в китайців тривали довго — до цього були оглянуті ландшафти Росії, Швейцарії і навіть смарагдові простори Нової Зеландії, що стали тлом для фільму «Володар кілець», але геніальному Чжан Імоу вони не підійшли. «Їх не влаштовувала значна віддаленість між майданчиками. Наприклад, у Росії відстань між майданчиками становила до кількасот кілометрів. А у нас 12 майданчиків — усі в радіусі 30 кілометрів. Унікально ще й те, що в нас вони знайшли триярусні гори, притаманні в минулому Китаю», — ділиться Надія Костюк, начальник відділу рекреації та екологічної освіти Національного парку, яка провела з китайцями всі 70 днів зйомок.

      — Вони вийшли на нас через директора парку Василя Пророчука, який раніше співпрацював з київською студією «Парадигма», коли в нас Олесь Янчук знімав «Нескореного» та «Залізну сотню». Спочатку планувалося, що в Карпатах знімуть третину матеріалу, потім — половину, а в результаті — вийшло понад три чверті. Китайськими є лише кадри в приміщенні та в бамбукових лісах, а так — букові ліси, поля, луки, коні — все наше.

      «Будинок літаючих кинджалів» — продовження фільму Чжана Імоу «Герой» (2003), номінованого на «Оскар» як найкращий іноземний фільм. Але популярність до цього тепер визнаного класика китайського кіно прийшла наприкінці 80-х років минулого століття. Його режисерський дебют — фільм «Червоне сорго» (1987) приніс «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю. 54-річний Імоу навчався у Пекінській кіноакадемії і став членом так званих «китайських кінематографістів П'ятого покоління», першої групи кіномитців, що отримала дипломи після Культурної революції. Він також визнаний актор — відповідну нагороду китаєць отримав від Токійського міжнародного кінофестивалю у 1986 році за роботу у фільмі «Добре старе». Серед завоювань Імоу: Венеціанський кінофестиваль — один «Срібний лев» — за «Підніміть червоний ліхтар» (1991) та два «Золоті» — за «Історію Кіу Джу» (1992) і «Не одним менше» (1999); гран-прі Каннського фестивалю отримав фільм «Щоб жити» (1994), а «Срібного ведмедя» Берлінале — «Дорога додому» (1999).

      Фільм «Герой» став сенсацією Гонконгівського кінофестивалю, отримавши нагороди найкращого в номінаціях — режисура, постановка бойових сцен, операторська робота, візуальні ефекти, дизайн костюмів, музика, саундтрек. Після такого успіху Чжан Імоу серйозно зайнявся екшн-фільмами. «У дитинстві я читав багато історій про воїнів і роками намагався створити фільм про бойові мистецтва. Протягом тисячоліть образ воїна-мандрівника посідав почесне місце у китайській літературі. Але кожен мав своє уявлення про нього, тому у зйомках фільму про єдиноборства є завжди місце для фантазії, і я насолоджуюся цим. «Герой» зміг підняти китайський кінематограф на найвищий світовий рівень», — зізнається режисер. «Будинок літаючих кинджалів» став не просто логічним продовженням «Героя», він перевершив свого попередника у всьому, стверджують критики, і може гідно змагатися, а інколи навіть перемагати відому стрічку «Тигр, що крадеться, дракон, що причаївся». Презентація «Будинку» відбулася минулого року на позаконкурсному показі Каннського фестивалю. У січні фільм отримав нагороди від Національної спілки кінокритиків США за кращу режисуру та операторську роботу.          Виявляється, на робочому майданчику найкращий режисер є мало не деспотом, хоча в житті — «диво-людина», стверджує Надія Костюк. Принагідно наведемо слова виконавця головної ролі Такеші Канешіро. Виявляється, визнаний ідол японського кіно тремтів перед тричі номінованим на «Оскар» режисером, як зелений початківець. «Мене турбувало, що я міг зробити чи сказати щось не так, — якось зізнався актор. — Але він пояснив мені, чого хоче, і, слухаючи його, здавалося, що чуєш якусь легенду. Я був зачарований і відійшов, точно знаючи, що мені потрібно».

