У день нападу росії на Українську державу, незважаючи на ту розгубленість, яка в перші години заволоділа населенням не тільки в Житомирі, а й по всій Україні, ми, офіцери у відставці, полковники В. Повар, Б. Ревенко, підполковник О. Боржновський і я, зв’язавшись по телефону, вирішили діяти.
Коли сирени пронизують місто,
Я думаю: Боже, а як наші діти?
Минулого року, коли ми святкували 30-річчя відновлення незалежності України, хіба міг хтось подумати, що наступну річницю ми відзначатимемо під виття сирен повітряної тривоги?
У квітні цього року «Україна молода» надрукувала вірші (двома мовами – українською і російською) поетеси Ірини Омельченко (ОМ-І-РА – сила Слова, що випромінює Світло), які були присвячені захисникам Маріуполя – воїнам Світла (воїнство Христа) «Нас не здолати нікому».
Рашисти планували їхати по Майдану 9 травня на дєнь побєди. Але їх зупинила найкраща в світі Армія.
Тому закликаю: не падайте духом і не опускайте руки! Бо якщо піддатися духовній втомі, то її «плодами» будуть пригніченість, безнадія, журба, зневіра, збайдужіння, зачерствілість серця, відчай. А це якраз і потрібне нашому ворогу, аби нас здолати.
Полоцькі князі спадкували без змін знак батьків протягом кількох поколінь. Тож, знак Ізяслава Володимировича успадкував його син Брячислав Ізяславич за правління якого (1003-1044 рр) і почали на денця посуду ставити клейма з княжими знаками.
Це всіма нами улюблений мед, який був зібраний на пасіках землі Великих Українців. Шевченківський мед був зібраний в Моринцях, Бандерівський – в рідному селі Степана Андрійовича – Старому Угринові.
В мені говорить біль. Але ми знали, що росія саме така, садиська та абсолютно скотська, і попереджали про це.
У кожного воїна, громадянина і вищого військово-політичного керівництва держави повинна бути усвідомлена впевненість у обов'язковій перемозі України. І що для такого потрібно ще пройти тернистий шлях війни у єдності, консолідації та непримиримості до війни.
