Нова Зеландія — це два майже рівні за площею острови, що розкинулися з півночі на південь уздовж нульового меридіану. Наша ідея — проїхати країну на машині з краю в край — наштовхнулася на протоку Кука, яка розділяє ці два острови. І хоча там курсують пороми, ми не ризикнули знаючи: постійні страхітливі бурі потрясають той регіон. «Швидкість вітру в протоці Кука сягає 60 вузлів. Не працюють поромні переправи. Аеропорт Веллінгтона закритий», — такі оголошення часто звучать у місцевих засобах масової інформації. Тож нам довелося розробити «план–2», який передбачав дві авіависадки і почергове ознайомлення з кожним островом.

На цьому місці мала бути розповідь про подорож країнами, що на півдні Африки. Повернувшись із Мексики, наша група мандрівників вирішила, що саме туди проляже наступний маршрут, і доручила генератору наших вояжів Михайлу розробити план. Однак, коли я розглядав карту Замбії, шукаючи там знаменитий водоспад Вікторія, електронною поштою надійшла програма туру, і я з подивом виявив, що наш маршрут змінено «на кілька градусів південної довготи». У графіку стояли міста Австралії і Нової Зеландії. «Зрештою, вважатиму це подарунком долі», — вирішив я.

Цьогорічне літо Оксани Забужко минуло в режимі жорсткого графіка. Усамітнившись у лісі, на кордоні Голландії й Німеччини, письменниця завершувала новий роман «Музей покинутих секретів» із невеличкою, за її словами, перервою на певні виробничі моменти — інтерв’ю для місцевих мас–медіа з нагоди виходу у голландському перекладі її «Польових досліджень з українського сексу», лекцій для студентів. До Києва пані Оксана прилетіла наприкінці серпня буквально на пару тижнів, звідки вже у перших числах вересня збирається на літературний фестиваль до Словенії. У цьому проміжку нам і пощастило вихопити її зі звичного цейтноту, домовившись про зустріч для читачів «УМ».

На тлі пустослів’я українських політиків, які ледве не щодня обіцяють нам «український прорив», досвід державного будівництва маленького Сінгапуру просто вражає. Країна, абсолютно позбавлена природних ресурсів, завдяки політичній волі і цілеспрямованості керівництва увірвалася до світової еліти. Інше «диво», яке Україні й не снилося, — повна перемога над корупцією.

Якби не «свинячий грип», світова увага не була б нині такою прискіпливою до Мексики. На щастя, ми встигли повернутися з–за океану до того, як спалахнула ця прикра епідемія, і наші спогади про далеку країну забарвлені в яскраві відтінки.