      — Чжан Імоу настільки людяний, що ніхто би не сказав, що він така величина, — продовжує пані Надія. — А от в роботі, скажімо так, — ураган. У нього все мусить бути забезпечено, і знімальна група його трохи побоювалася. Наприклад, у певні моменти для зйомок трюків потрібен був кран, так продюсер із помічником два тижні тримали машину, проплачували, бо все мало бути тут і негайно. Ще він надзвичайний трудоголік: працювати починали з п'ятої ранку і так до ночі.

      А в побуті він дуже простий, це вже ті зірочки-актори — кожен по-різному, були й дуже вимогливі — до умов, до харчування... Наприклад, такий епізод — купання героїні біля озера. Ми набрали чистої джерельної води, щоб підігріти — це вже був кінець жовтня. Але актриса відмовилася від неї, не дай Боже якась інфекція. Тому мусили везти з Франківська спеціальну воду. А так знімальна група дуже чемно ставилася до наших людей.

Особливості українсько-китайського фільмування

      На рівні із визнаними «зірками» азійського кінематографа в цій картині Імоу гідно зіграли й їхні українські, якщо можна так сказати, «колеги». Знамениті карпатські коні- «гуцули» (у листопаді минулого року «Україна молода» детально писала про цих незвичайних тварин) задіяні у більшості епізодів екшн-фільму. Коней привозили зі спортивних баз Івано-Франківська та Снятина — вони разом із київськими каскадерами виконували карколомні трюки. Але що найцікавіше — найскладніший трюк вдалося втілити лише звичайному «гуцулу». «У фільмі є епізод, коли під час погоні герой і героїня падають, і кінь робить майже подвійне сальто. Спортивні коні не могли того зробити, а от звичайний кінь пана Василя з-під Яблунева виконав трюк успішно і під бурхливі овації», — із задоволенням розповідає пані Надія.

      Не обійшлося й без інших курйозів. Так, Юрій Стефурак розказав історію про галявину: «Ми вирощували галявину, яка мала зацвісти наприкінці жовтня. Китайці запрограмували — стільки-то відсотків жовтих квітів, стільки-то червоних та голубих. Але кінець вересня-початок жовтня — це період заморозків, а вони хотіли, щоб був багряний ліс, квітуча галявина, де під вітром гойдається трава, і, за сюжетом, сліпа героїня натикається на квітку. Проблема виникла в тому, що тоді була ще й засуха. І ми вдень виливали по 20 тонн води —  на 2 гектари землі, де було висаджено 100 тисяч розсади. І ось одного дня о третій годині намічені зйомки, і випадає сніг! На щастя, ми знайшли іншу галявину — нескошену, а та штучна в кадр так і не потрапила».

      Надія Костюк каже, що через той сніг режисер був змушений переписати сценарій, адже саме в той час на тиждень, згідно з контрактом, до Косова приїхав один із виконавців головних ролей, і через обмаль часу перевезти групу з Прикарпаття до Криму чи Закарпаття було неможливо. І ось тільки підлаштувалися під біле покривало, як вигулькнуло сонце і все почало танути: «Так ми ледве знайшли в одному куточку парку затінене місце, де ще лишився сніг. І отак дознімали останні епізоди».

      З українського боку на зйомках працювали 40 осіб — в основному представники «Парадигми» та перекладачі. Хоча вже наприкінці зйомок ми майже не потребували перекладачів, зізнається Надія Костюк, розумілися рухами й жестами. На час зйомок китайці, а їх було приблизно 80 чоловік, розташувалися у двох комплексах — «Байка» та «Карпатські зорі». Зйомки фільму стали значною інвестицією у косівську інфраструктуру. Перш за все, відремонтували дорогу до мальовничого гірського озера Лебедин. Закупили для парку 15 мобільних телефонів, залишили військові палатки, які тепер використовують для дитячих таборів, польову кухню. «Гроші вони тут лишили», — втішаються косівчани, яким також пощастило взяти участь у зйомках, щоправда, як технічному персоналу. Кажуть, платили непогано, але скільки — комерційна таємниця, посміхаються хитрі гуцули. Цікаво, що їм ще й вдалося долучити китайців до української кухні. «Спочатку вони харчувалися стравами від своїх кухарів, яких привезли із собою. Тому деякий час на знімальному майданчику українці та китайці їли окремо, поки гості не всмакували наших страв. — пригадує пані Надія. — Особливо їм полюбилися шашлики і сало. Тільки воду й надалі використовували пляшковану». Надія Костюк каже, що за ті 70 днів у Карпатах зав'язалася справжня українсько-китайська дружба. Та й фільм косівчани побачили найпершими в Україні. Коли вже було все зведено і змонтовано, київська «Парадигма» надіслала унікальну копію на CD. Побаченим косівчани були дуже задоволені.

