Суботнього вечора призи 63–го міжнародного кінофестивалю у Берліні було вручено. «Золотого ведмедя» віддали румунській картині «Поза ембрiона» режисера Каліна Петера Нітце, що є справедливим. Рідкісний випадок: критики, себто журі ФІПРЕССІ, також визнали цей фільм найкращим. Гран–прі журі — «Срібного ведмедя» — вручено боснійському режисеру Данісу Тановичу («Випадок із життя збирача металобрухту»), і це так само мотивовано. Деякою несподіванкою є присудження призу за краще виконання чоловічої ролі непрофесійному актору з тієї ж боснійської стрічки — Назіфу Мунджичу. А от «Срібний ведмідь» як кращій актрисі фестивалю Пауліні Гарсіа із фільму «Глорія» виглядає цілком закономірним. Драма про двох лесбійок «Вік+Фло бачили ведмедя» канадського режисера Деніса Коте таки справді побачила не просто приз імені фундатора фестивалю Альфреда Бауера, а й «Ведмедя», звичайно, срібного — «за фільм, що відкриває нові перспективи». Очолюване відомим режисером Вонгом Карваєм журі побачило перспективи й у комедійній «роуд муві» «Принц Авеланч» американця Девіда Гордона Гріна (кажуть, аж надто схожій на ісландську стрічку «Інший шлях»). А відтак «Срібний ведмідь» за кращу режисуру віддали Гріну — хай американці хоч чимось утішаться. Дебютна картина 28–рiчного казахського режисера Аміра Байгозина «Уроки гармонії» була відзначена за видатну операторську роботу Азіза Джамбакієва, що теж правильно. І, нарешті, «Срібний ведмідь» за кращий сценарій віддано (заочно) іранцю Джафару Панахі (фільм «Закрита завіса») — політично вмотивоване рішення; не дати нічого стрічці було би якось некоректно, хоча на загальному тлі великого конкурсу фільм виглядав не надто конкурентоспроможним.

63–й Берлінський кінофестиваль добігає кінця. В суботу у Berlinale Palast, грандіознiй спорудi, вибудуванiй, як відомо, біля колишньої Берлiнської стіни, відбудеться закриття фестивалю, на якому і буде вручено нагороди великого журі. Прогнози — рiч дуже непевна. Скажу тільки, що у рейтингу критиків, чиї оцінки оприлюднює авторитетний журнал Screen Internationale, попереду два фільми — чилійський «Глорія» та румунський «Поза дитини»...

Учорашній день на Берлінському кінофестивалі почався з показу конкурсного фільму боснійського режисера Деніса Тановіча «Епізод з життя залізного злодюжки», потому була картина «Нічний потяг на Ліссабон» Біллі Аугуста. І, звичайно ж, увесь фестивальний пелетон продовжує рухатися, потроху виокремлюючи фільми, які претендують на «золото» і «срібло» Берлінале.

Черговий день на Берлінському кінофестивалі почався з показу конкурсного фільму «Закрита завіса» іранського режисера, а за сумісництвом тюремного бранця Джафара Панахі. А ще — картини «Камілла Клодель» знаменитого французького режисера Брюно Дюмона. Тут Жюльєтт Бінош грає роль скульпторки, коханої жінки Огюста Родена.

У понеділок зранку показали румунський фільм «Поза дитини», потому американську стрічку «Перед опівніччю». А ввечері в кінотеатрі Babylon — прийом, зорганізований посольством України в Німеччині та Держкіно України. Фінал вечора — показ легендарної «Землі» Олександра Довженка у супроводі етногурту ДахаБраха. Це вже втретє такий показ — опісля вельми успішних у програмах минулорічного Одеського кінофестивалю та «Гоголь–фесту»...

Берлінський кінофестиваль починається... А з ним фактично стартує світовий кіносезон. Ну, так є — уже багато років.

