Осередок суспільства імені Гіменея

Осередок суспільства імені Гіменея

Лев Толстой писав: «Усі щасливі сім'ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму». Але з класиком погодяться, напевне, не всі. Адже в кожного свої уявлення про щастя. Безперечно лише одне: у світі до цього часу існують мільйони подружніх пар, у яких дружина та чоловік настільки ідеально доповнюють один одного, що на їхньому тлі розмірковування про якусь там гендерну нерівність здаються щонайменше смішними. І ми в сьогоднішньому матеріалі словом «гендер» зловживати також не будемо. А просто спробуємо очима фахівця подивитися, чи змінилося в українському суспільстві протягом останніх років ставлення до інституту сім'ї і який характер цих змін. Наш експерт — доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталя Максимова.

Коли коні лікують

Коли коні лікують

Про позитивний вплив тварин на здоров'я людини відомо давно. Домашні кішки допомагають при гіпертонії, собаки «лікують» депресію, а неврастенікам, кажуть, корисно щодня хоча б по 15-20 хвилин спостерігати за рибами в акваріумі. Але якщо «лікувальні властивості» кішки чи собаки ми сприймаємо, швидше, на інтуїтивному рівні, то терапевтичний ефект їзди на конях є доведеним фактом. Існує навіть термін такий — іпотерапія, тобто лікування за допомогою коней.
Заняття іпотерапією рекомендуються при захворюваннях опорно-рухового апарату (зокрема, дитячого церебрального паралічу), епілепсії, аутизмі, хворобі Дауна, різних нервових розладах. Є також свідчення про позитивний вплив цього виду лікувальної фізкультури при ішемічній хворобі серця, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, простатиті, безплідді. У Західній Європі іпотерапія успішно застосовується ще з початку шістдесятих років минулого століття. В Україні іпотерапія розвивається з 1994 року, і головним чином завдяки ентузіазму однієї людини — Олени Петрусевич, власниці кінно-спортивного клубу, розташованого на території «Експоцентру» (колишня ВДНГ).

Амбіції проти патріотизму

Амбіції проти патріотизму

Шостий за ліком Кубок Стелли Захарової, що минулими вихідними пройшов у столичному Палаці спорту, залишив неоднозначне враження. З одного боку, до Києва приїхала рекордна кількість делегацій — глядачі побачили виступи представників 18 країн, у тому числі сильних гімнастів із Китаю, Японії, Росії, Великої Британії, Іспанії. Екзотики змаганням додала участь у них спортсменок iз Катару (як і очікувалося, ті виступали не у традиційних гімнастичних купальниках, а у комбінезонах). І хоча за рівнем складності продемонстровані ними вправи більше нагадували часи Лариси Латиніної, той факт, що спортивна гімнастика, причому не тільки чоловіча, а й жіноча, тепер розвивається навіть у радикальних мусульманських країнах, видається досить цікавим.

Безпритульних дітей стало менше?

Безпритульних дітей стало менше?

За неофіційними даними, в Україні сьогодні близько ста тисяч безпритульних дітей. Ця цифра прозвучала на «круглому столі» «Безпритульні означає безправні?», який відбувся днями у Києві. Але представники Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Мінмолодьспорту, МВС та Служби неповнолітніх Київської міськдержадміністрації з цією цифрою не згодились, зауваживши, що останнім часом — великою мірою завдяки державній програмі з викорінення дитячої бездоглядності — ситуація покращилася.

До Чебурашки на гостини

Ці вихідні у столичному Палаці спорту пройдуть під знаком спортивної гімнастики — виду спорту, в якому українські спортсмени ще з радянських часів займали лідерські позиції і який із початку 90-х на довгий час був захований від очей уболівальників (у тому сенсі, що всі чемпіонати і кубки України проводилися в маленьких залах, без глядацької підтримки). Першою, хто повернув спортивну гімнастику на великий поміст, стала олімпійська чемпіонка Стелла Захарова. Починаючи з 2002 року, її іменний турнір є не менш помітною прикметою київської спортивної весни, ніж Кубок Дерюгіної із художньої гімнастики. Щоправда, Кубок Захарової поки що не має статусу етапу Гран-прі чи Кубка світу — чесно кажучи, одній людині, без підтримки всієї гімнастичної громадськості країни, змагань такого рівня не організувати. Але й за нинішнього масштабу київський турнір багато в чому можна назвати подією унікальною.