* * *

      Спочатку робочими назвами фільму були «Навколостороння пастка» чи «Немає виходу». Проте режисер зупинився на «Будинку літаючих кинджалів», так називалося найчисельніше і найактивніше угруповання повстанців у Китаї періоду 859 року. Це був час занепаду скомпрометованої династії Тан, і «Будинок літаючих кинджалів» став китайським аналогом команди Робін Гуда. Сюжет розвивається навколо чарівної любовної історії імператорського воїна і дівчини Мей. Влада підозрює, що Мей (Чжан Зійї), яка нібито працює у престижному борделі, насправді є дочкою колишнього лідера «Будинку». Щоб здобути в підозрюваної всю інформацію, поліція розігрує перед Мей ціле кіно. Один із воїнів перекваліфіковується у «прекрасного лицаря» — одинокого мандрівника на ім'я Вітер. Він звільняє Мей з метою буцімто відправити її до таємної штаб-квартири «Будинку».          У цьому фільмі заворожує все — від польоту сніжинок до неймовірної пластики людського тіла. Власне, сам режисер наголошує, що його фільм — це не бойовик, а перш за все лав-сторі.

Насправді простенька, але унікальна в обрамленні того, що режисер назвав «можливістю фантазувати». І перш за все — з камерою. Уповільнені зйомки — лету буково-бамбукового листя і брудної краплини води — затьмарюють наївно-дитячі польоти воїнів. Тепер завдяки Імоу можна сказати, що любов —це перша крапля крові на карпатському снігу. Природа у фільмі настільки прекрасна, що з крісла кінотеатру відразу хотілося потрапити в гори. Що тут казати — про фільм марно писати, його треба бачити...

      Головну чоловічу роль виконує чинний секс-символ азійського кіно Такеші Канешіро — екзотичну зовнішність йому дало тайсько-японське походження. Слава до Такеші прийшла в 15-річному віці, коли він став молодіжним поп-ідолом. За свою акторську кар'єру він знявся у 27 фільмах і лише в одному був задіяний у другорядній ролі. То була дебютна робота, але настільки сильна, що режисери більше не наважувалися поставити Такіші на другий план. Цей чоловік, здається, вміє знайти спільну мову з будь-ким, що й не дивно, якщо до шарму додати вільне володіння п'ятьма мовами.

      Виконавиця ролі Мей Чжан Зійї органічно вливається у сагу про романтичне китайське минуле. Кіноман має пам'ятати її зі стрічки «Тигр, що крадеться, дракон, що причаївся». Вона — одна з найпопулярніших актрис регіону і часто задіяна в історичних епопеях. З режисером «Будинку» Чжан Зійї почала співпрацювати з часів зйомок фільму «Дорога додому», також грала в «Герої». У фільмі, про який ми вам розповідаємо, актриса перш за все заворожує своїми акробатичними здібностями. Секрет полягає в тому, що Чжан протягом шести років — з 11-літнього віку — навчалася китайським народним танцям у Пекінській танцювальній академії. Щоб краще ввійти в образ сліпої танцівниці, вона декілька місяців прожила з незрячою дівчиною.

      Нині Чжан Зійї робить ще й успішну кар'єру моделі. Актриса є обличчям для косметики «Мейбеллін», «Лореаль», а також рекламує шампунь «Пантін» та «Кока-Колу». Серед кіноздобутків Чжан Зійї слід відзначити роль у фільмі «Фіолетовий метелик», презентований на Канському фестивалі 2003 року.


      P. S. «Будинок літаючих кинджалів» можна подивитися у кінотеатрі «Жовтень» 1 і 2 березня об 11.30 та 21.40. А також у «Києві», «Баттерфляї», «Одесі» і «Флоренції».

Обговорити у форУМі
РОЗДIЛИ
ІнФорУМ
Політика
Гаряча тема
Культура
ТелебУМ
Спорт
Калейдоскоп
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев