А не вдавитеся пиріжком із козаками?

Народний депутат, член Національної спілки письменників України Олександр Бригинець звернувся до міністра освіти Дмитра Табачника з вимогою включити до шкільної програми з української літератури для 5–го класу повісті «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського та «Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк. Ці патріотичні твори дивним чином зникли з проекту нової шкільної програми. Як зазначає народний депутат, ще восени обидві повісті були в проекті програми, вивішеній на сайті профільного міністерства. «Проте невдовзі ця ж програма, очевидно вже затвер­джена, з’явилася без згаданих гостро–патріотичних творів, — цитує Олександра Бригинця «Буквоїд». — Дивує, що виключено саме ці твори, які виховують патріотизм, зацікавлюють українською історією. Особисто я вбачаю в цьому певну цензуру та змову проти української історії. Діти мають читати історичні твори та виховуватись на патріотичних засадах».

У пошуках сім’ї або фемелі

У пошуках сім’ї або фемелі

Україна може приєднатися до Гаазької конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міжнародного усиновлення. Відповідний законопроект вніс на розгляд Верховної Ради Президент України Віктор Янукович.

Корови дояться, кури несуться

Корови дояться, кури несуться

Учорашнє засідання уряду під головуванням Прем’єр–міністра Миколи Азарова вкотре пройшло під девізом «Жити стало краще, жити стало веселіше». У вступній промові натхненного успіхами свого уряду Миколи Яновича список «покращень» виявився досить–таки довгеньким.

Чому мамі не сидиться вдома?

«Я вийшла на роботу, коли обом моїм синам щойно виповнився рік, такі в радянські часи були порядки. Пригадую, молодший Сергійко ще й ходити не міг, як віддала його в ясла. Нинішнім мамам значно легше, вони можуть бути вдома зі своїми дітьми аж до трьох років», — каже 50–річна киянка Алла Біленко.

Хмари над ЗНО

Система Зовнішнього незалежного оцінювання себе не виправдала, і українським вишам потрібно повернутись до практики вступних іспитів, заявив днями перший заступник Голови Верховної Ради Ігор Калетнік.

Різдво для всіх

Близько 300 людей, чиїм домом стала вулиця, отримали запрошення на святковий різдвяний обід, що відбувся 7 січня в їдальні Києво–Могилянської академії. Традиційно його організовують для безхатченків волонтери міжнародної доброчинної організації «Друзі спільноти святого Егідія».

«Якби я міг цю красу показати своїй любій Еллі»

«Якби я міг цю красу показати своїй любій Еллі»

«Люба моя Еллі!.. Уже рік, як я в Україні — «чарівній скатертині» Європи. Як пожити отут, то можна багато що зрозуміти. Які можливості таїть у собі ця земля. Ти не повіриш! Здебільшого зараз стоїть спека, зранку о 8–й термометр уже повзе на позначку плюс 30 градусів. Усе родить, наче в теплиці, квітів сила–силенна, українці насправді мають тямку до квітів».

Ці рядки написав у липні 1943 року з селища Іванків, що на Київщині, німецький чиновник Йоганн Бьоше. У цьому регіоні окупованої Україні він був референтом керівника з сільськогосподарських справ. Допитливий німець багато чого помічав, багато чому дивувався — і в подробицях ділився своїми спостереженнями у листах з дружиною Елізабет. Ті листи, які стануть знахідкою для істориків та всіх, хто цікавиться воєнним періодом життя України, стали основою книжки «Люба моя Еллі!..», яка щойно побачила світ у видавництві «Формат». Презентація видання, яке вийшло завдяки фінансовій підтримці фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (Берлін) і міжнародного фонду «Взаєморозуміння і толерантність» (Київ), відбулася в Інституті історії України НАНУ.

В огні не згорить і пилом не припаде

У понеділок, 24 грудня, архівісти України відзначають своє професійне свято — День працівників архівних установ. Мабуть, значна частина пересічних громадян уявляють працю архівіста як роботу зi стосами старих документів у тиші затемнених напівпідвальних приміщень. Певним чином так воно і є, але останнє десятиліття позначилося значними змінами в роботі архівістів.

Народили? Готуйтеся платити

Народили? Готуйтеся платити

Хабарництво настільки обплело–облутало наше сьогодення, що нині ні з’явитися на світ, ні померти людина не може без «внеску подяки». Хтось із нас покірно платить скрізь і за все, виправдовуючи лікарів–вихователів–вчителів тим, що старцями представників цих шанованих професій зробили мізерні зарплати. Хтось обурюється, мовляв, мало платять — шукай інше місце роботи, але... все одно «дає», бо хоче нормального ставлення. Особливо, якщо йдеться про дітей — тут торг не доречний.

Марко Вовчок підкорилася не всім

Марко Вовчок підкорилася не всім

На Першому каналі Українського радіо нарешті підбили підсумки радіодиктанту, який усі бажаючі писали 9 листопада. Цьогоріч його текст був присвячений постаті письменниці Марії Вілінської, більше відомої під псевдо Марко Вовчок. Автор тексту, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка Олександр Авраменко, рясно «начинив» радіодиктант пунктуацією та складними випадками написання деяких слів. Тому не всі з понад 15 тисяч учасників (це, зауважимо, тільки ті, хто надіслав свою роботу в Київ) впоралися iз завданням. Текст про Марка Вовчка подужали тільки двоє учасниць — пенсіонерка зі Львова, колишня вчителька української мови 72­річна Ольга Петрівна Чупик та восьмикласниця Житомирської гуманітарної гімназії №23 Дана Памірська. Обидві отримають спеціальні подарунки та грошові премії в розмірі 5 тисяч гривень. Ще 35 учасників написали диктант лише з однією помилкою. До речі, наймолодшій учасниці радіодиктанту — Христинці Дехтяренко з Тернополя — немає ще й п’яти років, а найстаршій — Марії Самус із Полтави — виповнилося вже 94, повідомляють на Першому каналі УР.