Між «Королями» і «Джульєттою» з прицілом на джаз

Між «Королями» і «Джульєттою» з прицілом на джаз

Нещодавно кияни мали можливість одними з перших ознайомитися з новою програмою всесвітньо відомого проекту Сергія Даниляна «Королі танцю. Опус №3». А вже зовсім скоро на нас чекає ще одна непересічна подія: 18–19 листопада на сцені Національної опери пройде балетна вистава з інтригуючою назвою «Радіо і Джульєтта». До обох цих проектів має безпосередній стосунок наш земляк, один iз кращих танцівників світу Денис Матвієнко. І не лише як виконавець, а й як ініціатор ідеї ближче познайомити українського глядача зі світом сучасної хореографії, який усе ще залишається для нас маловідомим. Адже левову частку балетного репертуару Національної опери України становлять класичні постановки, а решта вистав, швидше, є осучасненою класикою, ніж contemperary ballet у чистому вигляді.

Краєзнавство як стан душі

Краєзнавство як стан душі

Спочатку була книжка, яку я придбала в одному з газетних кіосків Бердянська. Навіть не книжка, а брошурка з серії «Бердянськ і бердянці». Написані просто, без зайвої красномовності статті розповіли про визначні місця та цікавих людей, котрі народилися або мешкали в цьому місті–курорті на березі Азовського моря. Так, я з великим інтересом прочитала про українського художника і етнографа Опанаса Сластьона. Відкриттям для мене стала і постать Петра Ніщинського — людини, котра ще в 1885 році, всупереч валуєвському та емському указам, переклала на українську мову гомерівську «Одіссею»... Англійський підприємець Грієвз і німець Матіас, ізраїльська поетеса Рахель і російський художник Бєлоусов — національна палітра представлених героїв строката. Навіть сім’я народного героя Італії Гарібальді, виявляється, також причетна до історії Бердянська.

Для автора серії Георгія Сукача краєзнавство — не професія, а, швидше, стан душі. За кожним написаним рядком відчувається така щира любов до рідного міста й повага до людей, які творили його історію, що мені захотілося познайомитися з Георгієм Борисовичем, подякувати за титанічну працю і розпитати: як–то воно, в наш час суцільної комерцалізації займатися абсолютно неприбутковою справою — краєзнавством?

Дочко Єви, відшукай себе на Олімпі!

Дочко Єви, відшукай себе на Олімпі!

Ознайомившись iз дослідженням американського психоаналітика Джин Шиноди Болен, авторки світового бестселера «Богині в кожній жінці», я зрозуміла, що спільне в нинішній жінці та давньогрецькій богині — майже все. Адже мешканки Олімпу й зовні, і за своїми вчинками були як люди.

Хто воза тягне? Той, хто на візку

Хто воза тягне? Той, хто на візку

Як відомо, однією з головних ознак громадського суспільства є здатність простих громадян захищати свої конституційні права, а також їхня готовність прийти на допомогу людям, що опинилися в скрутному становищі. І хоча до створення справжнього громадського суспільства в Україні ще дуже далеко, але певні його зародки можна помітити. І сьогодні ми хочемо розповісти читачам «УМ» про унікальне явище, філософія якого побудована на принципах «Не будь байдужим» та «Умієш сам — навчи іншого». Мова піде про так звані табори активної реабілітації (ТАР) для людей із травмами хребта.

Три чарівнi слова — хочу, можу, треба

Три чарівнi слова — хочу, можу, треба

Сьогодні країною починає котитися хвиля шкільних випускних балів, і для сотень тисяч молодих людей почнеться доросле життя. В номері за 31 травня «УМ» опублікувала результати власного невеличкого дослідження на тему, ким хочуть стати одинадцятикласники деяких київських шкіл і якими саме критеріями при виборі майбутньої професії вони керуються. Але навіть якщо більшість випускників уже вирішили, куди вони підуть навчатися після школи, це зовсім не означає, що їхній вибір остаточний.

