Філософ-кутюр’є

Філософ-кутюр’є

Дивна книжка з’явилася на нашому книжковому ринку, не обтяженому інтелектуальним асортиментом: Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2015). На обкладинці — дванадцять класичних імен, не надто, м’яко кажучи, відомих широкому загалу.

Мед і дьоготь

Мед і дьоготь

На вересневому Форумі видавців у Львові — звична черга за новою книжкою Марії Матіос. Нині це спогади, локалізовані двома головними словами двох останніх років: «Приватний щоденник. Майдан. Війна» (Л.: Піраміда).

Урок історії

Урок історії

Так надовго у давні часи Юрій Винничук іще не занурювався. Попередні його історичні екскурси були розвагами дайвера. У новому ж романі «Аптекар» (Х.: Фоліо) — ніби глибоководна експедиція Кусто.

Куля в лоб

Куля в лоб

Умберто Еко — просвітлений Йог світового письменства. Що довше живе, то ясніше мислить. У свої 83 роки написав новий роман «Номер нуль» (Х.: Фоліо, 2015) — взірець парааналітики.

Рондо, Простір Любові й Морокія

Рондо, Простір Любові й Морокія

Італійська Болонья — світова столиця дитячої книжки. Будь-яка національно-приємна новина звідти — ексклюзивний знак якості. «Видавництво Старого Лева» отримало перший лист щастя з Болоньї торік — за книжку Романи Романишин та Андрія Лесіва «Зірки і макові зернята».

«Усмішка Діоніса»:

«Усмішка Діоніса»:

Остання книжка Тараса Федюка «Халва» (К.: Гамазин, 2014) — ніби явка з повинною: «я все написав я слова / як фокусник із рукава / виймав і крутив перед носом / тій публіці що нежива / тій мові яка відплива». Свою «заяву» назвав чесно: Халва. Слово-симулякр, що зазвичай камуфлює дефіцит реального. Іншими словами, зізнання у хронічному самонавіюванні. Аж так, що одного разу усвідомлюєш: солодощі світу сього тебе уже геть не обходять. Аж так, що — «Господи як же однаково більше мені!»

Київ: пісні з Лесбосу

Київ: пісні з Лесбосу

Якось на книжковому ярмарку, без зупину проминаючи поетичну сцену, раптом вклякнув: дівчина чаклувала ритмічними семантизованими вигуками, ніби впадаючи на кодах у транс. Мимоволі спливло у пам’яті: таке читання чув наживо хіба в Оксани Забужко; пригадався й її рядок: «Істеричка, химерниця, відьма в чаду незагоєних слів» (Вірші: 1980—2013. — К.: Комора, 2013).

Злочин із необачності

Злочин із необачності

Не так дратують дощі, як їх заперечення Гідрометцентром. Так і з Кокотюхою: був би собі і був. Він — органічна частина літературного ландшафту. Гриби на його мікоцеї родять різні; їстівні та поганки. Твердити, що останні всуціль шкідливі, — невігластво. Але називати неправдиві опеньки справжніми — то вже диверсія, що веде як не до отруєння, то до читацького розчарування.

Досвід пекла

Досвід пекла

Якось московський журнал «Иностранная литература» зорганізував доволі переконливу дискусію фахівців з проблеми «Класик, сучасний класик, модний письменник, культовий автор...» (2007). Літпроцесуальна доля Сергія Жадана цілком укладається в цю парадиґму.

Жива вода ностальґії

Жива вода ностальґії

Поміж різноманітних інтерпретацій роману Юрія Винничука «Танго смерті» (2012) можлива й така: реконструкція повсякдення міжвоєнного Львова. Значною мірою саме ця ностальґійна мелодія забезпечила книжці широку читацьку прихильність. Схоже, саме цей твір нарешті утвердив жанр ретро-роману в українському літпроцесі, а минулорічний успіх роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» вивів ретро у мейнстрім.