Рокіровка на льоду

Рокіровка на льоду

Хоч би що там казали, але світовий форум в Японії продемонстрував переваги нової системи суддівства. Нагадаємо, революційні правила, апробовані в сезоні—2003/04, викликали безліч нарікань із боку тренерів, спортсменів та журналістів. Усі стверджували, що нововведення абсолютно не зрозумілі простому глядачеві, який звик до оцінок на кшталт 5.9—6.0. Багато хто нарікав, що складність програм «геть убиває» артистизм, та й об'єктивності у роботі суддів, мовляв, ніскілечки не додалося.

Шити чи не шити

Шити чи не шити

Весна — це не лише пробудження природи. Це ще й нагода замислитися над оновленням гардеробу. Слава Богу, часи розвинутого соціалізму, коли життя простої радянської людини складалося з суцільного полювання за дефіцитом, давно пройшли. Сьогодні у магазинах, здавалося б, є все, були б тільки гроші. Але нестача папірців у гаманці якраз і є тією причиною, що заважає багатьом із нас бути безтурботно щасливими при спогляданні вітрин сучасних крамниць. Та й тим, у кого грошей кури не клюють, навряд чи не знайома проблема пошуку нового одягу, адже, по-перше, чим більші можливості, тим більші вимоги, а по-друге, де гарантія, що прийшовши на вечірку у розкішному вбранні, придбаному в бутіку на Хрещатику, ви не побачите там подругу в абсолютно такій же сукні. А ще ж бо є люди з нестандартними фігурами, для яких одяг серійно просто не випускається.

Свято краси — не для нас

Цього року Міжнародний союз ковзанярів (ІСУ) нарешті змилувався над спортсменами і виключив із програми чемпіонату світу кваліфікаційний раунд. Тож одиночники й одиночниці тепер стартуватимуть одразу з короткої програми. А от танцювальні дуети, як і раніше, змагатимуться в три етапи — обов'язковий, оригінальний та довільний танець. Результати в цьому розділі фігурного катання, з одного боку, рідко стають сюрпризами (хоч би як гарно не каталася пара, вона навряд чи зможе набагато піднятися над місцем, передбаченим для неї в неофіційному рейтингу). А з іншого боку — жоден інший вид не має такої складної і недоступної для стороннього спостерігача суддівської «кухні». Чемпіонат світу, який стартував учора в столиці Японії, цікавий тим, що на ньому вперше після Олімпіади «схрестять шпаги» практично всі найсильніші на сьогодні дуети. І весь наступний сезон «токійський» протокол служитиме для арбітрів певним орієнтиром.

Під покровом трьох муз

Під покровом трьох муз

Це село відоме напевне кожному, хто часто їздить трасою Київ—Житомир. Точніше, відома його назва — Копилів, бо сам населений пункт до автостради лише «дотикається» крайніми хатами. На жаль, «по дотичній» знайомі з Копиловом і більшість дослідників історії Київщини, для яких цей топонім асоціюється головним чином із іменем Петра Чайковського. Композитор і справді протягом 1889—1890 років двічі бував у Копилові і навіть написав тут декілька п'єс. Але в житті села набагато вагомішу роль зіграв господар тамтешнього маєтку Микола Карлович фон Мекк, який був одружений на племінниці автора «Лебединого озера». Зведені фон Мекком будинок і парк, хай і не в первозданному вигляді, але й сьогодні є окрасою копилівських пейзажів.
А ще Копилів — досить помітна точка на карті українського землеробства (тут був виведений відомий сорт пшениці «Поліська-70») і навіть медицини (з 1943 до 1954 рр. у селі розміщувалося центральне відділення Макарівської районної лікарні, колектив якої розробив методику умовно-рефлекторного лікування безсоння без використання снодійних препаратів). А якщо ще додати, що у Копилові є власні Оболонь та Волга, то сумніви щодо самобутності села зникають самі собою.

«Самозахист» від енергетиків

Існування громадського суспільства, як відомо, є однією з головних ознак по-справжньому демократичного устрою. І хоча нашій державі в цьому сенсі ще далеко до країн Західної Європи, громадських організацій, які створені не за наказом зверху, а за ініціативи простих громадян, на щастя, з кожним роком в Україні стає все більше. Причому, вони, як виявляється, можуть бути дуже «зубатими».