Читач — це звучить гордо

Читач — це звучить гордо

Сьогоднішню розмову в нашій традиційній рубриці про товари та послуги ми вирішили присвятити періодичним виданням для дітей та підлітків. Звісно, ми не беремо на себе завдання детально проаналізувати ринок сучасної дитячої преси — це тема для цілого наукового дослідження. Але, сподіваємося, наш короткий огляд допоможе батькам зорієнтуватися серед того розмаїття журналів та газет, що їх пропонують видавці юним читачам (каталог вітчизняної періодики на друге півріччя 2007 року містить близько 200 різних «дитячих» найменувань).

Механізм розумний, гуманний і ввічливий

Українці, які часто бувають за кордоном, зокрема в Західній Європі, напевне, неодноразово звертали увагу на те, що тамтешні світлофори, встановлені на пішохідних переходах, не лише «моргають трикольоровим оком», а й видають певні звуки — зелене світло супроводжується швидким тіканням хронометра. Це своєрідний сигнал для сліпих пішоходів про те, що дорога вільна. Декілька років тому подібні світлофори з'явилися і на вулицях українських міст, щоправда, кількість їх, навіть у Києві, дуже обмежена.

У Києва сьогодні два вороги — архітектори та автомобілі,

У Києва сьогодні два вороги — архітектори та автомобілі,

В останні вихідні травня традиційно відзначається День Києва. Щоправда, сьогодні кияни сприймають цей день не як свято, а як привід для поминок за містом, яке вони втратили. Втім, може, зміни, що відбулися у зовнішньому вигляді української столиці останніми роками, не такі вже й погані, а наші нарікання — то лише результат банального людського консерватизму? З цим запитанням кореспондент «УМ» звернулася до відомого києвознавця Анатолія Макарова. Анатолій Миколайович — автор унікального видання «Малая энциклопедия киевской старины», що захоплююче розповідає про незначні, на перший погляд, явища та ознаки київського побуту позаминулого століття, з яких, проте, і складалося реальне життя міста.
Особисто я, прочитавши цю книжку, помітила аналогію між багатьма тодішніми міськими реаліями і нинішніми. В ХІХ столітті на будівельних роботах у Києві також були зайняті переважно сезонні робітники, що приїжджали з усіх усюд, аристократи та міщани часто влаштовували благодійні аукціони, процвітали, як і нині, гральний бізнес (щоправда, на відміну від сьогодення картярські притони були підпільними) та проституція. А ще можна провести аналогію між «обжорками» — місцями на вулицях та площах, де продавали гарячу їжу для невибагливої публіки, та сьогоднішніми жіночками, що ходять базарними рядами з вигуками «Гарячі обіди» та «Чай, кофе, капучіно», «потішними вогнями» (видовищами, що ледь не щотижня влаштовувалися у місті за часів керування генерал-губернаторів Милорадовича та Черткова) і сучасною модою на феєрверки. Та й критика дій влади щодо розбудови міста в ті часи також була...

Мільйонер бідному не сусіда

За більш ніж рік правління у столиці команди Черновецького кияни, здавалося б, звикли до всього, і навряд чи якась нова «мерська» ініціатива здатна по-справжньому здивувати народ. Але, виявляється, запас фантазії — точніше цинізму, з яким Леонід Михайлович обгрунтовує деякі свої, на перший погляд, благі наміри — просто невичерпний. От і позавчора, під час урочистостей з нагоди заселення трьох нових будинків на вулиці Урлівськiй (житловий масив Позняки), пан Черновецький вкотре «порадував» нас своїми роздумами на тему «як примирити багатих та бідних».

Справжнiй генерал

Справжнiй генерал

Нагадаємо, генерал-майор, екс-керівник української контррозвідки та столичного управління СБУ, депутат Верховної Ради ІІ скликання (1994—1998 рр.) Олег Чорноусенко загинув в автомобільній катастрофі двадцять днiв тому, 28 квітня. Ця аварія викликає так само багато питань, як і трагічні аварії за участі В'ячеслава Чорновола, Олександра Ємця, Валерія Малєва. За деякими даними, невдовзі Олега Івановича мали призначити заступником голови Служби безпеки України. Завадило зіткнення на зустрічіній смузі...