Цього разу увертюрою до Берлінале стане показ фільму «Великі майстри» відомого режисера Вонга Кар–Вая («Дикі дні», «Любовний настрій», «2046»). Давненько ми не бачили фільмів гонконгівського кіномитця, років зо п’ять мовчав. Аби тепер запропонувати історію із 30–х років минулого століття. Бойові єдиноборства, довершена візуальність — як і належить у китайському фільмі подібного штибу. Тут сучасні технології служать простій меті оспівування, любування мистецтвом силових поєдинків. Гарно б’ються хлопці — що є, то є. Суто чоловічий балет. А знімалося усе це впродовж кількох років, з усілякими пригодами, серед яких і травма виконавця головної ролі Тоні — Люн Чу Вая. Очікується, що тут буде видно симбіоз авторського начала і потужного жанрового поля.

7 лютого стартує 63–й Міжнародний Берлінський кінофестиваль. Більшість «вакансій» великого конкурсу було заповнено, одначе до минулої п’ятниці трималася інтрига щодо решти учасників великої конкурсної програми. Доти в ній не було ні українських (ні з чим було ходити), ні російських авторів, і загалом із Східної Європи була присутня тільки Румунія. Оскільки мала увага до кінематографа наших теренів стала майже традицією для Берлінського фестивалю останніх літ, то якихось сподівань уже й не було. Тільки поставало просте запитання: чи то кіно східноєвропейське їм так не подобається, чи політична кон’юнктура не та зовсім?

Допоки в Україні та Польщі тривав футбольний чемпіонат, у Москві відбувся міжнародний кінофестиваль. 34–й за ліком... Фестиваль, що має понад піввікову історію, переживає доволі складні часи, одначе не полишає боротьбу за місце під сонцем.

У підсумку перемогла британська картина «Покидьки / Junkhearts» молодої режисерки Тіндж Крішнан (це її повнометражний дебют в кіно). Спеціальний приз журі «Срібний Георгій» віддано ще одній дебютантці, мексиканці Кенії Маркес, за стрічку «Термін придатності». Господарі так само не залишились без нагород. «Срібного Георгія» за кращу режисерську роботу присуджено Андрію Прошкіну за фільм «Орда». Актриса Роза Хайрулліна з тієї ж картини отримала свого «Георгія» як краща виконавиця жіночої ролі. Едді Марсан із «Покидьків» визнаний кращим серед акторів–чоловіків. У конкурсі «Перспективи» (назва говорить сама за себе) тріумфувала ще одна британська дебютантка Диктинна Худ з фільмом «Руйначі». Ну а в номінації документальних стрічок перемогла шведсько–британська картина «В пошуках Шугармена» дебютанта Маліка Бенджеллула... Словом, мало не цілковита вікторія молодого британського кіно. Саме його визнали найперспективнішим одразу кілька журі московського кінофоруму. Та й росіянин Андрєй Прошкін належить до молодшого кінематографічного покоління.

Пошановано й ветеранів — приз за внесок у світовий кінематограф отримав американець Тім Бертон, а спеціальний приз «За підкорення вершин акторської майстерності і вірність принципам школі К. Станіславського» — легендарна французька актриса Катрін Деньов.

Останнього фестивального дня я взяв квиток на фільми Льва Кулешова «Прорив» та «Сорок сердець». Це в рамках великої фестивальної ретроспективи The Red Dream Factory («Фабрика червоної мрії») — фільми німецько–російської кіностудії «Межраб­помфильм» та її німецької філії Prometheus. Існувала кіностудія впродовж 1920–х та на початку 1930–х і перестала існувати зі ствер­дженням тоталітарних режимів у Німеччині і СРСР. Себто допоки лишались хоча б деякі фрагменти лібералізму у ставленні до кіно й ідеологій, які в ньому циркулювали.

Більшість нагород Берлінале навряд чи викличуть спротив журналістської громади. Передусім це стосується переможців — італійські класики брати Паоло і Вітторіо Тавіані (обом за вісімдесят!) отримали «Золотого ведмедя» за документовану драму «Цезар мусить померти» (Caesar Must Die), а німець Крістіан Петцольд був визнаний кращим режисером за картину «Барбара» (Barbara), яка до останнього була серед фаворитів. Спеціального «Срібного ведмедя» дали Урсулі Майєр за соціальну драму «Сестра» (Sister, Франція, Швейцарія). Тобто під завісу показали кілька стрічок, які склали конкуренцію фільмам, що доти викликали найбільше схвалення критиків.