Першим і тривалий час єдиним учасником «Китайського мосту» в Україні стала Київська гімназія східних мов №1 — Асоційована школа ЮНЕСКО. Саме тут уже котре десятиліття ретельно вивчають китайську діти з різних куточків нашої країни. Іноді навіть спеціально переїжджаючи до столиці, щоб отримати рідкісну можливість вивчати мову та культуру древньої Піднебесної.

У друкованих звітах відділу культури і туризму Великобагачанської РДА такі заходи, певно, перечитуються як необхідна формальність. Але поміж вузлуватими вербами огирівських лугів, де дзвеніли струни під вправними пальцями останнього кобзаря Остапа Вересая, виїзний семінар «Один день із життя сільської культури» — реальний дотик до живих ритуалів прадідів-дідів, яскравих, багатих, звучних…

Миколі Федотовичу Коваленку цьогоріч виповнилося б дев’яносто п’ять. У Федорівці він пережив громадянську війну і Голодомор. Сюди повернувся з Другої світової. Вже незрячим. Тут зустрів майбутню дружину, Віру Микитівну, завідуючу сільською бібліотекою. Тут росли їхні діти. І сюди теплого травневого вечора зійшлися і з’їхалися, як з України, так і з дальніх країв, його численні учні. Ті, яких він до кінця своїх днів упізнавав з голосу.

«А мені нецікаво просто пейзаж чи якусь картинку з натури повторювати, — каже Іван Петрович. — Он минулого літа якийсь художник iз Європи тут сидів, змальовував. Я йому кажу — нудно це! Звірини якоїсь сюди додай, тоді й картина оживе! А він — так тут же немає звіра. От якби можна було поставити перед мольбертом, намалював би...

Квітень у Вишковому — місяць повсюдних розмов про підсумки місцевого конкурсу «Людина року». Туристи, заїхавши на тиждень-другий підлікуватися термальними водами, також у курсі: три призові місця вперше посіли жінки.

Скуштувати свіжих молочних продуктів чи страв місцевої етнокухні просто на фермі поблизу Хуста закликав невеличкий рекламний банер над дорогою. Іза — величеньке закарпатське село, відоме насамперед майстрами лозоплетіння. Яких тільки кошиків, стільчиків, столиків та скриньок iз лози ви не набачите, проїжджаючи довжелезною центральною вулицею!

На з’їзді АПУ, який пройшов минулої суботи у Національному академічному драмтеатрі імені Франка, були присутні представники більше 15 політичних сил. Їх запросили для подальших переговорів про об’єднання зусиль.

Наприкінці минулого літа ми спілкувалися з активісткою громадського руху внутрішніх мігрантів-заробітчан із українських сіл Степанією Сідляр («Нелегали у власній країні», «УМ» від 10.09 2015). На той час заробітчани Київщини планували свою першу велику публічну акцію у Вишгороді: духовно-просвітницький захід «З молитвою за Україну» з міжконфесійним молебнем за Україну, за здоров’я роботодавців і заробітчан та мистецькою програмою.

Як відроджувалося розвалене і розграбоване пострадянське сільське господарство, яке ще пару десятиліть тому вважалося безпросвітно-дотаційною галуззю економіки? З чого починали співпрацю з українськими аграріями іноземні компанії, зацікавлені в освоєнні нових ринків збуту? Чого і як училися в західних партнерів (конкурентів) наші сільгоспвиробники?

«У європейських партій політика полягає не в тому, щоб виграти вибори і провести свого лідера до влади на якусь позицію, — наголошує один з ініціаторів нового аграрно-політичного об’єднання, голова Аграрної партії України Віталій Скоцик. — Політична партія, яка приходить до влади у сучасній західноєвропейській країні, делегує кращих фахівців у тій чи іншій галузі на профільні посади.