Активісти київського обласного осередку партії «ВО «Батьківщина» вчора оголосили голодувати з вимогою зареєструвати списки кандидатів у депутати облради, що були затверджені на легітимній партійній конференції. «Ми починаємо голодування і (...) вимагаємо забезпечити у відозві обласних «тимошенківців». Вони обіцяють утримуватися від їжі, «поки київська обласна ТВК не скасує своє ганебне рішення про реєстрацію списків від псевдо–«Батьківщини».

«Президентом буде той, хто вийде [в другий тур] опонентом Януковича. Генеральний бій — це бій у першому турі», — так висловив своє бачення виборів–2010 чинний Президент Віктор Ющенко на прес–конференції, що відбулася позавчора ввечері. Запитання до В. Ю. ставили як журналісти, присутні в Українському домі, так і представники ЗМІ з областей за допомогою телемостів.

Відомі бізнесмени Рінат Ахметов і Вадим Новінський вирішили об’єднатися, щоб стати ще більшими. Вони створюють гірничо–металургійну компанію, яка має стати гравцем світового масштабу, одним із лідерів цієї галузі у світі.

Піскун — під ковпаком. Його героїко-патетичні зусилля впродовж останнього тижня ще якось дозволяють вибивати із потрібних районних судів постанови про поновлення на посаді Генпрокурора, іноді ці суди обслуговують Святослава Михайловича просто таки зі швидкістю «Макдональдза». Але очевидно, що від усієї цієї кухні в роті «тричі Генерального» залишиться гіркий присмак, і він повернеться до парламенту, мандат якого завбачливо не здав. По-перше, на кожен «піскунівський» суд знаходиться інший, менш догідливий орган Феміди. А по-друге, рішення про заміну Піскуна на чолі ГПУ на іншого посадовця, хай і не Шемчука, — результат компромісу обох сторін політичного конфлікту. А стимулом для швидшого відходу Святослава Михайловича з Різницької є данi, «вiдкопанi» в архiвних документах. Рiч у тiм, що пан Піскун, згідно із законодавством, не має права доступу до державної таємниці (читай — урізається в генпрокурорських правах і, як наслідок, має бути відсторонений із посади). Чому? Ця історія сягає корінням бердичівського дитинства пана Піскуна. Точніше, зовсім не Піскуна. Адже говорити не всю правду (у даному випадку — про себе) Святослав Михайлович почав ще до того, як став Генеральним прокурором.